пальчевский

пільної психології (Вичев В. Мораль и социальная психика. – М.: Про$ гресс, 1978. – С. 82 $ 87).

1.Інтегративно начальна функція була і залишається важливим меха$ нізмом у процесі передачі соціального досвіду, який зафіксований у струк$ турі людської діяльності і передається з допомогою засобів праці, пред$ метів, знаків та інших результатів людської діяльності. Соціальна психіка у цьому випадку формує установки на досягнення певних цінностей, спира$ ючись на силу авторитетів та громадської думки. «Занурює» людину в пев$ нийсуспільнийнастрій.Затакихумовдосягненняпозитивнихрезультатів, наприклад, в оволодінні певним видом трудової діяльності дитиною, підлітком чи юнаком сприймалося останніми як підняття на вищий ща$ бельвизнанняїхдорослими.Так,українськіпарубкиподекудимализазви$ чай,приймаючиусвоюкомпаніюновачка,влаштовуватийому«екзамен»з метою перевірки уміння косити. У цих випадках його ставили у середину строю косарів, ревно слідкуючи чи витримає він заданий темп косовиці. Під час весіль подібні випробування влаштовували молодим, пропонуючи нареченому порубати сокирою сучкувату колодку, а нареченій спеленати ляльку.

2.Адаптивно корелятивна функція соціальної психіки полягає в здат$ ності її співвідносити і приводити індивідуальну свідомість у відповідність із принципами та нормами, які панують у певній соціальній групі чи про$ шаркусуспільства.Певнимчиномцеєвиявнавчальноїфункції.Доадапту$ ючижмеханізмівможнавіднестиавторитет,психологічнісанкції,громадсь$ ку думку. Остання в дитячому віці здатна, з одного боку, стимулювати роз$

виток індивіда, а, з другого, за умови негативного спрямування, справляти дезорганізуючий вплив. Особливо ефективно спрацьовувала ця функція в українськихселах уминуломустолітті.Цінувалосяслововчителя ісвящен$ ника. Їхнім порадам намагалися слідувати. Таким же авторитетом у пере$ важній більшості випадків було в сім’ї слово батька. Він першим сідав за стіл, брав у руки хліб. Виховував повагу до кожної його крихти. У відпові$ дальні хвилини життя його думка була визначальною.

До психологічних санкцій, наприклад, можна віднести звичай, якого дотримувалися парубки, вимазувати дьогтем ворота біля будинку, в яко$ му проживала нестримна у стосунках із хлопцем дівчина.

Громадськудумкувукраїнськомуселінетількиповажали,айбоялися. У діях та вчинках, які могли викликати громадський осуд, не тільки задава$ лися питанням: «А що люди скажуть?» а й питанням: «А що люди подума$ ють?».Прикладів,якізасвідчувалируйнівнийвпливнажиттялюдининега$ тивної енергетики думки односельчан, було чимало. Інформація про них

передавалася із поколіннявпокоління,слугуючи ефективнимзасобоммо$ ральноговиховання.Нерідковонаобросталабарвистимидеталямиісприй$

маласяяклегенда.Стосовножмолодих дівчатвиступалаувиглядігорезвіс$ ної«славинавсесело».ПригадайтерядкизпоемиТ.Г.Шевченка«Катерина»:

Не дві ночі карі очі Любо цілувала, Поки слава на все село Недобрая стала.

Сила впливу адаптивно$корелятивної функції соціальної психіки у цьому випадку вимірюється словами матері знеславленої Катерини:

Проклятий час – годинонька, Що ти народилась!

Якби знала, до схід сонця Була б утопила...

Нині подібні приклади яскраво засвідчують послаблення впливу цієї функції соціальної психіки, насамперед, через інтернаціоналізацію життя. Однаквокремихвипадкахвонапродовжуєвиявлятисебедоволіефективно. Наприклад, у середовищі підлітків (замкнуті антисоціальні угрупування) та солдат (відомі прояви «дідовщини»). Тому соціальному педагогу необ$ хідно тримати її під контролем.

3.Експресивна (підсилююча) функція соціальної психіки зумовлює акти$ візацію людської діяльності, впливаючи на емоції, почуття і волю. Формує

колективну силу людей. Така сила українських селян часто виявлялася в їх щоденній праці під час косовиці, на жнивах. Узвичаєні були відомі «толо$ ки», на які збирали односельчан під час будівництва хати, стодоли чи хліва. Виявлялавонасебеівднінещастьтагоря.Палаючухатучистодолу,напов$ нену збіжжям, збігалося гасити все село. Допомогу в організаціях похорон надавали без прохань.

Селянивміливідчуватисебенетількивближньому,айдалекому.Доте$ пер живі свідки на західноукраїнських землях, які пригадують, як у 30$і роки минулого століття по селах збирали муку для голодуючих у Східній Україні. Валку підвід, вантажених мішками з мукою, повернули назад від

радянського кордону у районі м. Острога (Рівненщина) . «У нас усе є. Нія$ кого голоду немає», – запевнювали спантеличених західноукраїнських се$ лян радянські прикордонники.

4.Контрольно санкціонуюча функція соціальної психіки, за В.Вічевим, є носієм неформальних санкцій суспільства чи певної соціальної групи. По$

середництвом них поведінка індивідів підкоряється соціальній спільності, узгоджується з інтересами соціального цілого. Вона сприяє охороні тієї

«вільної зони» для вирівнювання поведінки, яка визначена нормами сус$ пільствачисоціальноїгрупи.Завдякиційфункціїздійснювавсянеформаль$ ний контроль громадськості за поведінкою і мораллю не лише підростаю$ чого покоління, а й дорослих.

Злодіїв,найчастішеконокрадів,колисьбулоприйнятозв’язувати,клас$ ти на землю горілиць поряд із пучком різок, якими міг відповідним чином скористатисякоженбажаючий.

Вокремихвипадкахвикористовувалацюфункціюйцерква.Забороня$ лося поховання самогубців на кладовищі поряд з усіма померлими.

З повісті «Тарас Бульба» М.Гоголя дізнаємося, що коли на Запорізькій Січі козак убивав козака, обох, мертвого і живого, ховали в одній могилі.

5.Функція проективного розвантаження передбачає створення особ$ ливоїсоціально$психологічноїатмосфери,якамоглабзумовлюватипсихо$ логічнурозрядку.Основнимиформамиїївиявубулихрамовіпразники,на$ родні гуляння, ігри, хороводи, весільні забави, колядки, щедрівки, співан$ ня купальських пісень, стрибання через палаючий на середохресті доріг вогоньтощо.

Нині помітні намагання відродити колишні звичаї, обряди, ритуали. Мають місце спроби створити нові. Однак в основній своїй масі сучасне суспільство втратило емоційну барвистість колишніх свят та обрядів.

«...Дмитро,наливаючитретючарку,згадав:

-Слухайте, сьогодні ж Івана Купала. Давайте – за Купалу!

-Давай!

Бабуся Оксана, поглядаючи у вікно четвертого поверху, скрушно зітхнула: - Сумно ви, діти, живете, сумно... Ми жили на хуторі, як у Гоголя, біля Диканьки. Але скільки колядок переколядували, скільки купал переносили! Увесь час були в гурті, з місяцем і зорями, з купальськими вогнями, з піснями і танцями, жартами і сміхом. А ви поодинці все, поодинці... у своїх квартирах – клітках.

Одну горілку п’єте, а потім б’єтеся...» (Із розмови у міській квартирі).

Функція соціальної психіки, що зводиться до проективного розванта$ ження може набирати соціально небезпечних форм: масових випивок, по$

боїщ, сварок, розпускання різноманітних пліток, наговорів і т.д. Сьогодні до цього додається групове вживання наркотичних речовин. Трапляються випадкигруповихсексуальнихрозваг.

Життя нового покоління швидко змінюється. Традиційні механізми соціалізації поступово слабшають. На їхнє місце приходять нові, пов’язані

з появою нових засобів виховання. Однак нерідко такі механізми, будучи надмірно «технізованими» і «технологізованими», віддаляють людей одне

від одного.

Убагатьох випадках названі функції соціальної психіки поєднува$ лися з метою реалізації згаданих елементів цілісного процесу народно$пе$ дагогічної самодіяльності, зокрема, прищеплення моральних засад харак$ терутаповедінки,розвиткуестетичнихсмаківіформуванняхудожньо$твор$ чогопотенціалу.

Особливо це помічалося в традиціях дошлюбного спілкування ук$ раїнців західного регіону країни. З давніх часів тут, як і скрізь, вибір дівчи$ ною судженого, а хлопцем судженої був дуже відповідальним і стосувався не тільки інтересів майбутнього молодого подружжя, а й усієї сільської громади. За переконаннями, поширеними у народі вважалося, що чим більше спілкуються між собою хлопчики та дівчатка, юнаки і дівчата на виданні, тим краще.

Удитинстві хлопчики й дівчатка в спекотні літні дні часто голими купалися разом у ставках, річках або у спеціально створених на малень$ ких річечках «гатках». Цього дорослі не забороняли, будучи впевненими, що краще задовільнити природний інтерес дітей протилежної статі в гурті, «на людях», ніж чекати, коли він, будучи приглушеним забороною, набе$ ре спотворених форм.

ОсьякописуєМ.Коцюбинськийдитячі забавиІванаіМарічкиуповісті «Тіні забутих предків»: «... Вони обоє знали, що то бродить по лісі невидима сокира, гупа об дерево і хека з втомлених грудей. Ляк проганяв їх звідти в

долину,депотікпливспокійніше.Вониробилисобікурбалоупотоці,глибо$ кемісце,і,роздягшись,бовталисявнім,якдвоєліснихзвірят,щонезнають, щотакесором».І,якпишедаліписьменник,:«...всебулотакпросто,природ$ но,відколисвітсвітом,щожоднанечистадумканезасмітилаїйсерця».

Традиційними формами спілкування молоді були «пасовища», «ву$ лиці», «колодки», «вечорниці», «забави», «поседеньки», «супрядки», «то$ локи», «ярмарки». Батьки не хвилювалися за поведінку своїх дітей, оск$ ільки юнаки та дівчата, спілкуючись на людях, перебували під певним соціальним контролем. Наодинці з хлопцем, за звичаєм у багатьох місце$ востях,дівчинамоглабутилишедозаходусонця.Упротилежномувипадку,

наприклад,натакзванихзабавах,якімалимісценаПрикарпатті,булипри$ сутні батьки або старші родичі підготовлених до видання дівчат.

Характерними для українського села були вечорниці, які проводили$ ся, як правило, у хаті самітньої вдовиці чи бездітного подружжя. Упродовж них дівчата виконували чимало трудомістких робіт: пряли, дерли пір’я,

шилитавишивалисорочки,готувалипридане.Праця,поєднуючисьізвідпо$ чинком, ставала радісною і легкою. Хлопці, розповідаючи різні цікаві бу$

вальщини, залицялися до дівчат. Разом співали пісень, танцювали, влаш$ товували різноманітні розваги. У загальній атмосфері жартів та веселощів доскіпливо вивчали норов одне одного, характерні особливості вдачі. Як результатвзаємозближеннянаосновівзаємодоповнення(універсальнийза$ конкомплементарності)міжокремимихлопцямитадівчатамиспалахувало кохання, що з часом призводило до формування майбутніх подружніх пар. Але й тут молодь перебувала під соціальним контролем в особі господарів домуабогосподині–вдовиці,які, стежачиза«порядком»,виконувалисвій обов’язок – «тримали лад». З цього приводу відомою була приповідка: «па$ німатка – як сова, а очі $ шулічині».

На вечорницях та на досвітках найголовнішим чином реалізовувався такий елемент цілісного процесу народно$педагогічної самодіяльності, як розвиток естетичних смаків і формування художньо$творчого потенціа$ лу. Тут отримували своє оригінальне варіативне оформлення народні му$ зика, пісні, танці, жартівливі оповідки, легенди, перекази, прислів’я, при$ повідки, загадки та інші види народної творчості. Нерідко з’являлися но$ вотвори, які поповнювали скарбницю народної творчості.

Дослідник Г.Бондаренко стверджує, що вечорниці були відголоском первісних групових шлюбів, що в процесі еволюції сім’ї збереглися лише як магічний ритуал – одна із форм молодіжного дозвілля. Його мотив – ритуальне поїдання смаженого півня, що начебто мало за мету помножи$ ти чоловічу силу та сексуальну енергію парубків. «Півень» у цих випад$

ках виступав символом чоловічої сили та мужності, а «півник» символізу$ вав геніталії хлопчика (Бондаренко Г. Від хлопчика до мужа... // Наш край. Хроніка 2000. – 1993. $ № 3$4. – С. 247). Однак більшість дослід$ никівсходятьсянадумці,щоукраїнськівечорниціназламіХІХ–ХХстоліть були не звичайним ритуальним відголоском, а справжньою школою дош$ любного спілкування молоді.

Дещо відмінною формою такого спілкування були досвітки. Молодь тут набувала певного досвіду і культури інтимних взаємин. Звичаєм доз$ волялосямилування,цілування,різніформивзаємнихлюбовнихпестощів, за винятком тих, що ведуть до втрати дівочої цноти. Тій дівчині, яка давала

волюнестримномукоханню,якужезгадувалося,парубкидьогтемвимащу$ валиворотанаподвір’їбатьківськоїхати.Пару,якапорушувалацнотливість стосунків, на досвітки більше не допускали. А в західних районах України впритул до ХХ століття побутував звичай фізично карати хлопця та дівчину заперелюбство.

Однак такі випадки траплялися порівняно рідко, оскільки вся система дошлюбного спілкування юнаків та дівчат була спрямована на виховання

лицарськоїповедінкихлопців.Просексуальніжпроблемивнародіговори$ ли, користуючись світлими поетичними образами: біла подушка, біла постіль, не ламай калину, розплетена коса, не топчи квітку тощо.

Підтримування чистоти у взаєминах юнака і дівчини підкріплювало$ сяхристиянськиминормами,щодаваломожливістьчітковідокремлювати права кохання від подружніх прав. Обряд вінчання у всіх випадках форму$ вав у нареченого та нареченої почуття обов’язку стосовно одне одного і відповідальності за свої дії та помисли перед вищою силою – Богом.

Перед шлюбом юнаки та дівчата вчилися бувати разом у компанії, яка відзначалася життєрадісністю, дарувала відчуття взаємодоповнюва$ ності до певної цілісності.

Намагаючись бути частіше разом, юнаки та дівчата традиційно ство$ рювали свої парубочі та дівочі громади, більшість із яких умовно поділяли$ сянастаршутамолодшу.Цесприяловтому,щощевюностімолодівчилися товаришувати з багатьма, що не тільки дозволяло пізнати різні людські характери, а й рельєфніше відчути себе у порівнянні з іншими. Нерідко вступугромадурозтягувавсянатривалийчас.Бралисядоувагиякзовнішні, так і внутрішні якості претендента. Для хлопця поряд з фізичною зрілістю (міцнастатура,вуса)важливимибуливнутрішнєзмужніння,товариськість, уміння співати, грати на якомусь музичному інструменті, бути цікавим співрозмовником. Обряд залучення до парубоцтва називали «коронуван$ ням», яке відбувалося у дні свят або під час проведення якихось спільних

робіт. У Карпатах, наприклад, цей обряд мав назву визволки на доброго косаря, уже описаної нами. У святкові дні претендент зобов’язаний був узяти участь у змаганнях парубків і показати належний у таких випадках результат. На Волині, наприклад, юнаку необхідно було вилізти по гла$ денькому стовбуру сухого дерева наверх і здійняти ним же приготовлену заздалегідь торбу з «могоричем», яку перед тим там чіпляли парубки.

Дівчата ж у подібних випадках демонстрували свої уміння у вико$ нанні традиційних для сільської жінки робіт, у догляді за дитиною.

Передукладаннямшлюбувикористовувалисярізноманітніформипе$ ревіркиправильностіостаточноговиборунареченогоінареченої.Середних

такі: сватання, умовини, заручини, або оглядини, дівич$вечір. Відповідальним кроком до створення сім’ї були заручини, або огля$

дини – зустріч закоханих, їхніх близьких родичів і товаришів за кілька місяців до весілля. Під час відвідин прискіпливо доглядалися до всього. Насамперед, до «хазяйської жилки» батьків. Адже за відомою приповід$

кою: «Яблучко від яблуньки далеко не падає» одним із найважливіших вимірів вважалися порядок і чистота.

Пролюдей,якінедотримувалисяпорядкувроботі,побутіговорилитак:

-Стук-грюк, аби з рук.

-Косо-криво, аби живо.

-Скорий поспіх – людям посміх.

-Зробили спішно, та коли б воно не вийшло смішно.

Ународі було прийнято вважати, що в тих оселях, де чистота, порядок живуть «добрі духи» і, навпаки, там, де бруд і безпорядок – «злі». Вікна хати порівнювали з очима дівчини, яка жила в ній. Брудні вікна асоціювалися з невмитимиочимадівчини,чисті–зчистими.Томунетількипередзаручи$ нами, а й перед кожним святом дівчата, співаючи пісень, мили та до блиску натирали вікна, змінювали вишиті рушники на іконах, «глинцювали піл», застилали столи чистими «настилниками», влітку ставили на них букети квітів, а взимку запихали за ікони сушене зілля, щоб «гарно пахло».

Все це для хлопців складало важливий аргумент правильності вибору судженої.

Уновостворених сім’ях з’являлися два основних обов’язки: з одного боку, необхідність виростити та виховати дітей, а з іншого, доглянути ста$ реньких батька й матір. Про відповідальне ставлення до них свідчать такі приповідки:

- Яке дерево, такі його квіти; які батьки, такі й діти. - Яка гребля, такий млин, який батько, такий син.

- Які мамка й татко, таке й дитятко. - Годуй діда на печі, бо й сам будеш там.

- Поки діда, поти й хліба, поки баби, поти й ради.

Про співдружність і взаємодоповнюваність господаря і господині у веденні сімейного господарства, певну їхню рівноправність і відпові$ дальність за матеріальний стан сім’ї народ говорив так:

-Без хазяїна двір, а без хазяйки хата плаче.

-Жінка за три кутки хату держить, а чоловік за один.

-Од господаря повинно пахнути вітром, а від господині димом.

Невдалі та ліниві сім’ї дошкульно висміювалися сусідами:

-Парочка – Мартин та Одарочка.

-Яке дибало, таке й здибало.

-Які коні, такий віз, який їхав, таку й віз.

Народні основи світобачення були представлені різними поглядами на світ і місце людини в ньому, оскільки вони відображалися різними за

вдачею людьми. У широкому полі народної творчості чітко проглядають$ ся оптимістичні, автентичні основи, песимістичні та вузько$корисливі.

Автентичні основи базувалися на глибоких почуттях віри, виступали у вигляді цілісної системи християнських свят із їхньою центральною опти$ містичноюідеєювоскресінняусьогосвітлого,праведного,втіленоговобразі ІсусаХриста,довічногожиття.Світуцьомувипадкуілюдинавньомувисту$ пають як величне творіння Бога. Звідси, любов до Бога – це любов і добро$ зичливістьдоближньогоідовсьогоживого,створеногоним.Усімолоділюди планують створити «сімейне кубельце» теплим і затишним. Однак не всім даєтьсядосягтицього.Заважаютьегоїзмісебелюбство,якіВ.О.Сухомлинсь$ кийназивав«раковоюпухлиноюдуші».Релігіяжвказуваласелянинунайко$ ротшийшляхдощастя,якийвідповіднодобіблійної«формули»зводивсядо «істинної любові», про яку апостол Павло говорив: «Любов довго терпить, любовмилосердствує,незаздрить,любовневеличається,ненадимається,не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,нерадієзнеправди,алетішитьсяправдою,усезносить,віритьувсе, сподіваєтьсявсього,усетерпить!».

Намагання любити людей і світ такою любов’ю у згоді людини із ним і самимсобою прослідковувалося вукраїнському народі здавна.

Життя, наприклад, сприймалося як нелегка далека дорога, яку необ$ хідно пройти від початку до кінця згідно з «долею – Божою волею». Пе$ рервати його з власного бажання, значить, не виконати волі Бога і таким

чиномдопуститисявеликогогріха.Цяфілософіяжиттяпрослідковуєтьсяу такихприповідках:

-Життя прожити – не поле перейти.

-Треба жить, як набіжить.

-На житті, як на довгій ниві.

-Життя, як стерня, не пройдеш, ноги не вколовши.

-Хто по морю плавав, тому калюжа не страшна.

-Як віз ламається, чумак ума набирається.

-Хто часто в дорозі, був під возом і на возі.

Однак помічається й інша лінія, яка пов’язується з активним став$ ленням до життя, із готовністю сприйняти долю як неминучий результат власних вчинків і дій.

-Дожидай долі, то не матимеш і льолі.

-Хто питає, той не блудить.

-Спершу треба розсудити, а тоді робити.

-Раз обпечешся, другий – остережешся.

-Краще з доброго коня впасти, ніж на поганому їхати.

-Не той козак, що за водою, а той, що проти.

-То не козак, що отаманом не думає бути.

Землюякпервинужиттяназивали«святоюземелькою»,«матір’ю»,«зем$ лицею»,«годувальницею».Щупкиїїприйнятобулобратиувузлик,відправ$ ляючись у далекі краї.

-Рідна земля і в жмені мила.

-На чорній землі білий хліб родить.

-Хто про землю дбає, вона тому повертає.

Вода опоетизована народом у словах «водиченька», «чистая», «сріб$ ляста». У дні урочистостей селяни нерідко бажали одне одному «бути здо$ ровим як вода». Поважали її силу:

-Тиха вода берег риє.

-Тиха вода греблі рве.

-Вода – не кума.

-Глибока вода не каламутиться.

Споконвіку цінувалася могутня сила слова:

-Добре слово краще, ніж готові гроші.

-Слово – не полова, язик – не помело.

-Добре слово у мороз зігріє.

Народне слово було найміцнішою ланкою, яка з’єднувала численні людські покоління.

«Мова народу, – писав у свій час вітчизняний вчений – педагог К.Д.Ушинський,$кращий,щоніколинев’янеівічнозновурозпускається, цвітусьогойогодуховногожиття,якепочинається далекозамежамиісторії.У мовіодухотворяєтьсявесьнародівсяйогобатьківщина;внійвтілюютьсятвор$ чоюсилоюнародногодухувдумку,картинуізвукнебовітчизни,їїповітря,її фізичні явища, її клімат, її поле, гори, долини, її ліси й ріки, її бурі й грози –

весьтойглибокий,повнийдумкиіпочуття,голосрідноїприроди,якийлунає такгучновлюбовілюдинидоїїінодісувороїбатьківщини,якийвідбивається таквиразновріднійпісні,вріднихмелодіях,вустахнароднихпоетів.Протеу світлихпрозорихглибинахнародноїмовивідбиваєтьсянетількиприродарідної країни,алейусяісторіядуховного життя народу. Покоління народу прохо$

дять одне за одним, але результати життя кожного покоління залишають$ ся в мові – в спадщину потомкам... Мова є найважливіший, найбагатший

і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, сучасні і майбутні покоління народу» (Хрестоматії з історія вітчизняної педагогіки. – К.: Радянська школа, 1961. – С. 282.).

Суґестивну силу народної мови для потреб виховання в повній мірі використовували здавна. Суфікси –ечк, $еньк, $есеньк та інші надавали мові ніжних пестливих відтінків, які супроводжували почуття любові та кохання; $юч, ющ, $ зневаги, ненависті, відрази. Коханих називали «квіточками», «ластівками», «серденьками», «любочками», «зіроньками», «сонечками» і т.д. В основному це були атрибути Всесвіту (засвідчувало безмежність почуттів) та життя в його найпоетичніших формах (символ$ ізувало красу вияву почуттів). Злих людей, які ставали джерелом нега$ тивної енергетики, називали «злючими», «сердитими». У цих випадках сама звукова форма слова, мов дзеркало, наповнювалася відображенням цієї «злої» енергетики.

Народнамоваупродовжстолітьоформиласяусвоєріднупсихотехнічну систему,засобамиякоїпевнимчиномформуваласяекопсихологічнасисте$ ма щирого українця. У цьому внутрішньому психологічному «домі» знахо$ дила собі місце світла краса української природи та вистояна на звичаях і обрядах народна мораль. В основі її лежав здоровий початок у всій його багатоаспектності. Тема здоров’я – одна з центральних тем у процесі вихо$ вання дітей та молоді. З приводу цього у народі говорили:

-Здоров’я – всьому голова.

-Було б здоров’я – все інше наживемо.

-Здоровому все здорово.

Ця тема особливо актуальна на сьогодні. Насторожує, що за останні 10 років кількість здорових призовників у лави Збройних сил знизилася майже вдвічі. За даними Міністерства охорони здоров’я України, за цей періодпідвищивсярівеньзахворюваннямолоді.Наприклад,хворобикрові такровотворнихорганівзрослиу5,5раза,сечостатевоїсистеми–у3,5раза, системикровообігу–у2,2раза.У2000роцізрослакількістьмолодихлюдей віком15$19років,уякихупершевжиттівстановленодіагноззахворювання

на гонорею та сифіліс. За темпами поширення СНІДу (ВІЛ$інфекція) Ук$ раїна посідає одне з перших місць у світі. У середньому на кожні 100 чо$ ловік припадає один інфікований, 70 % з них – молоді люди віком від 15 до 30 років. Щорічно погіршується психічне здоров’я підлітків через вживан$ ня алкоголю, наркотиків, психоактивних речовин. Причини цього багато$