ВІЙСЬКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ОУН (Б) у 1940–1942 роках

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

нізації була повністю відновлена. Вона складалася зі станиць (первісних ланок у одному населеному пункті), районів (співпадали з адміністративними районами), надрайонів (включали 3–5 районів), обласних проводів і Крайової екзекутиви 73. Усіх оунівців було приведено до присяги на вірність Україні та Організації: "Честю моєю, на славу полеглих героїв і на крові світу, пролитій за рідну мою Українську землю, перед маєстатом моєї Батьківщини –України – присягаю, що всіма силами моїми і ціною мого власного життя буду боротись за суверенність, соборність і могутність Української держави. Серцем моїм та усією моєю істотою я визнаю, що українська націоналістична революція дасть силу, велич і славу мойому народові. Вірно, аж до загину, я видержу на шляху боротьби за здвигнення могутньої націоналістичної української держави. Зі шляху націоналістичної революції ніхто і ніщо мене не зверне, ані труди, ані невдачі, ані смерть. Я виконуватиму беззастережно і карно всі накази мойого Проводу"74 .

Часті згадки в тексті присяги "націоналістичної революції" вказували на неминуче наближення часу збройного повстання.

Після проведення в квітні 1941 року ІІ ВЗ ОУН(Б) в Кракові й розробки відповідних інструкцій для підпілля, дії оунівських груп в УРСР стали ще більш наполегливими та цілеспрямованими. Протягом квітня 1941 р. від рук націоналістів загинули 38 більшовицьких функціонерів, здійснено десятки диверсій на транспорті, промислових і сільськогосподарських об'єктах 75.

Війська НКВС у квітні–травні 1941 року вели виснажливі та малоефективні бої з повстанськими групами в Козівському районі Тернопільської області та в

161

І.К.Патриляк

Монастириськом районі Дрогобицької області76. Ситуація була настільки напруженою, що навіть

сам нарком держбезпеки УРСР П.Мешик у доповідній записці М.Хрущову від 15 квітня 1941 року називав ОУН "серйозною силою", яка добре озброєна і поповнює свої склади. Він вказував, що Революційний провід бандерівської ОУН, "не очікуючи війни уже тепер розгорнув активну протидію заходам радянської влади". Наголошуючи на непоодиноких фактах вбивства оунівцями радянського партактиву, П.Мешик просив дозволу на виселення з краю сімей оунівців, куркулів, репресованих77. М.Хрущов "благословив" переселенську акцію. З кінця травня 1941 року війська НКВС СРСР провели операцію "з вилучення сімей нелегалів, для переселення їх у віддалені райони Радянського Союзу"78. Більшість "вилучених" "переселилося" лише до братських могил і тюремних казематів.

Зрештою, протягом березня–червня 1941 року, завдяки неймовірному напруженню сил і драконівським репресивним заходам, радянські спецслужби зуміли ліквідувати 38 оунівських повстансько-ди- версійних груп, в яких налічувалося 273 учасники79. Однак це була лише "верхівка айсберга". ОУН(Б) зуміла вистояти в боротьбі з НКВС і на початку ні- мецько–радянської війни вдалася до масштабної реалізації плану антирадянського повстання.

Даючи загальну характеристику періоду підготовки бандерівською ОУН збройного повстання на території Західної України, слід відзначити, що підготовчі заходи здійснювались у неймовірно складних умовах, позначених волаючою нерівністю протиборчих сил. Забезпечення підпільників інструкціями та директивами було, на жаль, кращим, ніж забезпечення зброєю, амуніцією, військовими

162

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

матеріалами, засобами зв'язку тощо. Розпорядження Революційного проводу часто були фантастичними, не відповідали реальному стану речей в Україні та світі. Бажання якнайшвидше розгорнути збройний виступ, призводило до нанесення Організації важких ударів з боку каральної машини СРСР. Все ж, незважаючи на це, здатність ОУН(Б) до регенерації, до відновлення зруйнованих елементів організаційної структури свідчить про декілька важливих рис підпілля. По-перше, націоналісти виявили себе вмілими конспіраторами; по-друге, в ОУН(Б) за цей період сформувалася пристойна розвідка та контррозвідка; по-третє, постійне поповнення лав Організації новими контингентами молоді свідчило про широку соціальну базу руху й про привабливість для населення націоналістичних ідей і гасел.

Незважаючи на втрати, оунівське підпілля підійшло до початку війни з вірою в свої сили та в остаточну перемогу. Саме цей оптимізм став визначальним у діях ОУН(Б) у червні–липні 1941 року.

1Верцьона Є. 30 червня 1941 р. // Вісник. Орган Організації оборони чотирьох свобод України. – № 5/6, – 1947. – НьюЙорк. – С. 1–2.

2Гривул Т. Підготовка Організацією українських націоналістів військового повстання проти радянської влади у західних областях УРСР (1939-1941 рр.) // Міжнародний науковий кон-

грес "Українська історична наука на порозі ХХІ століття". Чернівці, 16–18 травня 2000 р. Доповіді та повідомлення / Українське історичне товариство, Чернівецький національний універ-

ситет імені Юрія Федьковича. Відповід. редактори Л.Винар, Ю.Макар. – Чернівці: Рута, 2001. – Т.1. – С. 276.

3Там само . – С. 277.

163

І.К.Патриляк

4 Кук В. Степан Бандера. – Івано-Франківськ: Лілея–НВ, 1999. – С. 9.

5 Ткачук А.В. Перед судом истории. Сотрудничество германских фашистов и украинских националистов в годы вто-

164

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

32Андрухів І., Француз А. Станіславщина: двадцять бурем-

них літ (1939–1959). – С. 12.

33Там само.

34Ткачук А.В. Перед судом истории. – С. 68.

35Кук В. Степан Бандера. – С. 30.

36Андрухів І., Француз А. Станіславщина: двадцять бурем-

них літ (1939–1959). – С. 18.

37Там само.

38Ткачук А.В. Перед судом истории. – С. 69.

39Там само.

40Киричук Ю.А. Радянський терор 1939–1941 рр. // Полі-

тичний терор і тероризм в Україні. ХІХ-ХХ століття. Історичні нариси. – К.: Наукова думка, 2002. – С. 582.

41Ткачук А.В. Перед судом истории. – С. 69.

42Андрухів І., Француз А. Станіславщина: двадцять бурем-

них літ (1939-1959). – С.20.

43Там само.

44Там само. – С. 20–21.

45Киричук Ю.А. Радянський терор 1939–1941 рр. // Політичний терор і тероризм в Україні. ХІХ–ХХ століття. Історичні нариси. – С. 581.

46Ткачук А.В. Перед судом истории. – С. 73.

47Там само. – С. 70–71.

48Там само. – С. 72.

49Киричук Ю.А. Радянський терор 1939–1941 рр. // Політичний терор і тероризм в Україні. ХІХ–ХХ століття. Історичні нариси. – С. 582.

50Там само.

51Там само. – С. 582–583.

52Кук В. Степан Бандера. – С. 32.

53Там само. – С. 33.

54Там само. – С. 33–34.

55Климишин М. В поході до волі. Спомини. – Т. 1. – То-

ронто, 1975. – С. 248.

56Там само. – С. 248, 297.

57Мудрик-Мечник С. ШляхамиреволюційноїОУН. – С. 70–71.

58Там само. – С. 71.

59ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 2, спр. 118, арк. 1–53.

60Мудрик-Мечник С. Шляхами революційноїОУН.–С.72–73.

61Климишин М. В поході до волі. Спомини. – Т. 1. – С. 249.

62Там само. – С. 301.

63Боляновський А. Українські військові формування в

165

І.К.Патриляк

збройних силах Німеччини (1939–1945). – С. 38,45,48.

64Ткачук А.В. Перед судом истории. – С. 47.

65Бандера С. Командир-Провідник. (Слідами Сл. пам. Романа Шухевича) // Перспективи Української Революції. – К.: Інститут національного державознавства, 1999. – С. 291.

661941 год. В 2-х книгах. Документы. – Кн. 1. – док. № 67

–С. 131.

67Там само. – док. № 91. – С. 175.

68Там само. – док. № 99. – С. 199.

69Там само. – док. № 277. – С.657

70ДА СБУ, фонд друкованих видань, спр. 372, т. 54, арк. 121.

71Там само. – арк. 122.

72Там само. – арк. 125.

73ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 2, спр. 1, арк. 54.

74Там само. – арк. 55-56.

75Ткачук А.В. Перед судом истории. – С. 75.

76Там само. – С. 76.

771941 год. В 2-х книгах. Документы. – Кн. 2. – док. № 387

–С. 80.

78Андрухів І., Француз А. Станіславщина: двадцять бурем-

них літ (1939–1959). – С. 44.

79Ткачук А.В. Перед судом истории. – С. 76.

3.2. Збройні акції націоналістичних партизанських груп на території УРСР (червень – липень

1941 р.)

Зростання бойової активності націоналістичного підпілля на весну 1941 року, яке висвітлювалось у попередньому параграфі, знайшло своє логічне завершення в численних регіональних повстаннях організованих ОУН(Б) на території Західної України, що вибухнули з початком німецько-радянської війни.

Одним із найбільш суперечливих питань, пов'язаних із початком оунівської "партизанки" влітку 1941 року, є визначення розмаху та сили повстанського руху цього періоду. Справа в тім, що масштабність

166

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

бойових акцій, проведених ОУН(Б) після 22 червня 1941 року, отримала у вітчизняній та зарубіжній історичній літературі діаметрально протилежні оцінки. Самі керманичі Організації безапеляційно стверджували, що ОУН(Б) розгорнула "широку повстанськопартизанську акцію на українських землях під московською окупацією ще перед приходом німецьких військ та героїчними виступами причинилася до звільнення вже великої частини української території з-під московської окупації…"1 Німецькі ж військові кола категорично не погоджувалися з такими, на їхню думку, зухвалими оцінками та твердженнями, а тим більше не збирались нікому поступатися своїми лаврами переможців. Вони повсякчасно наголошували на тому, що всі українські землі, включно з Галичиною та Волинню, були звільнені від більшовизму "завдяки невтомним зусиллям частин і підрозділів вермахту, військ СС, поліції та військових формувань усіх інших організацій надісланих сюди рейхом" 2*

* У радянській пропагандистсько-історичній літературі, для підтвердження повної залежності ОУН(Б) від "німецьких хазяїв" та з метою якнайсильніше применшити значення націоналістичних збройних виступів доволі часто наводилися слова з листазвіту Стецька до Бандери, в якому майбутній голова Українського державного правління розповідає про свою поїздку до Львова німецьким військовим автомобілем та про те, що німці запитували його "чи буде наше повстання – де?" (Див. Ржезач Т., Цуркан В. Розшукуються... – К., 1989. – С. 144–145). На наш погляд, даний епізод потребує певних коментарів. По-перше, оунівці їхали не в німецьких штабних автомобілях, а машиною зареєстрованою за німецьким військовим відомством у Кракові. Очевидно автомобіль вдалося роздобути за допомогою абверу. Однак, як засвідчує учасник тих подій В.Кук, транспортом довелося користуватися недовго. Уже на другий день війни, одразу за Сяном, стало зрозуміло, що просуватися головною дорогою складно через її завантаженість та постійні перевірки документів військовими патрулями. Машину довелося відправити назад до Кракова, а похідна група Стецька об'їзними шляхами

167

І.К.Патриляк

Через багато років після закінчення війни, ідейно близькі до бандерівської ОУН українські еміграційні історики, такі як Л.Шанковський, слідом за Революційним проводом невтомно підкреслювали: "У балтійських країнах (головно в Литві) та в Західній Україні одночасно з вибухом війни вибухнуло повстання проти більшовиків. Збройний зрив відбувся на всій території Західної України з Буковиною включно. У Галичині й Волині виступили боївки під керівництвом Степана Бандери, на Буковині – такі ж боївки під керівництвом Андрія Мельника.

На Поліссі розгорнула свою діяльність "Поліська Січ" Тараса Бульби-Боровця" 3.

Потрібно, однак, зауважити, що збройний виступ націоналістів не носив характеру одномоментного вибуху на всій території Західної України із захопленням великих міст, розгромом значних сил противника тощо. Ні. Виступи носили ознаки початку партизанської війни, яка згодом мала б розгортатись у масове повстання. Але цього не сталося, бо з'єднання Червоної армії вже через 15–20 днів скрізь були витіснені за старий польсько-радян- ський кордон.

Водночас варто відзначити, що сила й дошкульність ударів бандерівських загонів була солідною. Такий висновок логічно випливає з документів радянської сторони. У них, даючи загальну характе- ристику збройним виступам оунівців у червні–липні

добиралася до Львова возами або пішки. (Детальніше див. Кук В. Державотворча діяльність ОУН. Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р. // Українське державотворення. Акт 30 червня 1941. – С. 11). По друге, самого повстання німці безумовно спостерігати не могли, бо виступи відбувалися за лінією фронту. Воякам вермахту доводилося бачити повстанські загони лише згодом, у своєму тилу, коли вони починали оформлюватися як українська армія або міліція.

168

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

1941 року, енкаведисти писали: "Вони (члени ОУН(Б) – І.П.) створювали диверсійно-терористич- ні банди, які руйнували комунікації в тилу радянських військ, затруднювали евакуацію людей і матеріальних цінностей *, наводили світловими сигналами ворожі літаки на важливі об'єкти, убивали партійних і радянських працівників, представників правоохоронних органів. Переодягнені в червоноармійську форму, оунівські банди нападали з тилу на дрібні підрозділи і штаби Червоної армії, обстрілювали їх із горищ будинків і заздалегідь обладнаних вогневих пунктів" 4

Подібно до укладачів звітів НКВС, секретар Рів-

* Слід підкреслити, що "евакуація людей та матеріальних цінностей" у перші місяці війни мала здебільшого вигляд панічної втечі енкаведистів, партапарату разом із сім'ями та награбованим майном. Там, зі Львова втеча рад. чиновників розпочалася уже 23 червня 1941 р., вулиці Личаківська й Зелена були буквально “забита” автомобілями, що прямували на схід. (Див. Hrycink G. Polacywe Lwowie. – S.182). При чому, втечі ці були характерними не лише для Західної України. Ось як описував у своїх спогадах "процес евакуації" з Києва Ф.Пігідо-Право- бережний: "Уже в перших днях липня значніші партійні робітники Києва почали вивозити свої родини на схід, за ними – менші, а там і дрібнота з районних партійних комітетів потяглася за ними. Отже все, що мало якусь можливість, втікало на схід. Але я мушу оговоритись: "все" – це значить партійні робітники, військові, енкаведисти... Цей тваринний жах, цей безсоромний, хоч ніде і ненаписаний у наказах і декретах тих днів, лозунг "спасайся" і "збагачуйся, якщо маєш до того нагоду" став отим "осиковим кілком", що його власними руками вбили в свій авторитет совєтські вожді... (Детальніше див. Пігідо-Правобережний Ф. "Велика вітчизняна війна". Спогади та роздуми очевидця. – К.: Смолоскип, 2002. – С. 34–35.). Подібно до Києва події розгорталися й у Чернігові. Про це свідчить лаконічний запис у щоденнику майбутнього партизанського командира М.Попудренка, який задокументував: "24.07.1941. Вся міліція та НКВС виїхали із міста, кинули місто на призволяще" (див. ЦДАГО України, ф. 94, оп. 1, спр. 8, арк. 2.)

169

І.К.Патриляк

ненського обкому КП(б)У В.Бегма писав у своїх донесеннях до Києва, що при відступі частин Червоної армії на схід націоналісти влаштовували засідки на окремі групи бійців, знищували їх, а за їхній рахунок

озброювалися, особливо знищували командний склад" 5.

Сучасні українські вчені доповнюють інформацію про акції партизанів ще одним важливим напрямком - цілеспрямованими нападами на в'язниці НКВС у Бережанах, Львові, Золочеві, Кременці, Самборі, Луцьку й інших містах. Наприклад: з львівської тюрми № 1 підпільники звільнили 300 в'язнів, що очікували на розстріл, бережанську тюрму оунівці штурмували тричі за один день (26 червня 1941 р.), а в луцькій в'язниці в перший день війни арештовані оунівці самі підняли повстання, яке придушили війська НКВС, розстрілявши після того двісті ув'язнених 6

Висока бойова активність оунівських повстанських груп змусила навіть сучасних російських істориків (хоча й у доволі некоректних виразах) визнати націоналістичне підпілля вагомим фактором у ні- мецько-радянському протистоянні на початку війни: "Важке становище військ поглиблювалося діями націоналістів. Удар в спину готувався у глибокому підпіллі ще до війни" .

Як бачимо, ОУН(Б) та її партизансько-повстанські загони були самостійною й доволі впливовою силою під час зіткнення вермахту й Червоної армії на західній Україні. На жаль, у розпорядженні вчених немає таких систематизованих звітів про бойові акції 1941 року, як із часів антипольських виступів націоналістів у вересні 1939 р. 8. Тому в більшості праць з історії ОУН дослідники обмежуються згадками про один чи два локальні виступи, а то й взагалі констатацією того факту, що збройні виступи мали місце.

170