ВІЙСЬКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ОУН (Б) у 1940–1942 роках

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

держбезпеки, узагальнювати й аналізувати їх з метою запобігання провалів, а також збирати інформацію про радянські армійські частини і внутрішні війська (включно з біографічними даними командного та рядового складу) 37. Для здійснення визначеної мети в системі СБ створювалися два відділи – розвідки (очолив М.Лебедь) і контррозвідки (очолив І.Равлик) 38.

Такий серйозний підхід до питань безпеки був, передусім, зумовлений глобальністю задумів, які намагалась реалізувати ОУН(Б) напередодні війни. Прямим наслідком постанов, ухвалених на краківському ВЗ, стало вироблення в травні 1941 р. всеохоплюючої інструкції "Боротьба й діяльність ОУН під час війни"39.

Інструкція вражає як своїм обсягом (сімдесят чотири сторінки машинописного тексту через один інтервал), так і грандіозністю завдань, які ставилися перед членами Організації. Сам документ складається із шести розділів названих "напрямними": "А. Загальні напрямні. Б. Політичні вказівки. В. Військові інструкції. Г. Інструкції на перші дні організації державного життя. Ґ. Інструкції Службі безпеки. Д. Пропагандивні вказівки"40.

У першому розділі "Загальні напрямні" автори документа розкрили цілісне бачення Проводом Організації тих завдань, що постали перед націоналістичним рухом у зв'язку з назріванням масштабної війни, яка, за всіма розрахунками, мала проходити безпосередньо на території України: "1. Війну між Москвою та іншими державами, зокрема коли вона буде вестися на українській землі, ОУН використає як нагоду для повного розгортання визвольної революційної боротьби за Самостійну Соборну Українську Державу, піднімаючи загальний зрив цілого

111

І.К.Патриляк

українського народу та ініціюючи такий зрив серед інших поневолених Москвою народів. 2. Війна між Москвою та іншими державами, це для нас тільки вигідна ситуація для збройного зриву проти Москви та для відбудови Української Держави власними силами українського народу. ОУН безоглядно відкидає всі опортуністичні тенденції, однаково ті, що планують накинути українському народові роль пасивного спостерігача подій, що йтимуть на його землі, як теж усі прагнення дрібного міщанина, спрямовані на те щоб дістати готову державу від чужинців. Така постава негідна великого народу. Тільки власна збройна боротьба запевнить українському народові роль творця власної долі, дасть йому право говорити з іншими вільними народами як суверен, рівний з рівними"41.

Аналіз документа засвідчує, що головною ідеєю першого розділу є думка про організацію "збройного зриву" і здобуття української державності винятково військовим шляхом. Але в ньому не розкриваються варіанти втілення планів про загальне повстання в реальному житті, окрім того моменту, що виступ має початися лише тоді, коли СРСР опиниться в стані війни. Деякі механізми початку народного повстання деталізуються в розділі "Політичні вказівки". Там, зокрема, підкреслюється, що вичікуючи початку війни, активісти ОУН(Б) "відслідковують і перевіряють ґрунт, настрої серед населення, армії, адміністрації, щоб знати які гасла кинути. Роздумують у яких місцях можна вдарити найвлучніше ворога, які об'єкти легше здобути, готують пропагандивний матеріал, вивчають детально терен своєї діяльності, готують загальний план акції, переглядають людей військово, політично та фахово, визначають їх можливе застосування у

112

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

боротьбі. Особливо мусять тямити, що дуже важливими є пропагандивні осередки, зокрема радіостанції, захоплення яких і використання хоча б кілька годин – основна справа на початку збройної боротьби. ОУН не розпалює сьогодні боротьби народних мас, а навпаки, всякі самочинні, передчасні, а тим більше спровоковані дії, члени ОУН гамують, щоб не дати приводу большевикам до масакри й винищування. Вони, натомість, готують сили на пригожий момент"42.

Але й ці військові зауваження не дають змоги повністю уявити, як мали здійснюватися плани глобального повстання. Лише в третьому розділі аналізованого документа – "Військові інструкції" розкриваються головні військовотворчі задуми Революційного проводу.

Вступом до цього розділу є перший параграф "Головні завдання". У ньому, насамперед, виголошується, що: "Головне військове завдання ОУН це: підготувати наші організаційні військові кадри так, щоб вони могли в рішаючий момент: 1. Повести певні бойові акції. 2. Зорганізувати повстання широких мас та опанувати їх, підпорядкувавши одному центрові відрухові виступи (мас і червоноармійців). 3. Керувати військовими діями повстанчих загонів. 4. Помогти Проводові перебрати й організувати владу (адміністрацію й інші ділянки національного життя) на місцях. 5. Організувати армію, міліцію та інші парамілітарні організації з метою: а) опанувати революційну стихію мас і ситуацію так, щоб ми вспіли самі упорядкувати й організувати на опанованих нами від большевиків теренах ціле життя та всюди зустрічати надходящих союзників у зорганізованій формі зо зброєю в руках; б) щоб нашим військовим почином ми дали зав'язок майбутній Українській Армії"43.

113

І.К.Патриляк

Із цитованого вище чітко простежується, що першочерговим завданням Організації мала стати підготовка досвідчених і висококваліфікованих фахівців, які не тільки у визначений момент могли б підняти широкі маси на боротьбу, але й при потребі не дозволили б перерости стихійним виступам у неконтрольовані хаотичні акції, зберігаючи дисципліну та порядок у лавах повстанців.

У наступних чотирьох параграфах "Військових інструкцій" у розгорнутому вигляді викладаються механізми втілення в життя "Головних військових завдань ОУН". Цілий параграф відводиться для опису підготовчого етапу збройного повстання. Ця частина документа загалом дуже нагадує березневі інструкції 1940 р., але є більш деталізованою. Укладачі "Військових інструкцій" уявляли розгортання подій за такою схемою. У кожній невеличкій людській спільноті (село, фабрика, колгосп) серед місцевих оунівців мав обиратися "військовий комендант оселі", який повинен був організовувати зі своїх підлеглих маленькі підпільні загони чисельністю 10–15 осіб. Комендант оселі призначав чотирьох своїх замісників – мобілізаційного, збройового, харчового, матеріально-харчового, що займалися питаннями матеріально-технічного забезпечення загону та підготовкою кадрів. Військовий комендант оселі зобов'язувався детально вивчити всі навколишні території, щоб достовірно знати про чисельність прихильників ОУН і її противників, ворожих солдатів та офіцерів, про всіх придатних до військової служби чоловіків і про матеріально-тех- нічні ресурси околиці (зброя, амуніція, коні, вози, автомобілі, худоба, збіжжя, промислові об'єкти і т. д.). На основі цих даних комендант розробляв плани реальних акцій, які він зміг би провести зі

114

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

своїми людьми, завдавши при цьому найбільших і найдошкульніших втрат противникові 44.

Окрім військових комендантів поселень, мали обиратися районні, повітові, окружні й обласні коменданти. Їхні функції й обов'язки нагадували завдання коменданта оселі, але, відповідно, у більших масштабах. Військові коменданти різних рангів мусили підбирати майбутніх командирів для більших бойових одиниць (сотня, загін, курінь, полк, дивізія), офіцерів для штабів і спеціалістів з різних родів військ. Коменданти ж великих територій зобов'язувалися не тільки готувати плани бойових акцій, але й узгоджувати та координувати всі дії своїх підлеглих, формуючи таким чином чітку структуру єдиної повстанської організації 45. Наприклад, в районі підпільні військові відділи керувалися за такою схемою: "Найвищою владою району є військовий комендант району, якому підлягає комендант військової управи району, теренова військова організація,

адміністрація та командири частин, що базуються в районі"46.

Така структура й організація підпільної мережі повстанських відділів, на думку оунівських штабістів, могла зробити реальною можливість одночасного повстання на території 1–2 областей. Найголовнішою ж умовою синхронності вважалося забезпечення безперервного зв'язку із сусідами та керівництвом47.

Сам момент виступу збройного підпілля повинен був обиратися з величезною обережністю та призначатися тільки тоді, коли стане очевидним, що "Червона армія та совєтська адміністрація (НКВД) заломляться під ударами ззовні (поразка на фронті) чи з нутра (дезертирство, бунти серед червоноармійців)"48. З моменту переходу повстання у відкриту

115

І.К.Патриляк

фазу збройного виступу, націоналістичними бойовиками передбачалося нанести удари за такими основними напрямками: військові казарми та гарнізони, дільничні відділи міліції, органи державної влади, аеродроми, гаражі, автопарки, склади зі зброєю, амуніцією, харчами, одягом, шкірою. А також МТС, заводи з виготовлення пороху, пошти, телеграфи, телефонні лінії, військові телефонічні централі, мости, залізниці, шосейні дороги, переправи, тунелі, цистерни з паливом, електростанції, газові станції, водонапірні вежі, нафтопереробні заводи, державні бази та магазини 49.

У третьому параграфі "Військових інструкцій" укладачі документа закликають своїх підлеглих з початком бойових дій не панікувати, а вести подальшу планову підготовку до повстання. Коменданти всіх рівнів у першу чергу мусили подбати про надійні явочні та конспіративні квартири, розробити шифри, радіо-позивні, визначити засоби зв'язку і систему сигналів на випадок небезпеки. До кола обов'язків військових комендантів належало забезпечення охорони цивільного населення від можливого ворожого терору, авіаційних ударів чи газових атак 50. Передбачалося, що з початком війни підпільники будуть посилено саботувати всі дії ворожої адміністрації, пропагувати занепадницькі ідеї серед червоноармійців, поширювати дезінформацію, зривати мобілізаційні плани противника, налагоджувати зв'язки з українцями в Червоній армії та переманювати їх на свій бік. Параграф завершується нагадуванням про те, що "кожний українець в СРСР повинен тямити, що, де б він не був, усюди він може зробити для справи [корисну річ], коли вчасно вдасться розкласти якусь ворожу частину чи виконати якусь роботу" 51.

116

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

Четвертий параграф третього розділу "Зрив" містить інструкції для всіх членів ОУН(Б), які мали виконуватися з моменту початку збройного повстання. Авторами документа припускалися дві можливі форми виступу: "загальний зрив і поступове посилювання акції"52. Перевага віддавалася першому варіантові, проте робилося застереження, що "загальний зрив" можливий тільки за наявності хорошої координації дій повстанських загонів на значній території. У випадку, якщо б підпільникам не вдалося підняти одночасного масштабного повстання, то їм слід було б діяти етапами, захоплюючи й закріплюючись на невеликій території, поступово розширюючи її межі. Вважалося, що під час повстання всі цивільні установи, на очищеній від ворога території, повинні підпорядковуватися винятково наказам місцевих військових комендантів, які, в свою чергу, негайно мали проводити на підвладній місцевості поголовну мобілізацію боєздатного чоловічого населення до лав революційної армії 53. Окреме завдання ставилося для комендантів тих повітів, що розташовувалися вздовж р. Збруч, тобто біля старого радянсько-польського кордону.

ну України, проводячи невпинні збройні рейди глибокими тилами Червоної армії і захоплюючи територію на схід від Збруча 54.

У параграфі "Зрив", офіцери з оунівського Штабу черговий раз нагадували про надзвичайну важливість об'єктів зв'язку та комунікації. "Перетинання ворожих телефонів, виявлення та знищення його засобів зв'язку, як теж знищення засобів комунікації та транспорту, висадження мостів, перегородження доріг, нищення моторів, машин і т. п. можуть нанес-

117

І.К.Патриляк

ти ворогові більше втрат, ніж ліквідація навіть більшого ворожого відділу"55.

Тактика партизансько-повстанських загонів мала переважно полягати у швидких несподіваних нападах і моментальному розсіянні, що, на переконання укладачів інструкції, дозволило б звести до мінімуму втрати серед особового складу націоналістичних груп, а також певною мірою компенсувало б нестачу кваліфікованих офіцерських кадрів, які вкрай потрібні під час організації та проведення тривалого бою. Більше того, командирам партизанських груп заборонялося вступати в затяжні сутички з переважаючим у силі противником. Згідно з інструкційними планами припускалося, що більшість повстанців діятимуть нечисленними групами, однак, не відкидалася й можливість утворення більших частин і з'єднань (таких, як полк чи дивізія). При створенні подібної бойової одиниці рекомендувалося до роботи в штабах залучати старих українських офіцерів з УГА й армії УНР, а дрібних у відділах використовувати навіть офіцерівукраїнців із РСЧА 56.

Перебуваючи під сильним впливом історичного досвіду з часів Першої світової війни, автори "Військових інструкцій" передбачали, що з початком війни в Червоній армії розпочнеться широкий рух за українізацію деяких бойових частин, а можливо, навіть масовий перехід червоноармійців українського походження на бік повсталого народу. Тому військовим комендантам і керівникам повстанських груп наполегливо рекомендувалося: "Нав'язувати зв'язок зо збунтованими частинами... При тому поодиноких дезертирів давати до наших відділів. До збунтованих частин висилати наших сильніших людей (зв'язкових). Українців, вояків і старшин, що ми

118

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

їх включили у наші військові ряди трактувати як своїх (соборництво), уділяти їм всякої помочі та охороняти їх перед полоном. Старшин придніпрянців оставляти на ЗУЗ, взяти їх до праці"57.

Доволі цікавими виглядають плани Штабу ОУН(Б) стосовно військовополонених, які могли б потрапити до рук повстанців-націоналістів. У третьому розділі інструкцій, відкритим текстом наказується передавати полонених росіян німцям, представників інших національностей відпускати додому, а "політруків, комуністів та енкаведистів" зразу ліквідовувати. Також містилася вимога ліквідовувати окремих цивільних "польських, московських та жидівських" діячів, що прихильно ставилися до радянської влади 58. Як би негуманно не звучали ці слова сьогодні, факт залишається фактом – у 1941 р. керівництво ОУН(Б) прагнуло фізично усунути своїх можливих конкурентів у майбутній боротьбі за владу. На жаль, подібні накази на низовому рівні, часто трактувалися як заклик відплачувати "історичним ворогам українського народу", послуговуючись принципом колективної відповідальності. Лише створюючи через три роки Українську головну визвольну раду, лідери Організації остаточно відмовилися від тактики знищення людей за етнічним принципом, проголосивши рівність прав для всіх національностей однією з базових цінностей українського національно-визвольного руху. З огляду на цитований вище документ відвертою фальсифікацією та перекрученням історичних фактів видаються слова написані через двадцять років після закінчення війни одним з провідників революційної ОУН Я.Стецьком, у яких він стверджує, що в 1941 р. керівники ОУН(Б) "Старались всілякими засобами злагіднити протипольський фронт, не допустити за

119

І.К.Патриляк

ніяких умов до протижидівського фронту, а тим більше до протижидівських погромів, бо було ясним, що треба бути політичним сліпцем, щоб помагати німцям – потенційним ворогам України, винищувати жидів чи поляків, які все ж протинімецький фронт тримали б у тих чи інших розмірах"59. Тож, очевидно, що перед початком німець- ко-радянської війни лідери націоналістичного руху виявили серйозну короткозорість і, на жаль, не лише в національному питанні, але й у ставленні до "союзницької армії".

Зокрема, в четвертому параграфі "Військових інструкцій" немало уваги приділено планам майбутньої взаємодії з потенційними союзниками. Домінуючими в цих взаємостосунках повинні були стати два головні напрямки. Перший – демонстрація німцям того факту, що ОУН(Б) вже звільнила певні території та утворила адміністрацію, а відтак, вимога визнати законність оунівських претензій на всю повноту влади; другий – переконування німців у необхідності створення регулярної української армії, яка могла б спільно із "союзниками" продовжити боротьбу проти Радянського Союзу 60. Керівники бандерівської ОУН настільки сильно повірили в те, що німці ніколи не підуть на підкорення СРСР без попередньої змови з пригніченими народами, що навіть не розробили конкретних планів на випадок, якщо гітлерівці відмовляться задовольняти їхні вимоги і претензії, зазначивши тільки, що: "коли б союзники домагалися розформування відділів", тоді оунівським активістам слід було б зорієнтуватися "після окремої інструкції"61. Брак всякого плану швидких контрзаходів на випадок негативної реакції німців призвела до того, що Організація перебудовувалася на антинімецькі рейки мало не до кінця

120