пальчевский

! Щасливий той, хто в чорні дні збереже чистоту серця.

(Бельгійський письменник Шарль де Костре (1827-1879)

! Найтемніше в передсвітанковий час.

(Англійський письменник і державний діяч Бенджамін Дизраелі (1804-1881)

Наступна, третя фаза життєвого циклу, згідно з теорією інтенційного розвитку людини Ш.Бюлера, продовжується від двадцяти до сорока п’яти років. Це період зрілості особистості. Її літо. Як правило, у цей час ставлять! ся чіткі цілі, досягається стабільність на професійному рівні та в особисто! мужитті.Створюєтьсясім’я.Народжуютьсятавиховуютьсядіти.Увипадку вчасного старту започатковується і триває акме – найактивніший творчий період.

Укласифікації психологів В.Ф.Моргуна та Н.Ю.Ткачової ця фаза відповідає початковому періоду зрілості – молодості (24!30 років), пере! ходу до розквіту (близько 30 років), власне розквіту – «золотому віку» лю! дини (31!40 років) та частково зрілості (40!55 років) – вершинному пері! оду професійної майстерності.

Увказаній послідовності дослідники психологічно характеризують ці періоди так:

а) як час пошуків себе, вироблення індивідуальності, переходу до дру! гого, «осілого» періоду молодості, можливої свідомої зміни професії, якщо попередній вибір не виправдав себе;

б) як період великої кризи в житті людини, коли її уявлення про ньо! го розходяться з дійсністю; перебудови всієї особистості як наслідок не! достатнього розуміння складних процесів життя та допущених у попе! редній період помилок;

в)якчаснайвищоїпрацездатностійвіддачі,вершинитворчості,сімей! ної стабільності, першої появи запитання «Що залишу людям?»;

г) як період вершини професійної майстерності, появи потреби пере! дачі досвіду, організації колективної творчості, виникнення питання сенсу життя у специфічній формі підбиття підсумків прожитого, можливого ви! никнення кризи, пов’язаної із змінами соціальної ситуації та віковою пе!

ребудовоюорганізму.

Звичайно, будь!які подібні поділи доволі умовні, але вони здатні слу! гувативихідноюорієнтувальноюосновоюдляплануваннязапобіганнякри! зам людського життя, час настання і характер яких розглядаються, зрозу! міло, теж доволі узагальнено на основі найтиповіших проявів.

Чи не найважливішим для третьої фази життєвого циклу людини є повноцінний розвиток власного творчого потенціалу, що й започатковує

акме. Універсальність людини як соціальної істоти полягає у надзвичайно широких можливостях прояву її творчих здібностей. Сьогодні не існує таких сфер життєдіяльності особистості, де б був би неможливим творчий процес. Усталену класифікацію видів творчості, яка охоплює літературну, музичну, образотворчу, наукову, технічну, сучасна психологія доповнює ігровою, управлінською, військовою, комунікативною, побутовою («до! машньою», ситуаційною («житейською») (В.О.Моляко).

Однак людині для того щоб відчувати впевненість у вибраній сфері життєдіяльності та творчому самовияві, їхній організації, необхідний пев! ний критерій, згідно з яким можна було б оцінювати правильність обрано! гожиттєвогошляху.Йдетьсяпропевнуопорнуреальність,якаббулаоснов! ною для побудови правильного образу світу. Якраз такий зміст психолог О.В.Губенковкладаєвкатегоріюверифікаційних орієнтацій особистості, які, на його думку, детермінують діяльність людини через такий причинно! наслідковий ланцюжок: верифікаційні орієнтації – впевненість у виборі – вибір – мотив, мета – вчинок.

Термін «верифікація» (пізньолат. verificatio –доведення, підтверджен! ня) застосовується у філософській літературі для позначення процесу вста! новлення істинності наукових тверджень шляхом їхньої емпіричної пере! вірки.

Уційтеорії,якми вважаємо,цілкомправомірнокризалюдськогожит! тя в періоди молодості та зрілості найчастіше пов’язується із верифікацій!

ною кризою, коли внаслідок життєвих розчарувань людина втрачає довіру до звичної верифікаційної опори. У цьому випадку вона починає шукати новуопорнуреальність,якабзабезпечуваланадійноюінформацією.Таким чином, відбувається верифікаційний стрибок – підйом із нижчої опори до вищої.

Розглянемо можливі кризові ситуації людини у світлі класифікації опорних реальностей, розробленої О.В.Губенком, та ступеня автентичної спрямованості особистості.

Першою опорною реальністю може бути власне «Я» людини. Зародження і розвиток кризових явищ у цьому випадку пов’язується з гіпертрофіч!

ним розвитком егоїзму з його зверхністю і непроникливістю до впливів об’єктивного, рабством власних пристрастей і примх, із ситуативністю та нестабільністю психічних станів, настроїв, думок; з втратою почуття реальності, що зумовлює неврози та інші психопатологічні стани. Роз! виток егоцентризму в цьому випадку пояснюється відмовою постражда!

лого від вищих духовних цінностей, які на початку автентично спрямо! ваного шляху були для нього сенсоутворювальним центром. Згодом цей

центр змістився на особистість клієнта. За влучним висловом О.В.Гу! бенка: «... Таке нарцистичне самоспоглядання замикає психічне на са! мому собі, залишаючи психіку і свідомість без підживлювальних імпульсів об’єктивного» (Губенко О.В. Духовні передумови творчої активності // Практична психологія та соціальна робота. ! № 10. – 2001. – С. 38).

... І він ночами працював. Від поглядів чужих ховав

Свій труд, який укравши сон, Повинен був піднять на трон...

Перечити було – боронь: В очах спалахував вогонь.

(С.С.Пальчевський)

Стратегія запобігання цій кризовій ситуації. Звільнення психіки клієнта від поневолення чуттєвістю. Вироблення широких поглядів на світ, які за! побігаютьють вузькоемпіричному рівню оцінок. Орієнтація на власне ав! тентичне «Я», позбавлене вузькопрагматичних інтересів. Звільнення влас! ного ідеального «Я» від «тиску» на свідомість кон’юнктурних зовнішніх обставин. Виховання особистісної стійкості, яка, з одного боку, протис! тоїть тенденції закріпачення усередненими стандартами стереотипів, а з іншого боку, спрямовується у сферу творчої діяльності, в її процес, а не в

матеріальні вузькопрагматичні наслідки його. Орієнтація клієнта на вимі! рюваннянимвласнихдосягненьнизкоюуспіхіввієрархіїреферентнихгруп.

Відповідні тактики запобігання кризі:

Допомога клієнту в конкретизації внутрішньоінтенційної спрямо! ваності та шляхів її розвитку. Доведення йому необхідності «свіжого вітру біфуркацій» для розвитку власного ідеального «Я». Залучення на основі цього до оцінки результатів його творчої праці відповідного рівня рефе! рентних груп. Допомога клієнту в розширенні власної самооцінки на ос! нові використання принципу доповнюваності Нільсона Бора. Поступове переведення підопічного на режим самопошуку нових ситуацій випробу!

вання власного «Я!творець» з метою корекції, розвитку та збагачення його на основі принципу доповнюваності Нільсона Бора.

Відкритий Нільсоном Бором принцип доповнюваності спочатку зас! тосовувавсявтеоріїквантовоїмеханіки,алезгодомбувузагальненийякме! тодологічний принцип, який мав велике значення не тільки для науки, а й

длявирішеннябагатьохсвітогляднихпроблем.СутьцьогопринципузаВерне! ромГейзенбергомможнасформулюватитак:«Колимимаємовисловлювання,

вякомуміститьсяглибокаістина,тоіпротилежнейомувисловлюванняможе міститивсобііншуглибокуістину».Тобтойдетьсяпророзглядпротилежних висловлюваньтавзаємовиключаючихвластивостейоб’єктів,щоїмвідповіда! ють,урізних відношеннях,способахїхрозгляду,умовахвимірувластивостей. Такимчином,принципдоповнюваностірозглядаєтьсяякноваформапоєднан! нярізнихпоглядів,якіспираютьсянапротилежнівихідніідеї.

Другою опорною реальністю або верифікаційною опорою може бути чут тєва реальність. Вона розвиває загострене тактичне чуття, але обумовлює низький розвиток стратегічного мислення, здатного до системного охоп! лення дійсності. Людина такої опорної реальності нерідко хитрує, буває підступною. Її мислення в основному віддзеркалює існуюче. Це мислення конформіста,який,зливаючисьізсередовищем,нездатнийнабутивласно! го обличчя. Часто такими бувають залежні люди, в яких обмежені можли! вості для економічної, соціальної та духовної ініціатив.

Автентичнаспрямованістьїхперебуваєнапочатковомуетапі,оскільки вонивіддані стихії навколишнього їх світу, восновному матеріального, іне спроможні не тільки цілеспрямувати рух до самого себе «справжнього», а й належнимчиномвизначитивласнуінтенційнуспрямованість.

... Ріка життя круті пороги Йому наставила, як роги. І він на крихітнім човні Долав свої нехитрі дні.

Лякався. Пильно веслував. Звивався. Часто хитрував.

За плином, спіненим, гарячим, Себе і берега не бачив.

(С.С.Пальчевський)

Кризові ситуації у таких людей найчастіше мають кон’юнктурний ха! рактер і виникають на побутовому рівні. Розвинуті тактичні здібності доз! воляютьпринеститимчасовіматеріальніуспіхи,іводночас,віддаляютьлю!

дину від її внутрішньоінтенційної сутності. Якраз останнє у поєднанні з можливими тактичними невдачами та негараздами здатне спричинити під кінець третьої фази життєвого циклу серйознужиттєву кризу. Настає час усвідомлення стихійності та дріб’язковості прожитих років, розчарувань і відчуття безцільності подальшого життя, зниження вимогливості до себе.

Стратегія подолання кризи. Опора на досягнуті успіхи. Організація можливої матеріальної допомоги з метою розв’язання найнеобхідніших

тактичнихзавдань.Наданняморальноїпідтримкизметоюзміниверифіка! ційної опори за рахунок збагачення її вищими духовними цінностями.

Тактичні основи подолання кризи. Допомогти клієнту позбутися шкідли! вих звичок, які часто супроводжують кризу; скласти оперативний план са! модопомоги,засобаминавіюваннясформуватиустановкунайоговиконан! ня. Посприяти в налагодженні взаємостосунків у сім’ї. Підвести під план дійвідповіднуверифікаційнуопору.Продовжитиформуваннявнутрішньо! го психологічного «дому» постраждалого у ході допомоги йому в розв’я! занні можливих внутріособистісних конфліктів на основі діалогової взає! модії з рідними або близькими людьми, літературними чи кіно!героями, Богом.

Третьою верифікаційною опорою О.В.Губенко визначає соціальне ото чення. Людині із такою опорною реальністю властива довіра до інформації, яка надходить від соціального оточення, а також до соціальних традицій («такнашібатькижилиінамнаказували»).Важливужиттєорганізуючуроль відіграють усереднені стандарти загальноприйнятих стереотипів у думках, почуттях,діях,вчинках,матеріальнихзасобах.Підвищенасуґестивністьзу! мовлює наслідувальну поведінку, а внутрішня інтелектуально!духовна па! сивність – високу полезалежність.

Такі люди, на думку О.В.Губенка, складають «ядро» будь!якої сталої групи, бо за своєю природою, браком самодостатності не належать собі, а «розчиняються» в більшості. Вони можуть бути і лідерами, але другої «ше!

ренги», наслідувачами, тінями, «копіями» харизматичних лідерів, тобто тих,комувистачаєоригінальностітасамостійностістворюватинове.Скла! дають їхній «почт», тих «сірих корисностей», без яких не обійдеться жод! на згуртована людська спільнота.

Серйозна кризова ситуація у прихильників такої опорної реальності, насамперед, пов’язується з втратою її.

...Він був як гвинтик у комбайні. Усередині, а не крайній. Кріпить вузли надійно вмів, Та загубивсь і ... поржавів.

(С.С.Пальчевський)

Стратегія подолання кризи. Вивчення доцільності повернення до ве! рифікаційної опори в складі попереднього соціального оточення. Вияв!

лення можливостей «гри на себе» за умови здатності та внутрішньої готов! ності клієнта переорієнтуватися з усереднених стереотипів загальноприй!

нятих стандартів на власні «потенціали».

Відповідні стратегії тактики передбачатимуть: емпіричне вивчення кризової ситуації, виявлення можливостей її подолання на основі попе! редньої верифікаційної опори. За умови відсутності її розпочати форму! вання психологічної установки на корекцію чи зміну опорної реальності. На основі цього приступити до складання плану самодопомоги з ураху! ванням власної інтенційної спрямованості клієнта і наявних можливос! тей. Допомогти досягнути первинного успіху в первинних референтних групах. Налаштувати на формування доцільного рефлексу цілі та відповід!

ногойомурефлексусвободи.

Четвертою верифікаційною опорою є орієнтація на оточуючих. Самооцін! ка таких людей найповнішим чином залежить від інших. Що вони подума!

ють, скажуть, зроблять? Якою буде їхня оцінка дій та прийнятих рішень? Заради схвалення оточуючих розігрується своєрідний театр для глядачів.

Марнословство, честолюбство, демонстративність – характерні риси при! хильників цієї опорної реальності, які, за висловом російського філософа

Ф.Степуна, своє буття прирівнюють до думки про них оточуючих.

...Їй так було нелегко жити,

Гніздо у буйнім полі вити, Коли усе, що ще літало,

У те гніздечко зазирало.

(С.С.Пальчевський)

Кризові ситуації життя у цьому випадку пов’язані з яскраво вира! женоюпротилежноюстосовноавтентизмуспрямованістюлюдини.Оскіль!

ки прагнення таких людей до кар’єри базуються найчастіше не на основі

внутрішньоінтенційноїспрямованостічивідповіднихздібностях,анаспри!

ятливихситуативнихможливостях,тозривукар’єрічивтрататакихможли!

востейстаєсправжньоютрагедією.Упротилежномувипадкупредставники цієї опорної реальності відзначаються високою виконавською дисциплі! ною, оскільки не претендують на оригінальність і творчість у вирішенні

поставленихзавдань.

Стратегія подолання кризової ситуації зводиться, з одного боку, до по!

годженняреальнихможливостейлюдинизїїуявленнямипросамопредстав!

леннявсоціумі,азіншого,донавіюванняпсихологічнихустановокназміну методикисамооцінкиівідповідноїїйопорноїреальності.

Відповідні цій стратегії тактики передбачають переведення уваги клієнта із зовнішнього життя на внутрішнє. Найшвидше це досягається за рахунок залучення до «справи душі», організації самопредставлення у відповідній референтній групі. Формування навіювальних установок на

основі таких висловів відомих людей:

!У житті потрібно намагатися обганяти не інших, а самого себе.

(Американський релігійний діяч Молтбі Дейвенпорт Бебкок (1858-1901)

!Щастя – не якийсь Божий дар, а досягнення, якого людина доби! вається своєю внутрішньою плодотворністю.

(Німецький психолог і соціолог Еріх Фром (1900-1980)

П’ятою верифікаційною опорою в теорії О.В.Губенка є орієнтація на ідеал, який стоїть вище як від особистості, так і від суспільства. Вона дозволяє подолати владу соціуму, перемогти конформізм та поневолення власним егоїстичним «Я». Ідеалістична орієнтація звільняє людину від влади чуттє! вого світу та утилітаризму мотивацій. Допомагає дивитися, за образним висловом О.В.Губенка, очима мрій крізь чуттєвий світ, як крізь завісу, вба! чаючизанимсвітлоістини.Свідомістьпевнимчиномавтономізуєтьсясто! совно матеріальних стимулів та потреб. Людина стає безкорисливою, на! ціленою на власне процес діяльності, а не на його утилітарні результати.

Криза життя у прихильників цієї опори найчастіше пов’язується з не! гативними аспектами ідеалістичної верифікаційної орієнтації. За умови, колиособистіснийідеалізмпочинаєсупроводжуватисязверхністюабопре! зирством до всього, що не відповідає ідеалові, поступово починається за!

родження фанатизму та жорстокості, атрибутами яких в історії були вогни! ща для спалення, гільйотини та колючі дроти. Нині – терористичні акти. Намаганняфанатиківнасильницькимиметодаминав’язуватисвоїсоціальні ідеали народам спричинювало появу ідеократії – екстремістської форми реалізації суспільного ідеалу. Таким чином, ідеалізм, який втрачає опору високих гуманістичних цінностей, перетворюється на різновид соціально! го божевілля з ознаками параной, що доволі часто призводить їхніх носіїв до загибелі в ім’я ідеї.

У цих випадках криза має своєрідний зворотний характер. Вона, як правило, супроводжує перші симптоми духовного «одужання» людини,

повернення її в лоно загальнолюдських цінностей, звільнення з полону ідеократії. Це складний і тривалий процес, який набуває саморуху під впливом реальних ситуацій життя, спостережень, випадковостей.

До визначених О.В.Губенком верифікаційних опор ми схильні додати ще одну – шосту. Такою опорною реальністю може бути власне автентич

не «Я» людини. Не те «Я», яке вже згадувалося як таке, що призводить до гіпертрофічногорозвиткуегоїзму,а«Я»якрезультатвнутрішньоінтенційної

спрямованостілюдини.Такалюдина,згіднозекзистенціалізмомІ.Хайдегге! ра,завдякизгаданійверифікаційнійопорізвільниласявідполонузагально! прийнятих усереднених стандартів і стала на шлях пробудження в собі по! тенційних, до певного часу дрімаючих «екзистенціалів» справжнього, суто людськогоіснування.Їйвдалосяосягнутиунікальністьтанеповторнувласну самобутність.Вонаужевстиглажахнутисядумки,щомоглабізпевнихпри! чин пройти мимо себе справжньої і потрапити у сферу самовідчуження. Їй уже вдалося відчути солодкий смак найвищої насолоди у світі – насолоди творчоїпраці,якоюпроростаєдорогоцінназернинкавнутрішньоінтенцій! ноїспрямованості.Такалюдинапозбавленагіпертрофічногорозвиткуегоїз! мутому,що,якрадивФ.Ніцше,порядзтим,щолюбитьсебе«великоюлюбо! в’ю»,любить«великимпрезирством».Любовтутспрямованадосебепотен! ційного, як до палаючої дороговказної зорі, а презирство, як до тут!і!тепер реального себе, якому інколи не вдається чи то в малому, чи то у великому уникнути відчуження від самого себе «справжнього». Таке «велике презир! ство», навпаки, не відгороджує особистість від людей, а вимушує йти до них знову і знову, аби «випробувати себе ще раз», оскільки поза ними це випробування неможливе. Відхід же від вищих духовних цінностей у пере! важній більшості випадків суперечить внутрішньоінтенційній сутності людини.

Кризові ситуації в людей автентичної спрямованості найчастіше по! в’язані із зривами на шляху до «самого себе». Як попереджував І.Хайдег!

гер, шлях «до себе»можна й не пройти, бо це потребує зосередженості, енергії, наполегливості, які при цьому винагороджуються лише у тих, хто має надійні філософські «ключі» для правильного застосування згаданих якостей.

Стратегії запобігання кризовим ситуаціям : 1) синергетична; 2) страте! гіявнутрішньоїсвободиякумовиактивізаціїавтентичноїспрямованостілю! дини; 3) стратегія подолання розриву між стадіями творчої фантазії.

Синергетична стратегія розглядає клієнта як складно організовану сис! тему з дивним аттрактором і можливістю передбачення руху її лише на ок! ремих ділянках. Коригування такого руху або доцільне втручання в нього

можливі лише за умови розуміння і дотримування таких положень, вимог та умов:

1) будь!які зусилля підкоригувати рух системи «підуть у пісок», якщо суперечитимуть внутрішнім тенденціям розвитку її і нав’язуватимуться їй зовні;

2)головне не сила, а правильна архітектура впливу, уміння, на думку С.Курдюмова, з метою збудження внутрішніх тенденцій самоорганізації

системи вчасно і в потрібному місці «уколоти» її (ввести відповідну флюк! туацію), попередньо вивчивши потенційні можливості цієї системи і спо! соби їх стимуляції;

3)пам’ятати,щозбагаченнясередовищадіїклієнта,відповідно,впливає назбагаченнядіючихфлюктуаційтакількостіваріантіврозвиткусистеми;

4)систему необхідно орієнтувати на відкритість, хоч це може при! зводитидопересиленнярозмиваючогопочатка надстворюючим,щозапо! бігає формуванню у клієнта суґестивної установки на протидію цьому про! цесу;

5)розглядати«хаос»як чинник,що має здатність«виводити»систему в нову точку біфуркації, яка розширює «масштаби бачення» і спрямовує до новогоаттрактора;

6)у ході руху системи розглядати «зло» як чинник «виїдання» зайвого;

7)розглядати різні шляхи руху системи як результат різних біфуркацій за умови зміни констант середовища;

8)враховувати, що в незмінному середовищі результатом самороз! витку системи може стати деградація форм;

9)важливимєспостереження,відповіднодоякого«свіжийвітербіфур! кацій» виникає на стику різних сфер діяльності людини;

10)тільки далекі від рівноваги системи здатні до саморозвитку, уста! леність – глухий кут для еволюції;

11)розвиток системи, йдучи через нестійкість і біфуркації, найчастіше

визначаєтьсявипадковістю;

12)таємниця надшвидкого розвитку системи, його прискорювача криєть ся у механізмі нелінійного позитивного зворотного зв’язку, коли негативний зворотнийзв’язокдаєстабілізуючийефект,примушуючисистемуповерну! тися до стану рівноваги, то позитивний, ведучи систему до втрати рівнова! ги,до«розкачування»,зумовлюєприскоренийрозвиток(активністьлюди! ни різко зростає, досвід швидко збагачується, коли вона потрапляє у сферу хаосу і небезпек).

Синергетичнустратегіюзапобіганнякризовійситуаціїдоповнюєсинергетична методологіясоціально-педагогічноїдіяльностізметою запобігання кризі.

Суть її, як уже частково згадувалося, полягає в тому, що кожний результат соціально!педагогічноговпливунаклієнтапотребуєнегайногоаналізувплані йогоспівставленнязметоюцьоговпливу.Причомуколитакийрезультатпри! ходитьусуттєвусуперечністьізметоювпливу,цеозначає,щоданийсоціаль! но!педагогічний вплив як створююча сила вийшов за свою межу і перетво!

ривсявруйнівнийіщоцепотребуєсуттєвихкорективнетількийого,айтієї мети,якайоговизначає.іи життя людей автентичної спрямованості – стра

тегія внутрішньої свободи як умови активізації автентичного спрямування людини.

Яквідомо,автентичнеспрямуванняособистостінайчастішепроходить через її творчу діяльність: наукову, технічну, літературну, музичну, ігрову, побутову,військову,управлінську,комунікативну,ситуаційну.Кризажиття творчих людей, насамперед, пов’язана із зривом акме – найактивнішого творчого періоду. Причиною цього є втрата з певних причин почуття внут! рішньої свободи як підґрунтя творчого потенціалу. У дослідженні О.В.Гу! бенка ознаками такої внутрішньої свободи є:

1)внутрішня активність (відсутність звички звинувачувати інших у власних негараздах та споживацьких установок на отримання задоволен! ня без докладання істотних зусиль, пошуки виходу із скрутного становища за рахунок власних зусиль, готовність до переборення труднощів і пере! шкод);

2)інтрапунитивні реакції, пов’язані з покладанням відповідальності за наслідки своєї діяльності на себе, наявність внутрішнього (інтерналь! ного) контролю напротивагу зовнішньому (екстернальному);

3)вираженість у духовно!психічній структурі особистості високих загальнолюдськихцінностей,завдякичомусвідомістьзвільняєтьсявідтис! куконформнихгруповихустановок;

4)розширення обрію свідомості та формування системи конгруент! ногомислення,якідозволяютьбачитивласніінтересиудовготривалійперс!

пективі та гармонійному поєднанні із суспільними інтересами;

5)вміння долати інтелектуальні шаблони та стереотипи, творчо ви! користовувати здобуті знання у нестандартних ситуаціях;

6)здатність до самообмеження як визначального чинника розвитку і саморозвиткулюдини.

Люди високого творчого потенціалу, входячи у творчу працю, як у «за! гальмованежадання»(заГегелем)такчиінакшевиводятьсебенарівеньцих взаємопов’язанихознак.Однакслаборозвинутаздатністьдосамообмежен! няабовтратаінколинавітьнапевнийперіодконтролюнаднеюпризводить до серйозної життєвої кризи. Відмова від соціально!моральних та релігій!

них норм і табу, які зберігають нервово!психічну енергію та каналізують її у суспільно!корисне русло, трансформуючи в трудову діяльність та творчу активність, призводить до розсіювання цієї енергії в соціумі, що стає для її власника джерелом неврозів, деградації до нижчих рівнів психічного жит! тя, творчої атрофації.