МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНТИТУТ»

факультет менеджменту та маркетингу

кафедра менеджменту

реферат з курсу соціології

на тему: «Поняття еліта в соціології. Загальні типології еліт.»

Виконала: студентка групи УЗ-з31 Казаннік А. І.

Перевірив:

Оцінка:

Київ – 2014

Зміст

Вступ 3

Поняття «еліта» в соціології 4

Теорія еліт 6

Типологія еліт 9

Висновок 13

Вступ

Поняття «еліта» в своєму розвитку пройшло довгий етап становлення – від агрокультурного аспекту до соціокультурного та політичного. Слово «еліта» походить від двох термінів: латинського «eligere» і французького «elite» - кращий, добірний. Спочатку це поняття слугувало для позначення кращих сортів рослинництва в генетиці та насінництві. Починаючи з XVII ст. Цим поняттям означували товари, речі найвищої якості, а потім використовували і щодо «обраних людей», насамперед – вищої знаті. У Великобританії цим терміном окреслювали вищі соціальні групи суспільної ієрархії, проте до XIXст. він не мав широкого застосування в суспільних науках. Лише наприкінці XIX ст., коли суспільні та політичні процеси в державах стали набувати сучасного вигляду, феномен еліти почав використовуватися в системних наукових дослідженнях.

У широкому соціологічному контексті поняттям «еліта» позначається вищий, відносно замкнутий за чисельністю прошарок суспільства, контролюючий його основні економічні, політичні і культурні ресурси.

При розгляді еліти стосовно до сфери політики вчені оперують двома близькими, але не ідентичними термінами: "політична еліта" і "володарююча еліта".

Поняття «еліта» в соціології

Теорія еліт відстоює соціологічну концепцію, згідно з якою суспільствоподіляється на вибрану меншість - активну керуючу творчу верхівку з формальних і неформальнихлідеріві пасивнішу масу. Розрізняютьполітичну,економічну,адміністративну,військову,духовну,технічну,бізнесовута ін. еліту. Виникнення елітарної верхівки пояснюється різними факторами - політичною владою (В. Парето,Р.Міхельс), технічним і технологічним розвитком (Дж.Берхнем), природною обдарованістю людей, які складають еліту (С.Дарлінгтон, Й.Шумпетер). Степан Вовканич, академік Папської академії соціальних наук (Ватикан) виділяє такі основні функції еліти:

• гарант вертикального (з покоління в покоління) передання нагромадженого людством і нацією інформації, що забезпечує ідентичність народу;

• носій і генератор нової інформації (примноження знань і соціального інтелекту, наукового потенціалу тощо), необхідної для здобуття більш високого рівня розвитку;

• творець розумної суспільної опозиції, регулятор адаптаційних суспільних процесів і провідник нації на шляху поступу, розвою;

• ініціатор поширення вітчизняного досвіду і знань, їх інтеграції до світового інформаційного простору;

• головний репрезентант нації, народу в системі світового співтовариства.

Крім того, всередині країни, еліта покликана виконувати роль вирівнювача рівнів окремих регіонів щодо державних і духовних цінностей, національної свідомості, історичної пам'яті, традицій, а також роль консолідатора нації в політичному, регіональному, мовно-культурному аспектах. За елітою, звичайно, залишається функція керівництва державою (а при її відсутності функція керівника боротьби народу за свою державність). Вельми важливою є також функція самовідтворення еліти. В розвинутих країнах формування національної еліти починається з дитячих елітарних садочків (або аналогів), шкіл, гімназій, ліцеїв тощо, елітарних вищих шкіл, факультетів, кафедр.

Вельми важливо розуміти, що сама адміністративна, службова, наукова чи інша посада ще не є гарантом приналежності особи, що її посідає, до еліти. Для цього "суспільного інтелекту" характерна новаторська роль у своїй галузі, авторитет і популярність, визнаний неформальний статус лідера. Особливо цінною якістю для "обраних" є їх відкритість, спрямованість їх діяльності на максимальний суспільний результат (навіть офіруючи своїми особистими інтересами). Якщо є тенденція до звуження цих інтересів, кола зацікавленості, кола дій, впливу того чи іншого лідера, а ще гірше - ознаки сектанства в його діяльності, то частіше всього маємо справу з псевдолідером, псевдоелітою. Навпаки, розширення горизонтів діяльності і впливу попри всі обставини, виявляє справжнього лідера, його приналежність до еліти.

Теорія еліт

Існує декілька інтерпретацій поняття «еліта», особливо тих характерних рис, які за визначенням повинні об'єднувати людей в ім'я спільної мети: деякі вважають, що елітою можуть вважатися тільки найбільш обдаровані люди, інші — знатні походженням, треті — фінансово забезпечені і багаті. Треба зазначити, що ці ознаки можуть кардинально відрізнятися один від одного. У фінансової еліти головною ознакою елітарності зазвичай вважаються гроші, у політичних груп — активність членів партій, бажання діяти, у вчених клубів — рівень інтелекту. Втім, може бути присутнім і змішаний фактор, наприклад, інтелект і фінанси.

Засновниками теорії еліт були італійці — соціолог Вільфредо Парето та юрист і соціолог Гаетано Моска.

Вільфредо Парето висунув концепцію «зміни еліт», згідно з якою основою суспільних процесів є боротьба еліт за владу. За цією теорією політика поділяється на дві сфери. В одній з них головне місце посідає еліта, правляча меншість, в іншій — підкорена більшість. Демократія, за вченнями цих мислителів, не має права на існування, оскільки приводить до диктатури. Послідовники цієї теорії вважали, що правління народу, народний суверенітет ніколи не можуть бути втіленими в життя, оскільки «людина натовпу» розмірковує ірраціонально і, не маючи необхідних знань, не може брати участі в управлінні державними справами. Тільки еліта здатна на політичну діяльність, тільки вона може забезпечити справжню свободу, прогрес і стабільність.

Демократія розуміється як правління еліт, яке схвалюється народом. Подібне розуміння демократії висловлював М.Вебер ще на початку XX ст. Еліта, згідно з його трактуванням, - це прошарок професійних політиків, наділених довір'ям народу. Еліта через систему виборів залежить від населення, а тому намагається завоювати симпатії тих, ким керує. Німецький політолог обмежив форми політичної участі мас лише перед виборами, тому що не вірив у можливість існування мудрого народу. Ідеї М.Вебера отримали подальший розвиток в теоріях елітарної демократії Й.Шумпетера, С.Ліпсета, Р.Даля, Дж.Сарторі

У другій половині XX ст. до дискусій про сутність еліт додалися дискусії про їх склад. Виділилися два підходи:

1. Концепція плюралізму еліт містить такі положення:

• Еліта неоднорідна, а складається з кількох елітарних груп. Вплив кожної з них обмежується чітко певною галуззю діяльності. Плюралізм еліт визначається різноманітністю соціальних груп: економічних, професійних, релігійних, демографічних.

• Суспільство виражене великою кількістю груп інтересів політики, кожна з яких виділяє свою власну еліту і контролює її.

• Поділ на еліту і масу носять умовний характер. Еліти "відкриті" для включення у свої ряди найбільш активних, здатних і результативних представників мас.

• Конкуренція між елітами ускладнює монополізацію влади з боку однієї з них.

• Політична влада розсереджена між усіма конкуруючими групами.

2. Критична (ліволіберальна) концепція еліт пов'язана з іменем американського політолога Чарльза Райта Міллса. Опонуючи прибічникам плюралістичного підходу, він головною ідеєю висунув тезу про однорідність еліти. Еліта - це прошарок людей, які займають стратегічні командні посади, складається з політиків, представників бізнесу і військових. Збіг основних інтересів дозволяє їм приймати спільні рішення, що мають наслідки для народу. Гомогенність еліти визначається близькістю біографій, спільністю стилю життя, системою цінностей, що поділяють. Міллс звернув увагу на такі засоби консолідації еліти, як шлюбні зв'язки; освіту, яку представники елітарних кіл отримують в одних і тих же престижних приватних школах, а потім і університетах; дружні зв'язки; членство в аристократичних клубах. Найважливіші рішення, на думку вченого, приймаються головним чином у межах неофіційного спілкування. Політолог зробив висновок про неможливість існування відкритих еліт: рекрутування в еліту здійснюється зі свого власного середовища. Доступ же до неї для представників не елітарних верств утруднений багатьма соціальними бар'єрами. Міллс відкинув тезу прибічників плюралістичної теорії про розосередження влади між групами. На відміну від них, він вважав, що тенденцією сучасного суспільства є концентрація влади в руках єдиної еліти. Розглядаючи суспільство у вертикальному розрізі, політолог виділив еліти як вершину піраміди влади. На середньому рівні знаходяться групи тиску на уряд, про яких розмірковують прибічники плюралістичних теорій. В основі піраміди розташована неорганізована маса рядових громадян, які лише підпорядковуються волі інших і практично не здійснюють впливу на еліту.

Кожна з розглянутих теорій піддавалася критиці з боку багатьох політологів. Висунені положення не завжди адекватно відображають дійсність. Але невиправданим було б ігнорування багатьох положень цих теорій при дослідженні феномена еліт різних країн.