3. Монополії у Франції

Розглядаючи Францію, потрібно зазначити, що у причинах відставання Франції мав місце цілий ряд певних негативних факторів таких як, наприклад, поразка у франко-прусській війні, коли Франція змушена була сплачувати Пруссії контрибуцію у 5 млрд франків золотом та віддати два економічно розвинутих райони — Ельзас і Лотарингію. Це завдало суттєвий удар по економіці Франції, адже вона залишилася без залізної руди Лотарингії. Загальні збитки від франко-прусської війни становили 16 млрд франків, що погано позначилося на економіці Франції і загальмувало її розвиток. У країні не вистачало сировини, особливо коксівного вугілля та залізної руди, недостатньо впроваджувалися у промисловість останні досягнення науки і техніки, особливо електрична енергія. В промисловості переважали парові машини. Великі кошти з державного бюджету витрачалися на утримання армії і флоту та великого апарату чиновників у колоніях, за кількістю яких Франція посідала друге місце у світі після Англії. В промисловості в значній мірі використовувалося морально і фізично застаріле устаткування, для заміни якого були потрібні великі кошти [2, c. 57-58]. Саме тому у Франції наприкінці XIX - початку XX ст. повільніше, ніж в інших провідних країнах, проходив процес монополізації металургійної, вугільної, машинобудівної і деяких інших галузей промисловості. Так, близько половини видобутку залізної руди було зосереджено на чотирьох найбільших монополіях, вугілля - на десяти, морського тоннажу - на трьох і т. д. Найбільш типовими формами монополій стали картелі і синдикати, іноді концерни, які об'єднували підприємства суміжних галузей. У 1876 році був створений металургійний синдикат, до якого увійшли 13 найбільших заводів країни . У 1883 році утворився цукровий картель, в 1885 році - гасовий картель. В кінці XIX століття монополія «Коміте де форж» об'єднувала близько 250 металургійних і машинобудівних заводів і контролювала 75% виробництва чавуну і сталі в країні. Концерн «Шнейдер-Крьозо» складався в основному з підприємств військово-промислового комплексу. У хімічній промисловості досить великими і впливовими компаніями стали «Сен-Гобен» та «Кюльман». Процес монополізації став поширюватися і на такі галузі легкої промисловості, як текстильна і харчова. Однак головною силою і владою були наділені найбільші банки країни. Вони мали в своєму розпорядженні 70% усіх вкладень [3, с. 165-166].

Отже, порівнюючи монополістичні тенденції у Німеччині та Франції в останній третині ХІХ століття, можна сказати, що Німеччина завдяки економічному піднесенню, що відбулося внаслідок перемоги у франко - прусській війні, почала інтенсивно розвивати промисловість, що призвело до створення потужних монополістичних об’єднань. У той самий час Франція сповільнила темпи економічного розвитку, тим самим поступившись Німеччині своїм місцем. Втративши два високо розвинутих економічних райони (Ельзас та Лотарингію), Франція продовжувала, але в невеликих темпах, розвивати промисловість, створюючи монополістичні об’єднання накшталт синдикатів та картелів (іноді концернів), але більш значного розвитку зазнали монополістичні тенденції у банківській сфері. Загалом монополії проникали в усі сфери суспільного відтво­рення — безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання. Як було зазначено, виникали найпростіші форми монополістичних об'єднань — картелі та синдикати, згодом з’явилися складніші форми у вигляді трестів. Виникала диверсифікація, яка є процесом проникнення капі­талу певної монополії в галузі, що безпосередньо не по­в'язані з основною сферою її діяльності. На основі диверсифікації виникала така форма монополістичних об'єднань, як багатогалузе­вий концерн.