15. Посадка — в машинобудуванні це з'єднання деталей, вставлених одна в одну. Розрізняють посадки рухомі — з зазором, який дає змогу деталям, наприклад поршню в циліндрі, взаємно переміщуватись у процесі експлуатації, і нерухомі — з натягом, примусовим вклинюванням, який перешкоджає будь-якому взаємному переміщенню деталей — наприклад втулки у шатуні.

Посадки за характером з'єднання деталей діляться на 3 групи (ДСТУ ISO 286-1-2002[1]):

Посадка з (гарантованим) зазором — з'єднання з гарантованим зазором, тобто найменший допустимий розмір отвору більший від найбільшого граничного розміру вала або дорівнює йому. Позначаються від а до h (від А до H).

Перехідна посадка — з'єднання з можливим зазором або натягом залежно від дійсних розмірів валу і отвору. Позначаються від j до n (від J до N).

Посадка з (гарантованим) натягом — з'єднання з гарантованим натягом, тобто найбільший допустимий розмір отвору менший від найменшого допустимого розміру вала або дорівнює йому. Позначаються від p до z (від P до Z).

16. Шорсткість поверхні, сукупність нерівностей, створюючих мікрорельєф поверхні деталі. Виникає головним чином унаслідок пластичної деформації поверхневого шару заготівки при її обробці із-за нерівностей ріжучих кромок інструменту, тертя, виривання часток матеріалу з поверхні заготівки, вібрації заготівки і інструменту і т.п. Ш. п. — важливий показник в технічній характеристиці виробу, що впливає на експлуатаційних властивості деталей і вузлів машин — зносостійкість поверхонь, що труться, втомну міцність, корозійну стійкість, збереження натягу при нерухомих посадках і т.п. Вимоги до Ш. п. встановлюють, виходячи з функціонального призначення поверхонь деталей і їх конструктивних особливостей

У сов.(радянський) виробництві тривалий час застосовували систему, що характеризує чистоту поверхні з відповідними їй класами; нова система (введена з 1 січня 1975) відміняє ті, що використалися раніше класи чистоти . Розширений комплекс параметрів нової системи сприяє встановленню обгрунтованих вимог для поверхонь різного експлуатаційного призначення. При визначенні числових значень Ш. п. відлік виробляють від єдиної бази, за яку прийнята середня лінія профілю т ( мал. ). Виміри виробляють в межах базової довжини l , тобто довжини ділянки поверхні, вибраного для виміру Ш. п. без врахування інших видів нерівностей (наприклад, хвилястості), що мають крок більш l. Числові значення базової довжини вибирають з ряду: 0,01; 0,03; 0,08; 0,25; 0,8; 2,5; 8; 25 мм. Кількісно Ш. п. оцінюють наступними основними параметрами (одним або декількома): середнім арифметичним відхиленням профілю R _а , висотою нерівностей профілю по 10 точкам R _z , найбільшою висотою нерівностей профілю R _тах , середнім кроком нерівностей S _m , середнім кроком нерівностей по вершинах S , відносною опорною довжиною профілю t _p . Числові значення параметрів шорсткості, типи напрямів нерівностей поверхонь (паралельне, перпендикулярне, колоподібне і ін.) встановлені стандартом. Вибір параметрів Ш. п. залежить від конструкції деталей і функціонального призначення їх поверхонь. Наприклад, для поверхонь відповідальних деталей, що труться, встановлюють допустимі значення R _а (або R _z ), R _тах , t _p і напрям нерівностей; для поверхонь циклічно навантажених відповідальних деталей — R _тах , S _m і S і т.п. Вимоги до Ш. п. вказують числовим значенням (або діапазоном значень) одного або декількох параметрів і базовою довжиною. Для невідповідальних поверхонь Ш. п. визначається вимогами технічної естетики, корозійній стійкості і технологією виготовлення.

  В СРСР стандартом встановлено 14 класів Ш. п. (таблиця.): 1—3-й класи забезпечують обдирною обробкою ( точінням,фрезеруванням, струганням ); 4—6-й класи — напівчистовою обробкою; 7—9-й класи — чистовою обробкою (шліфуванням, тонким точінням, простяганням, розгортанням і т.п.); 10—14-й класи — доводочной обробкою (такі, якпритирання ) суперфініш, хонінгування і ін.). Класи шорсткості з 6-го по 14-ій розділяються на розряди а , би , ст В класах 1—5, 13 і 14-ою не застосовують параметр R _а , а в класах 6—12 — параметр R _z , що викликане необхідністю однозначного визначення класу Ш. п. при різних методах контролю. На відміну від тих, що застосовувалися до 1975 позначень класів чистоти на кресленнях (рівносторонній трикутник з додаванням до нього номера класу, наприклад Ñ3 або Ñ7), Ш. п. позначають знаком Ö з вказівкою над ним числового значення (у мкм ) одного з вибраних параметрів шорсткості. Значення R _а вказують лише числом, а ін. параметри — з символом, наприклад R _z 3,2. Вказане числове значення обмежує найбільшу Ш. п. по параметрахR _а або R _z . Поверхні в стані постачання або оброблені без зняття стружки позначають символом, а при обробці із зняттям стружки — .

17. Технологічність конструкції — це сукупність властивостей конструкції виробу, які проявляються у можливості оптимальних (найвигідніших техніко-економічних) витрат праці, коштів, матеріалів і часу при технологічній підготовці виробництва, виготовленні, експлуатації та ремонті виробу^[1].

Технологічність конструкції виробу характеризує можливість його виготовлення, експлуатації та зберігання за умов використання наявних у виробника та споживача виробу трудових, матеріальних, енергетичних та інших ресурсів. Будь який виріб повинен бути технологічно раціональним для заданих конкретних умов підготовлення його виробництва, виготовлення, експлуатації та ремонту. Ці вимоги слід знати конструктору до початку розробки конструкції виробу.

Вид технологічності визначається ознаками, що характеризують область прояву технологічності конструкції виробу. За цією ознакою розрізняють такі види технологічності:

виробнича технологічність конструкції виробу виражається в скороченні витрат коштів і часу на: конструкторську підготовку виробництва; технологічну підготовку виробництва; процеси виготовлення, в тому числі контролю та випробувань, а також монтажі за межами підприємства виробника;

експлуатаційна технологічність конструкції виробу виражається в скороченні витрат часу та коштів на його підготовку до використання, технічне обслуговування, поточний ремонт та утилізацію виробу;

ремонтна технологічність — технологічність конструкції виробу при всіх видах ремонту, крім поточного.

18. Оцінка технологічності заготовок

Технологічність виробу (заготовки, деталі) визначається матеріалом, геометричною формою, розмірами та їх точністю, якістю поверхонь, заданими фізичними та механічними властивостями. Оцінка технологічності деталей може бути якісною та кількісною. Для якісної оцінки альтернативні вирішення конструкції деталі розрізняють тільки як ліпші чи гірші, або прийнятні чи неприйнятні за технологічністю для заданих умов. Критеріями порівняння технологічності конструкції деталі вважають простоту конструк-ції, форму, розміри та шорсткість поверхонь, їх допустимі відхилення, розміри базових поверхонь, доступність для виготовлення та механічного оброблення поверхонь, жорсткість і можливість забезпечити необхідну стійкість до жолоблення в процесі термічного оброблення, довжину та технологічну доцільність розмірних ланцюгів.

Кількісну оцінку технологічності виконують для заданих умов за параметрами технологічності або за відносними чи абсолютними коефіцієнтами, які визначають за прийнятою методикою. До загальних показників технологічності конструкції виробу належать матеріаломісткість, енергомісткість, трудомісткість, технологічна вартість виробу у виготовленні, експлуатації та ремонті.

Достовірну оцінку технологічності конструкції виробу можна отримати розрахунковим методом, що являє собою сукупність прийомів, за допомогою яких визначають і порівнюють числові значення показників технологічності виробу та відповідних базових показників. Результатом кількісної оцінки є формування цільової функції та алгоритму забезпечення технологічності виробу. Для цього застосовують абсолютний, відносний та різницевий способи оцінки технологічності за результатами визначення таких показників:

- абсолютний показник

- відносний показник

- різницевий показник

Відходи складаються з суми витрат матеріалу на вигорання металу, облой, прибутки, ливникову систему, а також витрати матеріалу вихідних заготовок, зумовлені некратністю розмірів заготовки та використовуваного прокату (прутка, листа, стрічки, штаби тощо). Відходи матеріалу, утворені припусками на механічне оброблення та напусками, є складовою частиною маси заготовки.

19. Забезпечення технологічності заготовок зводиться до виконання таких правил: конструкція деталі повинна бути або повністю стандартною (типовою), або складатись зі стандартних елементів (частин); деталі при можливості слід виготовляти зі стандартних заготовок (прокату, виливків, кованок, пресованих заготовок); базові поверхні мають забезпечувати точність розта-шування та закріплення заготовок у процесі їх оброблення, контролю та вимірювання; під час виготовлення деталей повинні виконуватись стандартні (типові, групові) технологічні процеси.

20. Метод отримання заготовки робить істотний вплив на техніко-економічні показники технологічного процесу виготовлення деталі. Правильний її вибір дозволяє знизити трудомісткість механічної обробки, підвищити коефіцієнт використання матеріалу, знизити матеріаломісткість конструкції.  На вибір методу отримання заготовки впливають матеріал деталі, його призначення і технічні вимоги до виготовлення, обсяг випуску, конфігурація, форма поверхонь і розміри.  Вимоги, що пред'являються до заготовок, які обробляються на металорізальних верстатах:  З метою зниження собівартості деталі заготовка повинна бути за формою та розмірами максимально наближеною до деталі.  Чорнові поверхні використовуються на першій механічної операції в якості технологічної бази повинні бути чистими і рівними, без штрихів, ливарних ухилів.  Вид заготовки встановлюємо в результаті аналізу креслення деталі, її матеріалу і технічних вимог до виготовлення, габаритів і маси, об'єму випуску, на основі техніко-економічного порівняння кількох варіантів. 

21. Одним із головних напрямків розвитку виробництва є широке впровадження маловідходних і безвідходних технологій виготовлення заготовок деталей машин. Технологічна собівартість може бути суттєво знижена за рахунок впровадження точних заготовок. Такими заготовками є заготовки, що отримуються методами порошкової металургії та із композиційних матеріалів.

Можливості порошкової металургії для виготовлення деталей з різними властивостями практично необмежені. Цими методами можна створювати матеріали із композицій металів із різними неметалічними включеннями; отримувати матеріали заданої пористості; із заданими фізико-механічними властивостями. Виготовлені деталі можуть бути самими різними: антифрикційними, конструкційними, фільтруючими, електроконтактними, інструментальними, причому відходи при обробці є мінімальними.

Композити дають можливість виготовляти деталі машин без заготівельних процесів шляхом безвідходної технології із значним зниженням маси за рахунок більш високої міцності і пружності матеріалів.

Зниження затрат на сировину і виробництво волокон, розробка раціональних технологічних процесів виготовлення деталей із композитів забезпечить їм широке використання в різних галузях промисловості.

22. Форма та розміри заготовки значною мірою впливають як на технологію її виготовлення, так і на наступні обробки. Точність розмірів і форми заготовки здебільшого визначає трудомісткість виготовлення та вартість готового виробу (деталі). Форма, розміри, стан поверхонь і поверхневих шарів заготовки можуть істотно впливати на обсяг подальшого її обробки. Тому більшість заготовок піддають попередній обробці, яка полягає в тому, щоб забезпечити їх технологічність для наступної механічної обробки на металорізальних верстатах. До такої обробки належать зачищення, виправлення, розрізування, центрування, термічна обробка тощо. Особливого значення набуває попередня обробка заготовок в умовах автоматизованих і гнучких виробництв.

Забезпечення технологічності заготовок зводиться до виконання таких правил:

Бажано, щоб контури заготовки являли собою сполучення найбільш простіших геометричних форм.

Деталі, по можливості, слід виготовляти зі стандартних заготовок (прокату, виливків, кованок, пресованих заготовок).

Базові поверхні мають забезпечувати точність розташування та закріплення заготовки у процесі їх оброблення, контролю та вимірювання.

Точність розмірів та шорсткість поверхонь заготовок повинні бути економічно обґрунтованими.

Бажано максимально використовувати способи отримання заготовок, які не вимагають наступного зрізання стружки (рис.).

При неможливості обійтись без механічної обробки необхідно скорочувати її за рахунок зменшення кількості та довжини поверхонь, що оброблюються (рис.).

Kонструкція деталі повинна допускати можливість її виготовлення складаною з двох або більше частин.