5

Лекція 2. Управління в доіндустріалізаційний період

1.Етапи розвитку соціального управління

2. Меркантилізм

3. Фізіократія

Питання для самостійного вивчення

1. Пробудження управлінської думки.

2. Ранні вчення менеджменту.

3. Роберт Оуен – менеджер і батько сучасного менеджменту з управління персоналу.

Реферати:

1. Давній Шумер та зародження писемності

2. Цар Хаммурапі та його закони

3. Наслідки хрестових походів

1. Етапи развитку соціального управління

Еволюція менеджменту – процес розвитку теорії та практики соціального управління в межах різних історичних етапів суспільного прогресу.

Відокремлюють ряд етапів та ревалюційних перетворень в підходах до проблем менеджменту.

Початком історії менеджменту прийнято вважати зародження писменності в давньому Шумері,що датується не пізніш як 3500 до н.е.

Шумеры — народ, заселявший Южное Междуречье (междуречье Тигра и Евфрата на юге современного Ирака) на заре исторического периода. Шумерам принадлежит изобретение клинописного письма. Шумеры также знали технологию колеса и обожжённого кирпича.

Це революційне досягнення в історії людства призвело до створення особливого прошарку «жреців-бізнесменів», що були зайняті торгівельними операціями. Перша управлінська революція отримала назву релігійно-комерційної.

Друга відноситься до 1760 р. до н.е. і пов’язана з діяльністю царя Хаммурапи, що видав зведення законів з управління державою для регулювання всього комплексу відносин між різними соціальними групами населення.

Третя відбулася під час правління Навуходоносора ІІ (682-605 рр. до н.е) та була спрямована на об’єднання державних методів управління з контролем за діяльністю в сфері виробництва та будівництва.

Четверта відноситься до XVII-XVIII столітть н.е. та визвана зародженням капіталізму та початком індустріального прогресу в Європі. В цей час загострився інтерес до управління, зароджувалась ідея, що управління саме може внести значний внесок до розвитку та ефективності виробництва. Відокремлення проблем управління в самостійну галузь знань було відповіддю на потреби підприємництва у зв’язку з загостренням конкуренції та формуванням крупних підприємств. Головним революційним перетворенням цього періоду в області менеджменту було його відокремлення від власності та зародження професійого менеджменту.

П’ята управлінська революція, часто називаєма бюрократичною, відноситься до кінця ХІХ – початку ХХ ст. теоретичною основною перетворень в області управління була концепція бюрократії, що дозволила сформулювати крупні ієрархічні структури упраління, здійснити поділ праці, ввести норми та стандарти, встановити посадові обов’язки та відповідальність.

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. з’явились перші роботи з наукового узагальнення накопиченого досвіду та формування основ науки управління. Це було визвано потребами промисловості, яка все більше набувала таких специфіних рис як масове виробництво та масовий збут, великомасштабна організація в формі великих корпорацій та акціонерних товариств, орієнтація на ринки великої місткості.

Промислові підприємства відчували потребу в раціональній організації виробництва та праці, чіткій та взаємопов’язаній роботі всіх підрозділів та служб, керівників та виконавців. Для цього знадобились науковообґрунтовані принципи, норми та стандарти.

Теорія та практика управління виробництвом в ХХ ст. формувалась під дією успіху в інших галузях знань, пов’язаних з менеджментом, таких як математика, інженерні науки, соціологія, психологія тощо. Досягнення в цих галузях виявили нові чинники, що впливають на управління. Це дозволило знаходити нові підходи до упралвіння і відмовлятися від старих теорій, що не витримали перевірку практикою.

Вирізняють:

• релігійний менеджмент давнього світу, коли функції управління зосереджувались в руках жерців;

• адміністративний менеджмен, за якого влада перейшла від жерців до світської аристократії;

• індустріальний менеджмент, що розпочався у XVII-XVIIIст. разом з індустріальною революцією та виходом на історичну арену буржуазії;

• бюрократичний менеджмент, де головна роль належить державному чиновнику;

• постіндустріальний менеджмент, який здійснюється професіоналами соціального управління.

(за Щокіним Г.)