пальчевский

УДК 37.013.42 (075.8) ББК 74.200 я 73 П 146

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів

(лист № 14/18.2 – 2713 від 20.12.2004 року)

Рецензенти:

доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України В.І.Бондар; доктор педагогічних наук, професор Б.С. Мітюров.

Пальчевський С. С.

П146 Соціальнапедагогіка:Навчальнийпосібник – К.: Кондор, 2005. – 560с.

Упосібникурозглядаються загальнотеоретичні та практичні питання соціаль$ но$педагогічноїроботиз людьми різновіковихгруптакатегорій. Використовується найновіший вітчизняний і зарубіжний соціально$педагогічний досвід.

Посібник розрахований не лише на професорсько$викладацький склад та студентів вищих навчальних закладів, спеціалістів$практиків та працівників на$ родної освіти, а й на керівників трудових колективів, посадовців осіб – усіх, хто певним чином у силу своїх професійних та громадських обов’язків працює з людьми.

ISBN966$351$020$Х

УДК 37.013.42 (075.8) ББК 74.200 я 73

ISBN 966&351&020&Х

© С. С. Пальчевський, 2005 © «Кондор», 2005

2.5.Особливості соціально$педагогічної роботи з підлітками, схильними до правопорушень, та з дітьми шкільного віку із неблагополучних сімей у

5

Розділ 1 Теорія соціальної педагогіки

1.1. Соціальна педагогіка: її предмет, функції та прикладні завдання

Коли людина протягує руку, щоб допомогти іншій людині, вона торкається обличчя Божества.

Уолт Уїтмен

Соціальна педагогіка, її структура. Процес соціалізації. Функції та прикладні завдання соціальної педагогіки.

Система соціалізації на шляху до інформаційного суспільства.

Термін «соціальна педагогіка» запропонований німецьким педагогом

А.Дістервегомпонад100роківтому.Однакдотепервіннемаєоднозначного трактування. Слово «соціальний» (від лат. socialis – суспільний) вказує на залучення особистості до певної групи людей з метою організації спільної життєдіяльності, фізичного та духовного розвитку. В історії українського народу прикладом форм такого залучення можуть бути відомі земляцтва та братства.

Соціальна педагогіка трактується як одна з галузей загальної педа$ гогіки, що займається проблемами педагогічного впливу суспільства на процес виховання (В.М.Галузевський). Вітчизняні вчені В.М. Галузинсь$ кий та М.Б.Євтух у своєму посібнику з педагогіки охоплюють лише ті аспекти соціальної педагогіки, що стосуються вчителів загальноосвітніх

шкіл. Тому в їхньому розумінні це поняття означає «… окрему галузь теорії виховання, яка охоплює виховну діяльність позашкільних уста$ нов: роботу школи і педагогів з батьками за місцем проживання дітей і підлітків у мікрорайонах шкіл; працю в інспекціях РВВС з неповноліт$

німи; культурно$освітню педагогічну діяльність у клубах і бібліотеках, їхніхдитячих секторах і, нарешті, особливості навчально$виховного про$

цесу в інтернатних установах, дитячих будинках, групах продовженого дня» (В.М. Галузинський, М.Б. Євтух Педагогіка: теорія та історія. – К., 1995. – С.129).

Інші дослідники розглядають соціальну педагогіку як «теорію і прак$ тику навчання і виховання окремих особистостей чи груп людей, інколи об’єднаних соціальними негараздами, що вимагає допомоги в реабілітації або лікуванні»(Ю.В.Василькова, Т.А. Василькова). Прийнято також виз$ начати цю галузь педагогіки як таку, що «розглядає соціальне виховання всіх вікових груп і соціальних категорій людей в організаціях, спеціально для цього створених»(А.В.Мудрик).

Соціальна педагогіка вступає в міждисциплінарні контакти із філо$ софією сучасної освіти та виховання, соціологією освіти та виховання, суґестологією, етикою, соціальною психологією і такими її складовими, як: психологія економічного життя, психологія політичного життя, пси$ хологія права, релігії, інформації та освіти, психологія побуту, психоло$ гія управління. Зважаючи на це, на думку В.Д. Семенова, «соціальна педа$ гогіка або педагогіка середовища є науковою дисципліною, яка інтегрує наукові досягнення суміжних наук і реалізує їх у практиці суспільного виховання» (Семенов В.Д. Взаимодействие школы и социальной среды.

– М., 1986. – С.16).

Залежно від характеру процесів соціалізації та їх локалізації складови$ мисоціальноїпедагогікиєдошкільнапедагогіка,педагогікашколи,педаго$

гіка професійної освіти, виховання в закритих закладах, дитячих і юнаць$ кихорганізаціях,педагогікаклубноїроботи,педагогікасередовища,військо$ ва педагогіка, виробнича педагогіка, педагогіка тимчасових об’єднань, пе$ дагогіка соціальної роботи (А.В.Мудрик).

Такимчином,соціальнапедагогікавсучаснихдослідженняхвизнаєть$ ся розділом педагогіки зі своїми особливими методами соціальної, вихов$ ної та освітньої діяльності, спрямованими на самовиховання, самовдос$ коналення,самоорганізаціютасамоствердженняособистості(Ю.В.Василь$ кова, Т.А.Василькова).

Певна неоднозначність у трактуванні поняття «соціальна педаго$

гіка» пояснюється кількома причинами. У радянський період до 80$х років минулого століття у вітчизняній педагогічній науці це поняття не вживалося, оскільки соціальна педагогіка вважалася «одним із на$ прямів буржуазної педагогіки» (Педагогическая энциклопедия. – М., 1968 ). З другого боку, проблеми соціалізації тривалий час розроблялися

в рамках так званої диспозиційної концепції регуляції соціальної пове$ дінки залежно від ступеня включення в суспільні відносини. Тому увага

вітчизняних психологів і педагогів тривалий час спрямовувалася на ви$ ховання в інституціонізованих освітніх системах. Поза увагою залиша$ лися виховні процеси, які тривали поза офіційними структурами.

Соціально$економічні зміни в країні останніх років, розвиток про$ цесів глобалізації вимушують подивитися на завдання соціалізації, а відтак, і на сам предмет соціальної педагогіки з позицій сьогодення. Для цього необхідно детальніше розглянути термін «соціалізація».

Упсихологічній літературі під цим поняттям розуміють процес і ре$ зультат засвоєння та активного відтворення індивідом соціального досві$ ду у процесі спілкування та діяльності (А.В.Петровський, М.П.Ярошевсь$ кий). Визнається, що соціалізація індивідуума відбувається як в умовах стихійного впливу на особистість різних обставин життя, так і в умовах

цілеспрямованого виховання.

Урізних наукових школах поняття соціалізації отримало різну інтер$ претацію. Так, у необіхевіоризмі його трактують як соціальне навчання; у школі символічного виховання інтерракціонізму – як результат соціальної взаємодії,у«гуманістичнійпсихології»–яксамоактуалізаціюЯ$концепції. Подібні підходи не суперечать один одному. Акцентуючи увагу на певному боці феномена, вони лише підтверджують його багатоаспектність.

Усучасній соціальній педагогіці соціалізацію розглядають, з одного боку, як процес інтеграції, під час якого індивід із певними біологічними задатками набуває якостей, необхідних йому для життєдіяльності в

суспільстві,азіншого,якпроцесформування,розвиткуістановленняосо$ бистості під впливом навчання, виховання та засвоєння елементів культу$ ри,норм,цінностейісоціальнихролей,якієсутніснимидляцьогосуспіль$ стватапевнихсоціальнихспільностей(В.М.Галузевський).Уїїосновівба$ чають«набуттялюдськоюістотоюпсихологічногостатусусуспільногоінди$ віда, введення його в активне суспільне життя й засвоєння ним основної системи духовних цінностей»(Молодьідозвілля/О.В.Безпалько,А.Й.Капсь$ ка, В.Т.Куєвда, К.В.Щербакова. – К., 1994. – С.4.).

Процес соціалізації поділяють на два взаємопов’язаних етапи – адап тацію та інтерналізацію. Перший із них передбачає пристосування лю$

дини до навколишнього суспільного середовища, другий – засвоєння та привласнення людиною знань, норм певного суспільства, що стають скла$ довими елементами самосвідомості її особистості.

Основні сфери соціалізації індивіда – спілкування, діяльність, само

свідомість.

Усфері спілкування відбувається засвоєння елементів культури, норм, цінностей, соціальних ролей, які є сутнісними для певних соціальних

спільностей на певному історичному етапі. У сфері діяльності опанову$ ються різноманітні види праці, відбувається орієнтація в них, розуміння їхньої суті та сенсу. У сфері самосвідомості формується образ власного «Я», визначаються власні соціальна належність, соціальна роль, система соціальної орієнтації.

Процес соціалізації супроводжує людину все життя – від народження досмерті.Умовнойогоможнаподілитинанизкувіковихетапів:дошкільний, шкільний, вибору сфери діяльності, реалізації вибору сфери діяльності, післятрудовий.

Уході соціалізації мають місце цілеспрямовано організовані форми соці

алізації та стихійні.

Окремі дослідники пропонують розглядати соціальну педагогіку «в плані соціальної філософії, яка стверджує, що людина, середовище і ви$ ховання,розвитоклюдинивіднародженнядосмертізнаходитьсяпідвпли$ вом зовнішніх і тільки зовнішніх обставин» (Василькова Ю.В., Василь$ кова Т.А. Социальная педагогика. – М., 2000. – С. 14). Погодитися з цим важко. Вітчизняний дослідник проблем розвитку і самореалізації особис$ тості академік О.В.Киричук, наприклад, поряд із зовнішніми умовами розвитку і самореалізації особистості виділяє і внутрішні. На його думку, такою внутрішньою, інтегративною умовою виступає духовно$катарсизна активність особистості. Дух у цьому випадку трактується як «іманентна здатність людини до вільного діяння, вчинку, специфічна людська риса,

що репрезентується її ціннісно$смисловою свідомістю, на відміну від по$ нятійно$логічної; катарсис (у загальному вигляді) – інстинкт самоочи$ щення, спрямований на відокремлення індивіда (особистості) від середо$ вища і необмежене підвищення його над цим середовищем» (Киричук О.В. Розвиток і самореалізація особистості в умовах освітнього закладу // Рідна школа. – 2002 р. – №5. – С.29).

Прояви духовно$катарсисної активності вчений визначає за резуль$ татами дослідження на креативно$творчому рівні саморегуляції дозвіллє$ во$ігрової, фізично$оздоровчої, художньо$образної, предметно$перетво$ рювальної,навчально$пізнавальної,соціально$комунікативної,громадсь$

ко$корисної, національно$громадянської активності.

Зважаючи на це, ми схильні вважати соціальну педагогіку наукою, яка

розглядає можливості надання допомоги у становленні розвитку та самореа лізації особистості на основі синергетичного поєднання як зовнішніх так і внутрішніх умов, цілеспрямовано організованих форм соціального впливу та

стихійних. Особлива увага при цьому звертається на пошук ефективних шляхівподоланнятихперешкод,якізаважаютьповноцінномупроцесусоц$

іалізації як кожної окремої людини, так і певних груп людей, нерідко об$ ’єднаних спільною бідою, горем, життєвими прорахунками.

Отже, предметом соціальноїпедагогіки є дослідження всієї суми чинників,

як зовнішнього, так і внутрішнього характеру, цілеспрямовано організованих та стихійних, які впливають на процес соціалізації як окремої людини, так і груп людей упродовж усього їхнього життя. Важливим тут є визначення шляхів, за& собів та методів виховання, які б зробили процес соціалізації найефективнішим.

Функції соціальної педагогіки

В узагальненому вигляді їх можна сформулювати так: $ дослідницька, $ проектна, $ доброчинна,

$ кореагуючо$координаційна, $ пропагандистська, $ виховна, $ соціально$правова,

$ соціально$реабілітаційна.

Дослідницька передбачає вивчення та узагальнення як вітчизняного, так і зарубіжного досвіду вирішення проблем соціалізації. Дослідження можливостей застосування його в конкретний час у конкретних умовах.

Проектна зводиться,зодногобоку,допроектуванняефективнихмоде$ лей соціалізації з відповідною системою стратегій, тактик, методик та тех$ нологій соціальної роботи, а, з іншого, до вироблення у соціальних педа$ гогів умінь прогнозування розвитку процесів соціалізації.

Доброчинна полягає в організації надання духовної та матеріальної підтримки як окремим особам, так і певним групам населення, які потра$ пили в біду, або які з інших причин гостро потребують цього.

Кореагуючо-координаційна забезпечує вироблення вмінь визначення, врахування та цілеспрямування різноманітних соціальних впливів у про$ цесі соціалізації як окремої особистості, так і цілих груп людей.

Пропагандистська передбачаєпропагандунелишеактуальногодосвіду

соціалізації, а й соціальної політики держави, завдань соціалізації, які пе$ ребуваютьуцентріувагисвітовогоспівтовариства.

Виховна означає діяльність соціальних педагогів та соціальних праці$ вників з метою вироблення в об’єктів соціалізації внутрішньої готовності до нормалізації процесу власної соціалізації.

Соціально-правова –створенняорганамивладиправовоїбазипроцесів соціалізаціїрізновікових тарізносутнісних групнаселеннякраїни,вивчен$

ня, пропаганда та використання цих основ.

Соціально-реабілітаційна зводиться до виховної та освітньої роботи з дітьми та підлітками$інвалідами. Така робота, як правило, лягає на плечі соціального педагога.

Прикладні завдання соціальної педагогіки

1.Виховувати у свідомості конкретного клієнта або групи людей розу$ міння унікальності власної особистості, її внутрішньої інтенційної осно$ ви, яка за умови свого позитивного розвитку здатна приносити щастя і здоров’я не лише самій людині, а й благотворно впливати на ауру сім’ї, родини, виробничого колективу, в якому ця людина працює, всього сус$ пільства.

2.Допомогти клієнту самовизначитися із сенсом власного життя на основі найближчих, середніх і далеких перспективних його ліній.

3.Шляхом залучення до загальнолюдських цінностей виховувати у клієнта потребу гармонійного узгодження з ними власних перспектив$ них ліній.

4.Гасити внутрішньоособистісні, міжгрупові та внутрішньосуспільні конфлікти шляхом пошуку єдиної субстанціональної основи для різних поглядівнарозв’язанняназрілихпроблем,атакожшляхоморганізаціївнут$ рішньоособистіснихтаміжособистіснихдіалогівзметоюдосягненнязгоди

із самим собою або окремими опонентами чи їх групами.

5.Розвивати у людей, які потребують соціальної допомоги чи реабі$ літації, бажання самостійного подолання кризових станів, знаходження шляхів виходу з них. З цією метою засобами психотерапевтичного впли$ ву знімати з жертв несприятливих умов соціалізації негативні суґестивні комплекси, натомість формуючи нові, позитивні, які б забезпечували вивільнення внутрішніх потенційних резервів постраждалих.

6.За необхідності відроджувати у потерпілих пошуковий інстинкт, на вихідній основі якого розпочинати формування доцільного рефлексу цілі.

7.У процесі соціалізації як окремих людей, так і окремих їх категорій,

груп виходити із вимог завтрашнього дня, який передбачає формування у межах держав інформаційних суспільств. Для них, згідно із дослідження$ ми вітчизняного вченого К.Корсака, характерна ціла низка показників, яківженасьогоднівимагаютьсвоговрахуванняупроцесісоціалізаціїпідро$ стаючих поколінь.