158 Предмет і специфіка прикладної політології

2. агрегування (узагальнення) інтересів. На цій стадії відбувається відбір і об'єднання в загальну партійно-полі­тичну позицію різних інтересів індивідів та їх груп;

3. вироблення політичного курсу. Інтегруючу роль при цьому виконують представницькі та законодавчі інститу­ти, які формують колективні рішення;

4. реалізація прийнятих рішень. Здебільшого це пов'я­зано із функціонуванням інститутів виконавчої влади, які здійснюють відповідні заходи і вишукують для цього необхідні ресурси;

5. контроль і арбітраж. У межах політичного процесу ці функції виконують інститути судового і конституційно­го нагляду, які нівелюють неузгодженості між організа­ціями і соціальними групами на основі загальновизнаних норм.

На кожній стадії переважає вплив одних політичних акторів над іншими, яскраво виражені певні типи політич­ної, поведінки.. Але завжди форми політичної поведінки визначають за ступенем впливу суспільства при реалізації державної політики.

У демократичному суспільстві громадяни є безпосеред­німи учасниками політико-владних відносин, мають змогу впливати на характер і перебіг суспільно-політичних про­цесів, формування структур влади, що є важливим чинни­ком їх політичної соціалізації, протистояння бюрократії, деградації влади загалом. У цьому полягає роль політичної участі як одного з найважливіших феноменів демократії.

Політична участь — залучення членів соціально-політичної спіль­ноти до політико-владних відносин; вплив громадськості на фор­мування і перебіг існуючих соціально-політичних процесів у сус­пільстві, створення владних структур; індивідуальні або групові дії суб'єктів політичного процесу з метою впливу на владу будь-якого рівня.

Політична участь є складним, багатогранним явищем, яке поєднує широкий спектр засобів, прийомів здійснення політичного впливу і обумовлюється психологічними, со­ціальними, економічними, культурно-історичними та ін­шими факторами.

У повсякденному житті політична участь виявляється у будь-яких, переважно добровільних, діях індивідів, груп, пов'язаних з їх безпосередньою або опосередкованою участю в розробці, прийнятті і реалізації політико-вла­дних рішень, курсів політичних сил. Залежно від того, хто і як впливає на владу, виокремлюють такі види полі­тичної участі:

Політична участь як показник якості політичного режиму 159

а) автономна політична (дії, які мають переважно добро­ вільний характер і раціональну мотивацію на основі розви­ нутих уявлень про політику) і мобілізована (дії, які є наслід­ ком маніпулювання свідомістю або мають неполітичну мотивацію, тобто стимулюються примусом, насиллям, стра­ хом, економічними санкціями);

б) індивідуальна політична (прагнення до забезпечення соціального, професійного статусу, членства у політичних партіях, громадянських об'єднаннях, участь у голосуван­ нях, громадських опитуваннях) або колективна (співробіт­ ництво в рамках груп інтересів, участь у колективних ак­ ціях протесту);

в) активна політична або пасивна (участь у діяльності політичних партій, виборах або цілковите ігнорування цієї діяльності);

г) легально-конвенційна політична (відповідає встано­ вленому законом порядку) чи нелегальна (порушення за­ конів і традицій; політичний, тероризм., заборонені зако­ ном акції протесту);

ґ) традиційна політична (зорієнтована на підтримання політичної спадкоємності і стабільності) або інноваційна {спрямована на зміни, розвиток);

д) постійна політична (діяльність професійних полі­ тиків і політичних активістів) або епізодична (голосу­ вання на виборах, грошові внески на виборчу кампанію їощо).

Кожен суб'єкт політичного процесу вдається до різних форм політичної участі з метою задоволення власних інте­ресів. Правляча еліта, переслідуючи власні інтереси, не­рідко прагне узаконити певні форми політичної участі гро­мадян.

Політична участь у будь-яких своїх формах найчастіше спрямовується на забезпечення таких цілей:

• формування чи посилення почуття національної ідентичності;

• підвищення регулюючих та інших можливостей Держави (формування армії, сплата поточних податків, за­провадження і використання нових законів);

• стимулювання економічного розвитку, запобігання кризам чи подолання їх;

• нарощування зовнішньополітичних можливостей Держави.

Наприклад, для здобуття ваги у світі, впливу на сусідні Держави політична еліта прагне демонстрації публічної під-"фимки своїх зусиль у країні, що може замінити необхід-