ВІЙСЬКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ОУН (Б) у 1940–1942 роках

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

Червоної армії та повний розклад радянського тилу, які мали бути спричинені передовсім національними вимогами українців та інших народів СРСР. Доля Радянського Союзу вбачалася їм подібною до долі імперії Романових, яка рухнула під тягарем нерозв'язаних соціальних і національних суперечностей.

Іншим негативним моментом, що також випливав з надмірного захоплення історичними паралелями, було позитивне ставлення до німецьких окупаційних військ. Оунівські політичні та військові лідери не припускали навіть думки про те, що гітлерівський вермахт буде відігравати в Україні зовсім іншу роль, ніж кайзерівські війська в 1918 р. Виходячи з упевненості в тому, що німці є союзницькою силою в боротьбі проти більшовизму, керівники Організації не розробили жодних планів на випадок цілковито негативного й агресивного ставлення німецької окупаційної влади до українських самостійницьких прагнень. Документи свідчать, що бандерівський Провід займався лише пошуками оптимального шляху співпраці з німцями у військовій сфері. А це призвело до того, що остаточно на антинімецькі позиції ОУН(Б) перейшла тільки в другій половині 1942 р.

Другою важливою помилкою при складанні військових планів ОУН(Б) можна вважати недооцінку реальної сили радянського карально-репресивного апарату. Організація, що звикла працювати в умовах боротьби з польськими спецслужбами, все ж не могла настільки ефективно протистояти системі тотального контролю, яка домінувала в усіх сферах суспільного життя в Радянському Союзі. За таких умов годі було вести мову про створення підпільної розгалуженої сітки потужних націоналістичних

131

І.К.Патриляк

збройних формувань.

Водночас, не правильно було б говорити і про те, що військові наміри Революційного проводу 1940–1941 рр. зазнали цілковитого й повного фіаско. Багато задумів вдалося втілити в життя ще влітку 1941 р., інші ж довелося відкласти до кінця 1942 – початку 1943 р. Але навіть ті повстанські акції, які ОУН(Б) зуміла підготувати до червня 1941 р., незважаючи на обмаль часу і складні умови роботи, вражають своєю відчайдушністю, розмахом і завзяттям.

1ДА СБУ, фонд друкованих видань, спр. 376, т. 4, арк. 4.

2Там само, арк. 5.

3Там само.

4Кентій А.В. Нарис історії Організації українських націо-

налістів (1929–1941 рр.). – С. 8.

5ДА СБУ, фонд друкованих видань, спр. 376, т. 4, арк. 6.

6Там само.

7Кентій А.В. Нарис історії Організації українських націо-

налістів (1929–1941 рр.). – С. 45.

8Там само. – С. 44.

9Ребет Л. Світла і тіні ОУН. – С. 21.

10Політична програма й устрій ОУН. – С. 35–36.

11Там само. – С. 35.

12Там само.

13ДА СБУ, фонд друкованих видань, спр. 376, т. 83, арк. 4.

14ЦДАГО України, ф. 1, оп. 16, спр. 71, арк. 3–10.

15ДА СБУ, фонд припинених справ, спр. 70138, т. 1, арк. 70.

16ОУН у світлі постанов Великих Зборів Конференцій та інших документів з боротьби 1929–1955 рр. – С. 37.

17Там само.

18Там само. – С. 37–38.

19Там само. – С. 38.

20Руккас А.О. Підготовка офіцерів армії УНР у польській Вищій військовій школі (1931-1939) // Історія слов'янських на-

132

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

родів: актуальні проблеми дослідження. Вип. 6. Слов'янські народи в Другій світовій війні: Збірник наукових праць. – К., 2000. – С. 78–79.

21Кентій А.В. Нарис історії Організації українських наці-

оналістів (1929–1941 рр.). – С. 141.

22Кук В. Степан Бандера. – Івано-Франківськ, 1999. – С. 30.

23Бандера С. Командир - Провідник. Слідами славної

пам'яти Романа Шухевича // Бандера С. Перспективи Української Революції. – К.: Інститут національного державознавс-

тва, 1999. – С. 289-290.

24Там само. – С. 284.

25Там само. – С. 290.

26Дужий П. Степан Бандера - символ нації. Ескізний на-

рис про життя і діяльність провідника ОУН. У 2-х частинах. Частина 2-га. – С. 107.

27Вєдєнєєв Д., Шаповал Ю. Пастка для "Лицаря". Обстави-

ни загибелі Олекси Гасина // Військово-історичний альманах.

Річник ІІІ. – ч. 1(4). – 2002. – С. 62-63.

28Кентій А.В. Нарис історії Організації українських наці-

оналістів (1929–1941 рр.). – С. 144.

29ДА СБУ, фонд друкованих видань, спр. 372, т. 3, арк. 143.

30Там само, арк. 145.

31Там само, арк. 146.

32Там само, арк. 146–147.

33Там само, арк. 152.

34Torzecki R. Polacy i Ukraiсcy. Sprawa ukraiсska w czasie II wojny њwiatowej na terenie II Rzeczypospolitej. – Warszawa: PWN. – 1993. – S. 43.

35Білас І. Репресивно-каральна система в Україні

1917–1953. – Кн. 1. – С. 119–120.

36 Вєдєнєєв Д., Єгоров В. Меч і тризуб. – С. 384.

37Там само.

38Бедрій А. Українська Держава відновлена Актом 30 червня 1941 року. – С. 9.

39Стецько Я. 30 червня 1941 року. – С. 60.

40ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 2, спр. 1, арк. 15.

41Там само, арк. 16.

42Там само, арк. 18.

43Патриляк І.К. Військові плани ОУН(Б) у таємній інс-

трукції Революційного проводу (травень 1941 р.) "Боротьба й діяльність ОУН під час війни" // УІЖ. – 2000. – № 2. – С. 129.

44Там само. – С. 129–130.

133

І.К.Патриляк

45Там само. – С. 130.

46Там само.

47Там само. – С. 131.

48Там само.

49Там само.

50Там само. – С. 132.

51Там само. – С. 133.

52Там само.

53Там само.

54Там само. – С. 134.

55Там само.

56Там само. – С. 135.

57Там само.

58Там само. – С. 136.

59Стецько Я. 30 червня 1941 року. – С. 132.

60Патриляк І.К. Військові плани ОУН(Б) у таємній інс-

трукції Революційного проводу (травень 1941 р.) "Боротьба й діяльність ОУН під час війни". – С. 136.

61Там само. – С. 137.

62Там само.

63ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 2, спр. 1, арк. 48.

64Там само, арк. 64.

65Там само, арк. 73.

66Бойко Ю. Основи українського націоналізму. – С. 13–14.

67ДА СБУ, фонд друкованих видань, спр. 376, т. 83,

арк.88.

68Там само, арк. 88–89.

69Там само, арк. 89.

70Там само, арк. 90.

71Там само.

72Там само, арк. 90 зв.

73Там само, арк. 91.

74Там само.

75Там само, арк.92.

76Там само, арк. 93.

77Там само, арк. 93–94.

78Там само, арк. 95.

79Там само, арк. 95 зв.

80Там само, арк. 96.

81Україна в Другій світовій війні у документах. Збірник німецьких архівних матеріалів. – Т. 1. – С. 68–69.

82Там само. – С. 69.

134

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

РОЗДІЛ 3

Втілення військових планів ОУН(Б) в життя

3.1. Підготовка бандерівською ОУН антирадянського повстання на території Західної України (лютий 1940 – червень 1941 рр.)

Вересень 1939 року кардинально поміняв усі актуальні до того часу геополітичні конфігурації у Центрально-Східній Європі. Внаслідок цих змін, перед Організацією українських націоналістів виникли цілком нові стратегічні й тактичні завдання, відкрився практично невідомий досі "фронт" антирадянської боротьби. Згодом один із провідних діячів ОУН Є.Верцьона підкреслював: "Прийшла ні- мецько-польська війна. Вона закінчилася для нас цілком несподівано, бо західньоукраїнські землі зайняли большевики, які формально участи в війні не брали... Всі західні етнографічні терени України (за виключенням Закарпаття) ввійшли в склад Радянської України. Створило це для нашої боротьби цілком нове положення. Ліквідувалося два фронти боротьби і практично вся увага могла бути звернена на одного окупанта України – большевицьку Москву... Так нову Україну, з новим духовним обличчям, щойно в цих роках ми відкрили. Була вона іншою, ніж малювала її большевицька пропаганада. Але була вона теж інша, ніж ми хотіли її бачити... І коли ми не находили в ній склонності до зриву (повстання – І.П.), то все ж вона була тією розгойданою

135

І.К.Патриляк

масою, що була в часах Хмельницького чи опісля Коліївщини" 1.

Незважаючи на доволі несподівану для оунівців окупацію Західної України Червоною армією (всупереч тому, що до вересня 1939 року відповідальні німецькі чинники лукаво запевняли лідерів Проводу українських націоналістів у планованому відновленні української держави на українських землях Польщі), для ОУН зустріч із реаліями радянського життя не стала смертельною, хоча подібного "рандеву" не пережила жодна інша західноукраїнська партія чи організація.

Попри вихід декількох тисяч членів ОУН до німецького Генерального губернаторства й початкову розгубленість керівництва Організації, на території УРСР залишилося, за різними оцінками, від 10 до 44 тисяч підпільників і симпатиків ОУН *.

Невдовзі керманичі новопосталого бандерівського Революційного Проводу у відозві до своїх підлеглих наголошували: "Поширення московської окупації на західньоукраїнські землі не стало для нас катастрофою саме завдяки тій широко розбудованій політичній, державницькій і революційній свідомості, яку створила в цій займанщині Організація в революційній боротьбі з польською окупацією" 2. Пізніше лідери бандерівської ОУН знайшли беззаперечний позитив у факті приєднання Західної України до УРСР, вони, на наш погляд, з дещо інсценованим захопленням, проголошували: "Треба ра-

* На наше переконання, реальна кількість членів ОУН на 1939 рік не перевищувала 8-9 тисяч осіб, разом із найбільш активними симпатиками Організації, їх могло бути близько 12 тисяч і навряд чи більше. Інша справа, якщо рахувати всіх людей, для яких були близькими та зрозумілими ідеї радикального українського націоналізму, таких, безперечно, могло бути й більше 40 тисяч.

136

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

діти, що західньоукраїнські землі увійшли до складу держави народу, який і так мав під своїм пануванням основний масив української землі, та що український нарід змучившись під однією окупацією і скріплений у своєму питомому тягарі має можливість спрямувати всі свої сили в боротьбі з Москвою" 3.

Оцінюючи ситуацію, як сприятливу для розгортання широкомасштабної антирадянської боротьби, закордонні оунівські центри на зламі 1939–1940 рр. розпочали приготування до збройного повстання в Україні.

З початком підготовчої діяльності в ОУН означилася чітка тенденція до розмежування поглядів на ймовірні успіхи цього задуму між давніми еміграційними членами ОУН та колишніми політв'язнями й крайовиками. Емігранти, очолювані ПУНом, не бачили можливості проведення ефективного збройного виступу, вважаючи його марною тратою людських сил і життів. А.Мельник, зі своїм найближчим оточенням, схилявся до думки про необхідність вивести з України якнайбільше членів ОУН до Генерального губернаторства, а іншим наказати (в умовах глибокої конспірації) проводити агітаційнопропагандистську роботу й готуватися до диверсій і локальних збройних виступів тільки на випадок початку війни між СРСР і сусідніми державами. Головні ж сили оунівців планувалося вишколювати з допомогою німецьких інструкторів у Генеральному губернаторстві, а в час походу вермахту проти СРСР використати їх у боротьбі з більшовизмом, як окрему союзну українську армію. З цією метою в Кракові активно діяло українсько-німецьке військове бюро, очолюване полковником Р.Сушком 4.

На противагу давнім емігрантам молоді й радикально налаштовані оунівці-крайовики та звільнені

137

І.К.Патриляк

з тюрем, після падіння Польщі, колишні керівники Крайової екзекутиви на західноукраїнських землях, вважали позицію ПУНу аморфною, невизначеною, безініціативною, нереволюційною та шкідливою. Вони вимагали від найвищого керівництва Організації негайно розробити й вислати в Україну детальні інструкції для організації повстання. Оунівська молодь надміру оптимістично вважала, що повстання в Україні реально може захитати основи радянської влади (принаймні в західноукраїнському регіоні), засвідчить перед світовим співтовариством волю народу до незалежності, а, головне, створить нестабільну ситуацію на східних рубежах Третього рейху, змусивши Берлін втрутитися в ці події та розв'язати війну проти СРСР навіть у тому випадку, якщо керівництво Німеччини немає таких планів. Молоді радикали бачили необхідність розгортання організаційної роботи у чотирьох напрямках – підготовка й проведення повстання в УРСР, створення націоналістичних військових частин за кордоном, загальний вишкіл оунівців у Генеральному губернаторстві та забезпечення повстанців в Україні кадрами, планами, інструкціями, картами, посібниками тощо.

Звісно, що нині, маючи відповідний багаж знань про ситуацію в Україні та світі в ті роки, плани молодих націоналістів виглядають доволі амбітно-на- ївними. Важко собі уявити, щоб А.Гітлер перекидав війська з Франції на допомогу повстанцям, чи щоб декілька тисяч погано озброєних патріотів могли захитати основи більшовицької імперії, яку не подужали здолати мільйонні армії Третього рейху й усіх його союзників. Однак для оунівців з краківського осередку радянський "ведмідь" тоді здавався не таким вже й непереможним.

138

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

Аналіз подій у західних областях УРСР впродовж перших місяців радянської окупації засвідчує, що члени Організації в краї поступово починають пристосовуватися до реалій радянського життя й навіть подекуди використовувати їх на свою користь. Зокрема, націоналісти стали активно проникати в органи державної влади (чого не вдавалося зробити за панування Польщі). В одній лише Станіславській області енкаведисти згодом викрили 156 оунівців у владних структурах. Член Львівської екзекуутиви ОУН О.Луцький успішно обирався до Народних зборів Західної України, а також працював в одному з райвиконкомів Станіславської області. Оунівці заполонили комсомол так, що окремі комсомольські організації майже повністю складалися з "юнацтва" ОУН5 .

Разом з цим націоналісти здійснювали доволі масштабні бойові операції, вони діяли агресивно та рішуче. Використовуючи захоплену у вересні 1939 року в польських військ зброю, оунівці здійснили в жовтні–листопаді того ж року локальні виступи в містах Чортків і Збараж, а також акції в Кременецькому, Вишневецькому, Бережанському, Чортківському, Збаразькому, Стрийському й Жидачівському повітах. Ці збройні повстання набули досить широкого розмаху, в них взяли активну участь тисячі людей. Лише під час Чортківського виступу співробітники НКВС захопили в полон 128 повстанців6 .

Хоча перераховані вище повстання, які виникали майже стихійно в різний час і в різних місцевостях, серйозно послаблювали організаційні сили, вони, водночас, сприймалися краківським Проводом, як чіткий сигнал, що сповіщав про назрівання революційної ситуації в регіоні та про нагальну потребу

139

І.К.Патриляк

організувати, скоординувати й очолити стихійний порив рядового членства.

Виходячи з наявної ситуації та неочікуючи схвалення своїх дій з боку ПУН, краківський осередок ОУН, на свій страх і ризик першими днями грудня 1939 року вислав до України спецкур'єра В.Глуха з наказом для Львівського окружного проводу. У наказі йшлося про необхідність провести мобілізацію членів ОУН на західноукраїнських землях, зібрати всю наявну зброю, повністю відновити організаційну сітку, призначити всіх низових керівників, очистити ОУН від політично ненадійних елементів, бути

вповній бойовій готовності 7. Однак документ не дійшов до адресатів – зв'язковий потрапив на кордоні до рук НКВС. Наслідком його провалу стали масові арешти серед керівників ОУН у Західній Ук-

раїні, а також введення в краківський осередок ОУН радянської агентури 8. Десятки провідних членів Організації, уникаючи арешту, змушені були нелегально перейти на німецький бік кордону.

Захоплення кур'єра з поштою від краківського керівного центру та наступні болючі удари по організаційній мережі ще більше загострили конфлікт між ПУНом й опозиціонерами очолюваними С.Бандерою. Лідери ПУНу, не рахуючись із думкою більшості членів Крайової екзекутиви, видали

всічні 1940 року директиву, якою зобов'язували низові ланки ОУН утримуватися від активних дій, очі-

куючи, в умовах глибокої конспірації, початку війни між Німеччиною та СРСР 9.

С.Бандера, разом зі своїми прихильниками, вважав таку обережність надмірною. Він, виходячи із засад невпинної підготовки національної революції, розглядав наявність постійних збройних виступів як "каталізатор", котрий мав би посилити "бро-

140