ВІЙСЬКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ОУН (Б) у 1940–1942 роках

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

якій, зокрема, зазначалося: "Ми хочемо не тільки облягати українські міста, але стратувати ворожі землі, здобувати ворожі столиці й на їх звалищах віддавати салют Українській імперії… Хочемо виграти війну велику й жорстоку, війну, яка зробить нас володарями східної Європи 13". З погляду сьогодення читати подібні слова дещо незвично й навіть моторошно. Але наприкінці 30-х рр. минулого століття у середовищі радикально налаштованих націоналістів вони не виглядали цілком відірваними від життя. У ті часи, коли не тільки Німеччина, Італія, Японія чи СРСР говорили про захоплення чужих територій, а навіть такі держави, як Польща, цілком серйозно вели мову про створення своїх колоніальних імперій, українські націоналісти не бачили нічого дивного в розмовах про можливе виникнення в недалекому майбутньому української імперії. Це був своєрідний елемент масового психозу, який у ті часи захлеснув Європу і непідвладними якому залишилося зовсім небагато людей.

Отже, з наближенням війни ОУН все сильніше й сильніше мілітаризувалася, а в її програмних документах щоразу більше уваги приділялося військовим питанням, зокрема планам будівництва майбутньої армії. Не виключено, що разом із загальною передвоєнною ситуацією в Європі на керівництво Організації сильний вплив мали події, що розгорнулися на Закарпатті, котрі ще раз дуже рельєфно показали весь трагізм ситуації, в якій новостворена держава не змогла захистити своєї незалежності.

Римський збір був останнім в історії єдиної ОУН. Через чотири місяці в її, здавалося, монолітних рядах відбувся фатальний і трагічний розлам, що призвів до виникнення в лютому 1940 р. ще однієї Організації українських націоналістів, лідером якої

101

І.К.Патриляк

став С.Бандера.

На остаточний розкол в ОУН прихильники С.Бандери пішли лише наприкінці 1940 р., коли Головний революційний трибунал виключив із рядів Організації С.Бандеру, Я.Стецька та інших лідерів створеного в лютому 1940 р. Революційного проводу. Відтак перший програмний документ ОУН(Б) датується груднем 1940 р. й відомий дослідникам під назвою "Маніфест ОУН". У ньому є згадки про національну революцію, яка повинна стати наслідком збройного повстання всього українського народу та заклики до всіх військовослужбовців-укра- їнців вступати до рядів "Революційної ОУН під проводом С.Бандери"14. У цих закликах відбивалися прагнення ОУН(Б) продовжувати роботу, спрямовану на подальшу загальнонаціональну мілітаризацію, на втягнення до орбіти своєї діяльності якнайбільше кадрових військових і, головне, намагання прискорити процес підготовки збройного виступу.

Після декларації своїх революційних позицій перед прихильниками С.Бандери постало завдання – оформити загальні фрази про революцію, повстання і т. д. у конкретні програмні документи. З цією метою в квітні 1941 р. у Кракові скликали ВЗ тепер уже ОУН(Б), який теж оголосив себе ІІ ВЗ, підкреслюючи цим, що оунівські бунтівники не визнають легітимності, а, відповідно, і рішень ІІ римського ВЗ тоді ще єдиної ОУН. На ІІ ВЗ ОУН(Б) були присутні 68 осіб (з них 12 делегатів з УРСР) 15* . Краків-

* В окремих працях подається інша кількість делегатів ІІ ВЗ, прибулих з України. Зокрема, А.Бедрій у своїй розвідці "Українська держава відновлена Актом 30 червня 1941 року" на сьомій сторінці пише, що в роботі Збору "взяла участь, між іншим, сильна 17-членна делегація з фронту боротьби проти російських займанців…"

102

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

ський збір прийняв "Програмні постанови й устрій ОУН", третім розділом яких стали "Військові постанови". Хоча вони, на перший погляд, і нагадували аналогічні документи Римського збору, все ж дещо відрізнялися від останніх глибшим своїм змістом та чіткішими формулюваннями.

Перший параграф "Військових постанов" проголошував намір ОУН(Б) організувати й вишколити власну військову силу, яка необхідна Організації для "здійснення своїх цілей"16. Традиційно, як і в попередні роки, ОУН покладала на військову силу три найважчі завдання: "а) зорганізувати й провести збройну боротьбу ОУН за перемогу Української Національної Революції й здобуття Української Держави; б) бути пробоєвою силою й опорою ОУН у цілій її боротьбі; в) бути ядром Української Армії в Українській Державі"17. Важливим моментом, відображеним у "Військових постановах", є також визначення конкретних шляхів і способів формування оунівської військової сили. У документі зазначено, що для втілення цієї мети в ОУН буде створено Військовий штаб, який на всіх українських землях і закордоном організує військові осередки, завданнями котрих стане підготовка "провідників організаторів та військових фахівців". Ці рядки документа майже повністю збігаються з військовими пунктами прийнятими на І ВЗ ОУН у 1929 р. Але в 1941 р., завдання, покладені на Військовий штаб, стали дещо об'ємнішими й масштабнішими. Він, зокрема, мав координувати роботу всіх військових осередків і розробляти військові плани, а в момент збройного повстання штаб був зобов'язаний керувати всіма виступами й реорганізувати повстанські загони в єдину українську революційну армію18.

103

І.К.Патриляк

Наступний блок питань пов'язаний зі становленням української армії, яка, згідно з планами Революційного проводу, мусила виникнути під час національної революції. Найцікавішим є восьмий параграф "Військових постанов", у якому йдеться про те, що українська армія в майбутньому понесе ідеї української революції "поза межі рідної землі", але понесе не як окупаційна армія, а як армія-визволи- телька, що йтиме під гаслом "свободи народам"19. У цьому фрагменті дуже добре видно різницю між ідеями ОУН декларованими в серпні 1939 р., в яких йшлося про неприховану експансію та ідеями нової, революційної ОУН, у котрих мрії про експансію замінюються фанатичною вірою в особливу місію української нації, що мала стати лідером у боротьбі інших поневолених народів за свободу.

Аналіз військових постанов, прийнятих на І ВЗ ОУН 1929 р., на ІІ ВЗ єдиної ОУН 1939 р. і на ІІ ВЗ ОУН(Б) 1941 р., показав, що головною метою військових планів Організації була достатня підготовка широких мас українського населення до проведення збройного повстання. Спеціально вишколені оунівські бойовики мали очолити це повстання і спрямувати його в русло національної революції, яка, на переконання керівників ОУН, водночас, призвела б до проголошення незалежної української держави, а зрештою, до формування регулярної армії (очолюваної офіцерами-оунівцями). Після утвердження суверенітету національної держави на всіх етнічних українських територіях, армія, на думку провідників, продовжила б збройну боротьбу аж до моменту утвердження України як гегемона в цілому східноєвропейському регіоні. Так коротко можна охарактеризувати військову стратегію, викладену в оунівських програмних докумен-

104

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

тах прийнятих, до початку німецько-радянської війни. Подібні завдання могла ставити перед собою лише наскрізь мілітаризована Організація, що єдиний реальний шлях здійснення своєї політичної мети бачила в царині збройної боротьби, на підготовку якої і спрямовувала свої головні зусилля та найкращі кадри.

Конкретні шляхи й механізми організації націоналістичних мілітарних формувань, на випадок початку війни між СРСР та іншими державами, детально розкривалися в інструкціях і брошурах призначених для "внутрішньоорганізаційного користування" та укладених оунівськими військовими фахівцями.

Справа в тому, що стратегічним військовим плануванням у бандерівській ОУН керували далеко не дилетанти-аматори, а професійні військовики, які тим чи іншим чином отримували базову офіцерську освіту в колишній польській армії20* , або на спеціальних курсах ОУН (де викладачами часто бували разом з українськими і німецькі офіцери)21.

На початку 1940 р. всю оунівську бойову еліту об'єднали у Військовому штабі (котрий був продовжувачем справ військової референтури) **. Першим очолив його В.Гринів (псевдонім – Кремінський),

*Нагадаємо, що націоналісти, які в 1920 рр. вкрай негативно ставилися до служби українців у польській армії, з початку 1930-х кардинально змінили свою позицію, радячи українським хлопцям-призовникам йти до армії і вчитися військової справи, набуваючи знання, котрі пригодяться при

майбутній розбудові української армії (див. Руккас А. Воякиукраїнці в польській армії (1921–1939) // Військово-історичний альманах. Річник ІІІ. – ч. 1(4). – 2002. – С. 19.).

**Деякі дослідники помилково стверджують, нібито Військовий штаб було створено щойно після ІІ ВЗ ОУН(Б) (див. Бедрій А. "Українська Держава відновлена Актом 30 червня

1941 року").

105

І.К.Патриляк

який невдовзі був арештований на території УРСР і за вироком суду 20 лютого 1941 р. розстріляний 22. Наступником В.Гриніва на посаді начальника Штабу став Д.Грицай (відомий у майбутньому полковник Перебийніс – шеф Головного військового штабу УПА). З ним працювали О.Гасин (Лицар), Р.Шухевич (Чупринка), В.Сидор (Вишитий)23. Передбачалося, що генеральною лінією військової роботи стане всеохоплююча й ефективна підготовка українських мас (зокрема на території Західної України) до загального антирадянського повстання, початок якого планувався на критичний момент війни третіх держав із СРСР. Наслідком цього виступу мала бути остаточна загибель Радянського Союзу й утворення незалежної української держави24.

Аналіз документів, безперечно свідчить про те, що для реалізації своїх задумів Військовий штаб провів колосальну і доволі продуктивну роботу. За весну – літо 1940 р. було здійснено облік усіх кадрових військових серед членів і симпатиків Організації, розроблено плани бойових вишколів та

біжних країн, написано власні підручники і посібники з військової справи25.

У Кракові на вулиці Баторія, 14 оунівці створили найбільшу старшинську школу імені Є.Коновальця, очолювану сотником Сулятицьким. Викладачами в ній працювали безпосередньо люди із Військового штабу: Сидор, Гасин, Кузьмінський, Карачевський, Тесля, Андріянович, Брилевський та ін. Курсантами краківської школи стали Мирон, Климів, Климимшин, Бурковський, Зацний, Кук, Старух, Кравчук, Зелений, Луцький, Ковальський, Равлик та інші відомі оунівські військовики, непересічний талант і здібнос-

106

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

ті яких виявились у майбутньому десятилітті26. Слухачі старшинської школи опановували базові військові знання, а також здобували навички на опера- тивно-тактичному рівні27*. Одночасно з розгортанням Військових шкіл з'являються і перші таємні інструкції для націоналістичного підпілля.

10 березня 1940 р. на засіданні Революційного проводу було прийняте рішення про перекинення на територію УРСР групи націоналістичних керівників і створення Центрального повстанського штабу та крайових штабів на західних та північнозахідних українських землях. Вони мали взяти на облік усіх можливих активних учасників майбутньої повстанської акції, детально вивчити свою місцевість, зібрати інформацію про сили й технічні засоби противника, подбати про військово-технічне забезпечення майбутнього повстання і перебувати в постійній готовності до швидкого й рішучого збройного виступу проти радянського режиму28.

В аспекті досліджуваної проблеми є всі підстави

но цікаві та змістовні інструкції "Завдання ОУН", в яких по пунктах розписувалась уся організаційна робота, котру слід було проводити на території західних областей УРСР. Про це свідчить один з екземплярів документа, що 27 серпня 1940 р. потрапив до рук співробітників НКВС.

Інструкція займає десять машинописних сторінок. У "Вступі" автори документа визначають основні завдання всієї ОУН(Б):

"1. створення, а там де вже є, перебудова і розширення української націоналістичної сітки;

* Детальніше про це йтиметься у першому параграфі наступного розділу.

107

І.К.Патриляк

2.підготовка військових кадрів (підстаршин і старшин) української національної армії;

3.забезпечення якомога більшої кількості зброї та інших засобів боротьби;

4.ознайомлення з районом боротьби та роботи (терен, ворожі позиції, наші сили);

5.намічення планів революційної акції на терені, планів підготовки революційної діяльності, планів технічного перевороту, планів організації сил в момент зриву (початку дій);

6.вирощування юних кадрів революціонерів, які будуть продовжувати боротьбу"29.

Як бачимо, з шести пунктів, у яких викладалися головні завдання ОУН(Б), чотири безпосередньо стосувалися саме військового аспекту діяльності Організації. А це дозволяє з упевненістю констатувати, що період від березня 1940 до червня 1941 р. був моментом найвищої, пікової мілітаризації ОУН(Б). Ні до того, ні після того керівництво Організації не спрямовувало стільки сили та енергії на розв'язання військових питань. Навіть в роки створення й діяльності УПА, Революційний провід скеровував роботу своїх підлеглих на декілька рівнозначних напрямків, а не концентрувався тільки на вирішенні військових завдань. Очевидно, що така крайня мілітаризація була викликана очікуванням швидкої й неминучої війни між Німеччиною

іСРСР, а отже, обов'язковим втягненням українського народу у вир воєнних подій. Тому, на думку націоналістичних лідерів, було цілком логічним проводити серед членів і симпатиків ОУН(Б) посилену військову підготовку до майбутньої війни.

Відповідно до завдань поставлених у "Вступі", укладачі інструкції вимагали від оунівського активу створити при кожній організаційній одиниці т. зв.

108

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

"військової секції", які мала виникнути в кожному селі, де існував низовий осередок ОУН. "Військові секції" зобов'язувалися розгорнути свою діяльність у двох головних напрямках: "а) військовий вишкіл всіх друзів (членів ОУН) в селі; б) забезпечення всіма доступними способами якомога більшої кількості зброї та військового спорядження"30. Особливу увагу керівникам низових ланок ОУН рекомендували звернути на виконання останнього пункту, до якого ставилися особливо серйозні вимоги. Зокрема підкреслювалося, що: "в кожному селі повинні обов'язково бути: скорострільна зброя; 12–15 гвинтівок; 13–16 багнетів; військові намети; саперні лопатки; газові маски (протигази); набої, гранати (2 наступальні та 2 оборонні на кожну людину); ножі"31. Передбачалось організувати в кожному населеному пункті загін мінімум з 12 осіб. 3–5 таких загонів мали підпорядковуватися підрайоновому комендантові, в розпорядженні якого опинилося б 40–70 чоловік, озброєних легкою стрілецькою зброєю й одним важким кулеметом32.

Такі невеличкі та рухливі відділи націоналістичних бойовиків-підпільників повинні були стати головною опорою всенародного повстання. Своїми диверсійними акціями та саботажем вони мали викликати паніку у військах противника й, скориставшись цим, обезглавити Червону армію, "убиваючи політруків і старшин"33.

Доцільно, однак, звернути увагу на те, що документ переданий в Україну весною 1940 р. більше "ставив завдання", перед оунівським підпіллям, а не давав відповідей на те, що і яким чином слід робити, виходячи з поставлених задач. У людей, які працювали в умовах глибокої конспірації, могли виникати тисячі запитань, на які в березневих "Завданнях

109

І.К.Патриляк

ОУН" не знаходилося вичерпної відповіді. З огляду на це, ІІ ВЗ ОУН(Б), скликаний у квітні 1941 р., ухвалив рішення про написання нової, всеохоплюючої таємної інструкції членам Організації, що діяли на території УРСР.

Для забезпечення максимально ефективного розгортання нового етапу активного військового будівництва в умовах конспірації та підпілля оунівцям слід було розв'язати одне дуже важливе завдання

– швидко й на достатньо довгий проміжок часу паралізувати діяльність органів НКВС, які розпочали безпрецедентно масштабну роботу спрямовану на викорінення націоналістичного руху. Документи засвідчують, що чекісти мали серйозні успіхи в боротьбі з українським підпіллям. Лише від квітня до листопада 1940 р. оперативники викрили і знешкодили 38 груп оунівців, чисельний склад яких становив 468 осіб. Ще 698 націоналістів у 1939–1940 рр. затримали при нелегальному переході кордону34* . Про розмах енкаведистських акцій свідчать і такі статистичні дані – тільки протягом лютого 1941 р. на ЗУЗ скерували 726 осіб оперативного складу НКВС, а пізніше ще 600 кадрових офіцерів служб НКВС і випускників оперативно-чекістських шкіл35. І це при тому, що вже на січень 1941 р. аген- турно-освідомчий апарат УДБ НКВС УРСР в західноукраїнському регіоні налічував близько 22 тисяч чоловік36. З метою протистояти активній опе- ративно-підривній роботі органів внутрішніх справ, ІІ ВЗ поставив перед Крайовою референтурою Служби безпеки бандерівської ОУН наступні мінімальні завдання: виявляти і знешкоджувати агентуру НКВС, вивчати форми і методи роботи органів

* Детальніше про це йтиметься у першому параграфі наступного розділу.

110