6. Концесійне право землекористування

У Статті 94 Земельного кодексу зазначено: Право концесіонера на земельну ділянку:

1.Для здійснення концесійної дiяльностi концесіонеру надаються в оренду земельні ділянки у порядку, встановленому цим Кодексом.

2.Види господарської дiяльностi, для яких можуть надаватися земельні ділянки у концесію, визначаються законом.

Концесія як форма пiдприємницької дiяльностi в сучасних умовах

відроджується. Тому ЗК України передбачає можливicть концесійного використання земельних pecypciв.

Вiдповiдно до ст. 1 Закону України “Про концесії” від 16 липня 1999 р. концесія визначається як надання – з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування на пiдставi концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фiзичнiй особі (суб’єкту підприємницької дiяльностi) права на створення (будівництво) та управління (експлуатацію) об’єктом концесії (строкове платне володіння), за умови взятгя суб’єктом підприємницької дiяльностi (концесіонером) на себе зобов’язань щодо створення (будівництва) та управління (експлуатацii) об’єктом концесії, а також майнової вiдповiдальностi й можливого підприємницького ризику.

Цим законом закріплено i перелік сфер господарської дiяльноcтi, для здійснення якої суб’єкти права державної чи комунальної власності можуть надаватися в концесію. До них, зокрема, відносяться: водопостачання; відведення та очищення стічних вод; надання послуг міським громадським транспортом; збирання та утилiзацiя сміття; надання послуг, пов’язаних з постачанням споживачам тепла; будівництво та експлуатація автомобільних доріг, об’єктів дорожнього господарства, інших дорожніх споруд; будівництво та експлуатація шляхів сполучення; будівництво та експлуатація вантажних i пасажирських портів; будівництво та експлуатація аеродромів; надання послуг у сфері кабельного телебачення; надання послуг зв’язку; транспортування та розподіл природного газу; виробництво або транспортування електроенергії; будівництво жилих будинків; використання об’єктів соціально-культурного призначення; створення комунальних служб паркування автомобiлiв тощо.

Серед об’єктів права державної чи комунальної власності, що можуть надаватися в концесію, закон називає майно підприємств, які є цiлiсними майновими комплексами, законсервовані об’єкти, що можуть бути добудовані з метою їх подальшого використання для надання послуг, пов’язаних із задоволенням громадських потреб, тощо.

Якщо у зазначених випадках для здійснення концесiйної дiяльності необхiднi земельні ділянки, то вони надаються на умовах оренди на строк

49

дії концесійного договору. Використання на умовах оренди земельної дiлянки фактично обслуговує концесійний договір, а сама земельна ділянка не є об’єктом концесii. У зв'язку з цим ч. 1 коментованої статті ЗК передбачено, що порядок надання концесіонеру в оренду земельної ділянки встановлений саме нормами земельного законодавства, зокрема ст. 124 ЗК. Згідно з вимогами даної статті передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на пiдставi рішення вiдповiдного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Дещо інший зміст зафіксовано у ч. 2 коментованої статті, якою встановлено, що виключно законами мають визначатися види господарської дiяльностi (яка є значно ширшою, ніж концесійна дiяльнiсть), для яких земельні ділянки можуть надаватися у концесію. У цих випадках об’єктом концесii виступає конкретна земельна ділянка.

Серед видів господарської дiяльностi ст. 3 Закону України “Про концесii” називає, зокрема, будівництво та експлуатацію автомобільних доріг, об’єктів дорожнього господарства, інших дорожніх споруд; будівництво та експлуатацію шляхів сполучення; будівництво i експлуатацію вантажних i пасажирських портів; будівництво та експлуатацію аеропортів тощо.

На розвиток Закону “Про концесії” був прийнятий спеціальний Закон України “Про концесii на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг” від 14 грудня 1999 р. Ним встановлено, що об’єктом концесії є автомобільна (позаміська) дорога загального користування, що перебуває у державній власності.

Питання для самоконтролю і семінару

1.Що таке право постійного користування?

2.Хто є суб’єктами права постійного землекористування?

3.Чи можуть надаватися релігійним установам у постійне землекористування земельні ділянки?

4.З яких земель надаються земельні ділянки у право постійного користування землею?

5.З якою метою ці землі можуть надаватись для юридичних осіб?

6.В чому полягає різниця між тимчасовим короткостроковим та тимчасовим довгостроковим землекористуванням?

7.Чи можна вважати оренду землі одним із видів тимчасового користування землею?

8.Хто є орендодавцями земельних ділянок приватної форми власності?

9.Хто є орендодавцями земельних ділянок які перебувають у комунальній формі власності?

50

10.Хто є орендодавцями земельних ділянок які перебувають у державній формі власності?

11.Хто може бути орендарями земельних ділянок?

12.Які права мають землекористувачі?

13.Чи є правомірним припинення права землекористування у зв'язку з вилученням земельної ділянки для суспільних потреб? Чи можна цей факт оспорювати в судовому порядку?

14.Які обмеження стосуються оренди земель сільськогосподарського призначення?

15.Які обов’язки мають землекористувачі?

16.Як здійснюється порядок надання земельних ділянок у постійне землекористування юридичним особам?

17.В чому суть поняття оренди землі?

18.Що є об’єктами оренди землі?

19.Що таке договір оренди землі?

20.Які терміни оренди земельних ділянок передбачені?

21.Що таке суборенда?

22.Які істотні умови договору оренди землі?

23.Як здійснюється механізм здійснення договору оренди?

24.Які права має орендодавець?

25.Які права має орендар?

26.Які обов’язки має орендодавець?

27.Які обов’язки має орендар?

28.В яких випадках припиняється договір оренди земельної ділянки?

29.Що таке концесія?

31.Назвіть суб’єктів концесії?

32.Що є об’єктом концесії?

51

Розділ 4. Правове забезпечення земельного сервітуту та добросусідства в Україні

1. Поняття та види земельних сервітутів

Згідно зі ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту — це право власника (користувача) земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування суміжною земельною ділянкою або ділянками з метою усунення недоліків своєї ділянки. Сутність земельного сервітуту полягає у тому, що обслуговуюча земельна ділянка своїми зручностями усуває недоліки панівної земельної ділянки. Крім того, важливою умовою є те, що встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, прав володіння, користування та розпоряджання нею.

Залежно від мети використання обслуговуючої ділянки власником (користувачем) панівної ділянки земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. До постійних належать земельні сервітути, при яких одна ділянка постійно обслуговує іншу, підвищуючи її здатність задовольняти певні потреби власника (користувача) ділянки. Зокрема, до постійних земельних сервітутів належить прокладення власником (користувачем) панівної ділянки певного лінійного об’єкта через суміжну (обслуговуючу) земельну ділянку. Прикладом строкового земельного сервітуту може бути встановлення власником (користувачем) панівної ділянки будівельного обладнання і складування будівельних матеріалів з метою ремонту своєї будівлі на сусідній (обслуговуючій) ділянці. Дія даного земельного сервітуту припиняється одразу після закінчення будівництва чи ремонту1.

Звичайно, встановлення земельного сервітуту є обтяженням для обслуговуючої земельної ділянки і певною мірою може в чомусь унеможливлювати її використання, але найголовніше є те, що встановлення земельного сервітуту не повинно позбавляти власника обслуговуючої ділянки жодної з його правомочностей, які передбачені правом власності.

На практиці при встановленні земельного сервітуту мають враховуватись інтереси власника (користувача) панівної ділянки та власника (користувача) обслуговуючої, суміжної ділянки. Встановлення в кожному конкретному випадку земельного сервітуту має передбачати такий варіант, при якому власник (користувач) обслуговуючої ділянки буде мати якнайбільше можливостей вилучати корисні властивості зі своєї ділянки, задовольняючи власні інтереси.

Аналогічно римському праву в Україні визнано, що сервітут становить різновид майнових прав. Це є суттєвим визнанням, оскільки на сервітут поширюються всі інші норми та ознаки майнового права.

52

Суб`єктами сервітуту слід вважати власників майна, обтяженого сервітутом, з одного боку, та осіб, що здійснюють право сервітуту, – з іншого. За чинним законодавством це повинні бути громадяни чи юридичні особи – власники чи користувачі земельної ділянки або іншої нерухомості. Як і майновий сервітут римського права, сервітут українського права установлюється на користь визначеної земельної ділянки чи іншої нерухомості.

В якості об`єкта сервітуту в українському праві вважаються земельні ділянки.

Право земельного сервітуту визначається не лише як право на майно, а й більш конкретно, як право обмеженого користування чужими земельними ділянками.

Так, згідно з вимогами Земельного кодексу України земельним сервітутом є право обмеженого користування чужими земельними ділянками, встановлене для однієї особи або декількох осіб (приватний земельний сервітут) чи для необмеженого кола осіб (публічний земельний сервітут).

Приватний земельний сервітут встановлюється за домовленістю між особою, що вимагає його встановлення, та власником земельної ділянки. В разі недосягнення такої згоди, рішення приймається у судовому порядку за позовом особи, що вимагає встановлення сервітуту.

Публічний земельний сервітут встановлюється шляхом прийняття відповідного закону, іншого нормативно-правового акта України чи за рішенням суду.

За призначенням Земельним кодексом України встановлюються такі види земельних сервітутів:

проходу – право проходу або проїзду на велосипеді через чужу земельну ділянку;

проїзду – право проїзду на транспортному засобі проїзною частиною через чужу земельну ділянку;

інженерної комунікації – право прокладання та експлуатації державних, комунальних та приватних ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій через чужу земельну ділянку;

водопроводу – право проводити на свою земельну ділянку воду з чужої водойми або через чужу земельну ділянку;

водостоку – право відведення води зі своєї земельної ділянки на чужу або через чужу земельну ділянку;

водозабору – право забору води для потреб своєї земельної ділянки з чужої водойми та право проходу до водойми;

водопою – право поїти свою худобу та право прогону худоби, що веде через водойми;

53