111. Методи контролю емоцій під час педагогічного конфлікту

Е. І. Кіршбаум виділив шість типів поведінки педагога в кон­фліктній ситуації і дав їм наступні умовні назви і позначення: «репресивні заходи» (РЗ), «ігнорування конфлікту» (ІК), «рольо­вий вплив» (РВ), «стимул до власної зміни» (СЗ), «з'ясування мотивів» (ЗМ), «рефлексія» (Р).

Розглянемо кожен тип поведінки. РЗ — спосіб дії, за якого аг­ресивну поведінку школярів вчителі намагаються змінити засто­суванням репресивних заходів. ІК — реакція вчителя на конф­лікт, за якої викладач веде заняття далі, начебто нічого не сталося. РВ — поведінка педагога, у якій виявляються спроби по­зитивного вирішення конфлікту в рамках рольової взаємодії. ЗМ — реакція викладача на конфлікт, за якої головне зусилля спрямовується на з'ясування причин і мотивів його виникнення. СЗ — спосіб дій у конфліктній ситуації, коли викладач змінює власну поведінку стосовно учня. Р — це такий тип поведінки пе­дагога, за якого головна увага звертається на раціональне вирі­шення конфлікту: він за своїм змістом близький до типу поведін­ки «з'ясування мотивів».

Часто педагогами використовуються інші психозахисні ме­ханізми, такі, як: раціоналізація, проекція і редукція. За раціо­налізації викладачі звертаються до псевдообгрунтування своєї непорядної поведінки. За проекції учню чи студенту припи­суються власні недоліки і негативні якості, потім здійснюєть­ся прийняття їх у вигляді підстави для обвинувачення й осу­дження учнів. Реверсивна форма захисної поведінки (редук­ція) пов'язана зі звуженням «Я», що виявляється в ухиленні від загрози, у виході з конфлікту без конструктивного вирі­шення ситуації.

Інтенсивне використання названих вище психозахисних реакцій і технік означає неконструктивний вихід з конфлікту з домінуванням почуття «Я», згортання взаємодії витиснен­ням іншого учасника конфлікту на периферію спілкування. У свою чергу, продуктивне розв'язання конфліктної ситуації припускає сприйняття її як творчої задачі, пошук способів позитивного її вирішення. Але оскільки рефлексивний тип поведінки у вербальних реакціях учителів представлений слаб­ко, можна зробити висновок про те, що більшість педагогів не готові до усвідомлення конфлікту як підстави до зміни сприй­няття і розуміння сформованої ситуації, себе і поведінки ін­шого в ній.

Психозахисні форми поведінки найбільш властиві вчителям з певним психологічним складом, що виявляється в підвищеній езоповій авторитарній спрямованості у спілкуванні, у низькій спрямованості на співробітництво, у зниженому самоконтролі в сфері ділових відносин, у гіпертрофованій чутливості до не­гативних, загрозливих факторів соціального оточення. Саме все це і призводить не до розумного аналізу причин виниклих конфліктних ситуацій, а до «емоційної жуйки», заперечення власної провини, до прагнення перекласти вирішення конфлік­ту на інших.

Переважання у вчителів і викладачів психозахисних технік у вирішенні педагогічно складних проблемних ситуацій робить необхідною профілактику і попередження дії цих неконструк­тивних механізмів у педагогічному спілкуванні. Це може бути зроблено ще під час навчання майбутніх вчителів і педагогів у вузі за допомогою спеціального навчання і тренінгу формування продуктивних способів вирішення педагогічних конфліктних ситуацій.