3. Соціокультурні процеси та культурні здобутки Галицько -Волинського князівства

Провідну роль у культурному житті країни відігравала Волинь, а саме місто Володимир, де

правив князь Володимир Василькович – філософ та великий книжник, що розбудував Брест і

Кам’янець, створив власну бібліотеку, спорудив чимало церков по всій Волині, даруючи їм ікони і книги.

Другим за значенням був Галич, відомий своїм митрополичим собором, церквою святого

Пантелеймона, а також пам’ятками письменства – Галицько-Волинським літописом та ГалицькимЄвангелієм.

Культурні центри знаходилися у великих містах та православних монастирях, що водночас

були освітніми центрами. Серед них найвідомішими і найбільшими були Полонинський,

Богородичний, Спаський та інші монастирі.

Значного поширення набула грамота, про що свідчать написи ХІІ-ХІІІ століть на стінах храмів в Галичі і Рогатині, на побутових предметах. Розвивалась шкільна освіта. Серед місцевих князів багато уваги приділяли розвитку освіти князі Володимирко та Ярослав Осмомисл. Особливість шкільної політики останнього полягала в тому, що він "монахов же и их доходы к научению детей определил", тобто розгортав мережу шкіл коштом неоподаткованих прибутків монастирів. Ще в період правління князя Володимирка в Галичі, ймовірно, було відкрито й бібліотеку. Адже при

Ярославі Осмомислі ця бібліотека була однією з найкращих на Русі.

Археологи під час розкопок виявили у багатьох галицьких містах стилоси – загострені

палички для писання по воскових дощечках чи бересті. Знайдена і орнаментована береста, що свідчить про її використання і для малювання. Знайдені предмети для письма, написи на стінах церков, бересті, речах, дружинників зброї та знаряддях праці (мітки) засвідчують, що серед ремісників, купців, бояр і була поширена грамотність. Бронзові та кістяні писала для писання на воскових таблицях археологи знайшли у Звенигородці, Перемишлі, Галичі, Бересті (Бресті) берестяні грамоти – у Звенигородці та Бересті. Збереглися й пергаментні грамоти князів. Про наявність шкіл можна зробити висновок на підставі "Житія митрополита Петра Рутенського", який народився в Галичині, у 6 років був відданий до школи і став спершу іконописцем, а потім митрополитом.

4. Внесок інших народів до історико-культурної спадщини Київської Русі та Галицько-Волинського князівства

Роль Галицько-Волинської держави в історії Європи ХІІ- першій половині ХІV століть

(1323—1340) — поступовий занепад. Загибель Андрія та Лева II, які не мали дітей, увірвала пряму лінію династії Романовичів, що призвело до посилення політичного впливу галицького боярства, зростання чвар та міжусобиць у феодальній верхівці, втручання іноземних держав у внутрішні справи галицько-волинських земель. Майже два роки галицько-волинський трон залишався без правителя. Лише 1325 p., внаслідок компромісу між місцевим боярством і правителями Польщі, Угорщини та Литви, главою держави було обрано 14-річного мазовецького князя Болеслава Тройденовича, сина Марії, дочки Юрія І Львовича. Юний князь, який прийняв православ´я та ім´я Юрія II Болеслава, не став маріонеткою в руках бояр, а проводив самостійну внутрішню і зовнішню політику. Проте апогей свого розвитку Галицько-Волинська Держава вже пройшла. Період правління Юрія II став поступовим занепадом Галицько-Волинського князівства: Посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення наверталося до католицизму.

Масове невдоволення народу політикою Юрія II дало підставу боярам не тільки для антикнязівської агітації, а й для активних насильницьких дій. Внаслідок боярської змови у квітні 1340 р. Юрія II Болеслава було отруєно. Після цієї події зберегти єдність колись могутнього Галицько-Волинського князівства вже не вдалося. Протягом короткого часу держава занепала та розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина — під Польщею, Волинь — під Литвою, Буковина — у складі Молдавського князівства.

Формуючи централізовану державу, Роман Мстиславич рішуче виступив проти опозиційного йому галицького боярства. Здійснивши успішні походи проти Литви, Польщі, Угорщини, половців, Роман Мстиславич підніс міжнародний авторитет держави.

Сини Юрія І Андрій і Лев II (1308 чи 1315 – 1323) були останніми з роду Романовичів галицько-волинськими князями і правили разом. Вони уклали мирні угоди з хрестоносцями, Литвою, Польщею. Загинули у бою з татарами.

Галицькі бояри запросили на княжий стіл племінника Андрія та Лева Болеслава, який після переходу з католицької віри у православ’я отримав ім’я Юрій II Тройденович. Він урегулював стосунки з Золотою Ордою і Великим князівством Литовським, здійснивши у 1337 р. спільний з татарами похід на Люблін. Це в свою чергу викликало відсіч Польщі та Угорщини. Юрій ІІ змушений був підписати Вишеградську угоду про те, що по його смерті трон переходить польському королеві Казимиру ІІІ. Після цього галицькі бояри, не гаючи часу, отруїли останнього галицько-волинського князя.

У подальшому галицькі бояри стримували натиск Польщі та Литви, намагаючись вибороти незалежність Галицько-Волинської держави. В 1349 р. Галичину захоплює польський король Казимир ІІІ, а перед тим Литва приєднує до себе Волинь. Галицько-волинська держава припиняє своє існування