1. Охарактеризуйте населення як суб’єкт економічних і соціальних відносин

Залежно від мети дослідження людські ресурси характеризуються різними соціально-економічними категоріями. Економіка праці як наукова дисципліна найширше використовує такі з них: населення, економічно активне населення, трудові ресурси, трудовий потенціал.

Населення – сукупність людей, що проживають на певній території (країні, області, місті, районі, селі тощо), є джерелом ресурсів для праці, споживачем, що формує попит.

Людські ресурси будь-якої країни визначаються кількісним та якісним складом населення.

Відтворення населення – один з головних процесів відтворення суспільства, постійне відновлення генерацій людей. Кількісну міру відтворення населення дають показники режиму народжуваності та режиму смертності.

На процес відтворення населення переважно впливають чотири групи чинників: рівень життя, стан природного довкілля;, якість охорони здоров’я, санітарна культура населення.

3.Первісний, традиційний, сучасний типи відтворення.Екстенсивний та інтенсивний типи відтворення.

У теперішній час не існує чітких критеріїв виокремлення типів природного відтворення населення. Домінуючим є історичний підхід, коли специфіка того чи іншого типу виводиться з соціально економічних умов життєдіяльності людей, які у свою чергу, визначають об'єктивні передумови досягнення демографічної рівноваги (тобто збалансованості рівнів народжуваності та смертності відповідно до вимог функціонування суспільства як єдиного цілого), а також демографічних відносин - соціальних відносин, що складаються між людьми з приводу створення та збереження людського життя

Первісний тип або архетип відтворення населення характерний для суспільств, що перебувають на стадії привласнювальної економіки. Він характеризується високою неконтрольованою народжуваністю поряд з високою смертністю.

Традиційний тип відтворення населення характеризується підвищенням народжуваності та зниженням смертності, що зумовлює зростання загальної чисельності населення.

Сучасний, або раціональний, тип відтворення проявляється у низькій контрольованій народжуваності, подоланні багатьох епідемічних або невиліковних раніше хвороб і як наслідок - низькій смертності.

Розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи відтворення людських ресурсів.

Розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи відтворення робочої сили.

Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудових

ресурсів в окремих регіонах та в країні загалом без зміни їхніх якісних характеристик.

Інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов'язане зі зміною їхньої якості, а саме: із зростанням освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних та розумових здібностей тощо (див. схему 1 на с. 33). Екстенсивний та інтенсивний типи відтворення сукупної робочої сили взаємно доповнюють один одного.

4.Показники природного руху населення

Об'єктом дослідження природного руху є кількість народжених і померлих, приріст населення, загальна чисельність всього населення, кількість шлюбів та розлучень у розрізах статі, віку, типу місцевості, регіону. Показники природного руху населення поділяють на абсолютні та відносні й обчислюють за певний період часу.

До абсолютних показників природного руху населення належать:

• кількість народжених;

• кількість померлих;

• природний приріст;

• середня тривалість життя;

• кількість зареєстрованих шлюбів та розлучень.

Абсолютні дані свідчать про обсяги змін , які відбуваються, і без них неможливо обійтися при аналізі явищ за певний проміжок часу за рік . Дані про народження і смерть, шлюби і розлучення вводяться в систему реєстрацій актів громадянського стану віддзеркалюють, як відомо, поточний облік природного руху, а дані про кількість прибулих і вибулих - поточний облік міграції.

Для вивчення змін в чисельності певної групи населення слід врахувати всі випадки поповнення і виходу з неї .

Абсолютний розмір природного приросту визначається як різниш між чисельністю народжених ()та померлих (Sd).

Sni = Sb – Sd.

До основних відносних показників належать:

1. Загальний коефіцієнт народжуваності (Кb )— це вимірювач рівня народжуваності, що визначається як відношення чисельності народжених (Nb) на певній території у певний проміжок часу до середньої чисельності наявного населення (S) в розрахунку на 1000 населення:

Kb = * 1000.

2. Загальний коефіцієнт смертності (Кd ) - це показник виміру рівня смертності населення незалежно від його чисельності, що визначається як відношення чисельності померлих на певній території у певний проміжок часу до середньої чисельності наявного населення (S) в розрахунку на 1000 населення:

Kd =* 1000.

Середню тривалість життя можемо отримати тільки з таблиць смертності в результаті досить складних розрахунків. При неможливості їх використання рекомендується застосовувати по вікові коефіцієнти смертності (т) окремо для чоловіків і жінок:

mi = * 1000,

де Sdi - загальна чисельність померлих в і-й віковій групі за рік;

Si. - середня чисельність населення цієї групи.

3.Загальний коефіцієнт природного приросту (Кпі) визначається як відношення абсолютного природного приросту( Sni ) на певній історії у певний проміжок часу до середньої чисельності наявного населення (S) в розрахунку на 1000 населення:

Kni = * 1000

4 Коефіцієнт шлюбності (Кm) - це відносна величина, що відображає частоту укладання шлюбів і обчислюється як відношення кількості зареєстрованих шлюбів ( Nm ) на певній території у певний проміжок часу до середньої чисельності населення (S) в розрахунку на І000 населення:

Km = * 1000

1. Коефіцієнт розлучуваності (Кdiv) - це відносна величина, що відображає частоту припинення шлюбів внаслідок розлучень і обчислюється як відношення кількості розлучень( Ndiv ) на певній території за певний період часу до середньої чисельності населення (S) в розрахунку на 1000 населення:

Kdiv = * 1000.

При аналізі стану й динаміки процесів шлюбності та розлучень слід користуватися не абсолютними, а відносними показниками.

5.Міграція у перекладі з латинської (migratio, migro) означає переміщення, переселення. Переважно під міграцією розуміють такі територіальні переміщення населення, які супроводжуються зміною місця прожи­вання та місця праці (назавжди або на досить тривалий строк) як у межах однієї країни, так і поза її межами.

Внутрішня міграція — це переміщення населення в межах однієї країни.

Розрізняють міграції сільського та міського населення, міжміські міграції та міграції у межах сільської місцевості. Розрізняють також і міграції в межах окремих великих територіальних одиниць — області, економічного району, автономної республіки. У цих випадках міграції поділяють на внутріобласні та міжобласні, внутрірайонні та міжрайонні.

За тривалістю міграції поділяються на постійні (безповоротні) та тимчасові (зворотні).

Постійна (безповоротна) міграція — це переміщення населення, що супроводжується зміною постійного місця проживання. Масштаби зазначених переміщень, структура населення, яке в них задіяне, обумовлюють зміну кількісних і якісних характеристик населення конкретного населеного пункту, збільшують чи зменшують його трудовий потенціал. Прикладом постійної міграції є переселення сільських жителів до міст, а тимчасової (зворотної) — навчання, робота на іншій території за контрактом тощо.

Тимчасові міграції поділяються на:

Маятникова міграція — це щоденні або щотижневі поїздки населення від місць проживання до місць роботи або навчання, що розташовані в різних населених пунктах. У маятникових міг­раціях бере участь значна частина міського й сільського населення. Радіус маятникової міграції для великих міст дорівнює близько 40—70 км, для середніх — 25—30 км. Маятникова міграція задовольняє матеріальні та соціальні потреби, але приводить до надмірної втоми, бо пов’язана також з витратами вільного часу мігрантами, що скорочує можливості їх відпочинку і відновлення сил, виховання дітей, підвищення освітнього і куль­турного рівня тощо.

Циклічна (сезонна) міграція — це переміщення працездатного населення, пов’язане з пошуком роботи на певний час з поверненням на попереднє місце проживання (наприклад, сезонні роботи).

Епізодична міграція являє собою ділові, культурно-побутові, рекреаційні та інші поїздки, що здійснюються нерегулярно у часі.

Вимушена міграція — це переміщення особи, що супроводжується перетинанням державного кордону, у зв’язку з учиненням щодо неї або членів її сім’ї насилля чи переслідування в будь-якій формі або реальною можливістю піддатися насиллю чи переслідуванню, а також вимушене переміщення громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, які проживають чи перебувають в Україні, що супроводжується перетинанням меж адміністративно-територіальних одиниць України у зв’язку з екологічними, техногенними та іншими обставинами надзвичайного характеру.

За правовою ознакою мігрантів поділяють на легальних, напівлегальних, нелегальних. Легальні мігранти перетинають між­народні кордони на законних підставах, тобто мають візу на в’їзд на певний термін або, перебуваючи в інших країнах, продовжили термін її дії. Напівлегальні мігранти, маючи візу, прибувають до країни на законних підставах, але через певний час з різних при­чин відмовляються виїхати до своєї батьківщини і залишаються у країні перебування. Нелегальні мігранти покидають країни постійного проживання, перетинають кордони держав без офіційного дозволу, тобто без візи на в’їзд.

За способом реалізації міграції поділяються на організовані та неорганізовані, індивідуальні. Перша здійснюється за допомогою й за участі державних та громадських органів, другі ж — силами й коштом самих мігрантів без матеріальної та організованої підтримки з боку будь-яких установ.