Нормування праці
У практиці нормування праці застосовують такі методи: сумарний (дослідно-статистичний), розрахунково-аналітичний, мікроелементний (Рис.2.2.). За допомогою аналітичного методу установлюються технічно-обґрунтовані та оптимальні норми праці, які є прогресивними. На основі сумарного (дослідно-статистичного) методу встановлюються дослідно-статистичні норми, які широко застосовуються на практиці у зв’язку з простотою розрахунку. Сутністю сумарного (дослідно-статистичного) методу є те, що норма встановлюється в цілому на операцію без розчленування її на складові елементи. За цим методом норми визначають на основі статистичних даних про фактичні затрати часу за минулий період або порівняння якоїсь операції з аналогічними операціями.
Рис 2.2. Методи нормування та вивчення затрат робочого часу[4].
При аналітичному (розрахунково-аналітичному) методі операцію попередньо розчленовують на елементи. Норму часу в цьому разі розраховують на кожний елемент операції. Цей метод нормування дає значно точніші результати, ніж сумарний. Він є основним методом для масового і серійного типів виробництва, тобто для тих умов, коли одна операція повторюється багато разів. В умовах індивідуального і дрібносерійного виробництва, коли операція повторюється кілька разів або й зовсім не повторюється, застосування трудомісткого аналітичного методу розрахунку норми часу економічно себе не виправдовує. Тому його застосовують лише для розрахунку норм на дуже складні операції. Аналітичний метод має два різновиди: 1) технічний розрахунок норми за нормативами складових елементів норми часу залежно від режимів роботи устаткування, організації обслуговування та виробничих можливостей робочого місця, застосування найкращих, найефективніших методів організації та способів праці. Розрахунки (відповідно до ступеня диференціації) можуть бути: - за мікроелементними нормативами; - за диференційованими нормативами; - за укрупненими нормативами. 2) технічний розрахунок норми на основі досліджень витрат робочого часу та режимів роботи устаткування у реальних витратах часу та експериментальних режимів роботи устаткування, на засадах чого проектуються раціональні трудовий і виробничий процеси; отримані норми порівнюються з нормативними матеріалами. Сумарний (досвідно-статистичний) метод має декілька різновидів встановлення норми: - на основі порівняння складності та обсягу даної роботи з такими, що виконувались раніше; - на основі даних оперативного й статистичного обліку про витрату часу на аналогічні роботи; - за досвідом особи у встановленні норм праці; - за результатами узагальнення сумарних спостережень за використанням робочого часу на цих операціях, роботах. Таким чином, особливістю технічно обґрунтованих норм є застосування розрахункових методів, які дозволяють широко використовувати досягнення науки і техніки, досвід найкращих робітників в удосконаленні праці та виробництва. Велике значення має мікроелементний метод нормування праці (для нормування ручних і деяких машинно-ручних процесів). За допомогою цього методу виділяють і вивчають найпростіші елементи, так звані мікроелементи, з яких складаються складні і різноманітні за своїм характером трудові операції. Ці мікроелементи визначають норми затрат часу залежно від найважливіших чинників, які впливають на їх структуру. Переваги цього методу полягають у тому, що ще до початку трудового процесу можна конструювати ручні прийоми окремих трудових процесів на основі створення системи мікроелементів, які вирізняються характером і методом виконання роботи, схемою організації робочого місця і трудовими навичками робітника. За допомогою цієї системи можна встановити раціональність затрат часу на виконання окремих елементів операції.
Нормування праці — це вид діяльності з управління виробництвом, пов'язаний з визначенням необхідних затрат праці і п результатів, контролем за мірою праці.
Нормування праці — складова організації праці і виробництва. Воно є важливою ланкою технологічної й організаційної підготовки виробництва, оперативного управління ним, невід'ємною частиною менеджменту і соціально-трудових відносин.
Норми праці є основою системи планування роботи підприємства та його підрозділів, організації оплати праці персоналу, обліку затрат на продукцію, управління соціально-трудовими відносинами тощо.
Організовуючи працю, слід визначити, яка її кількість потрібна для виконання кожної конкретної роботи і якою має бути її якість. Норми праці є основою для визначення пропорцій розвитку галузей економіки, складання балансу використання трудових ресурсів, визначення виробничих потужностей.
На кожному підприємстві норми праці використовуються під час здійснення планово-організаційних розрахунків, внутрішньозаводського й цехового оперативного планування. За допомогою норм складаються бізнес-плани підприємств, плануються обсяги виробництва цехів і дільниць, розраховується завантаження устаткування й робочих місць. На основі норм праці встановлюють завдання з підвищення продуктивності праці, визначають потребу в кадрах, розробляють календарно-планові нормативи тощо. За допомогою нормування узгоджується взаємодія цехів, бригад і відділів підприємства, досягається синхронізація роботи на різних робочих місцях, виробничих дільницях, забезпечується рівномірність і ритмічність виробничого процесу.
Норми трудових затрат потрібні для організації праці не тільки робітників-відрядників, а й робітників-почасовиків, спеціалістів, службовців. Визначають їх для кожної категорії працюючих. Норми праці є складовим елементом організації заробітної плати, оскільки виконання норм є умовою отримання заробітку, відповідного тарифу або окладу, установленого для даного працівника.
Норми праці на підприємстві можуть використовуватися для визначення трудомісткості окремих видів продукції і відповідних затрат праці для виконання виробничої програми. Отже, нормування праці є засобом визначення як міри праці для виконання тієї чи іншої конкретної роботи, так і міри винагороди за працю залежно від її кількості та якості.
В умовах розвитку ринкових відносин, поглиблення економічної самостійності підприємств нормування праці набуває великого значення як засіб скорочення затрат живої праці, зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці тощо.
Подальше вдосконалення нормування праці передбачає:
• максимальне охоплення нормами праці різних видів робіт з обслуговування виробництва та управління ним;
• широке впровадження технічно обгрунтованих норм, тобто розроблення норм виробітку, часу, обслуговування з урахуванням можливостей сучасної техніки й технології виробництва, передових методів праці тощо;
• підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіологічної обгрунтованості норм. Якщо технічне обґрунтування полягає у виявленні виробничих можливостей робочих місць, то економічне — у виборі найдоцільнішого варіанта виконання роботи, а фізіологічне — у виборі раціональних форм поділу і кооперації праці, визначенні правильного чергування робочого навантаження і відпочинку тощо;
• поліпшення якості нормування на основі науково-технічних рекомендацій;
• широке застосування методів прямого нормування, що дає змогу визначати трудомісткість робіт і нормованих завдань, установлювати оптимальне завантаження працівників, ширше використовувати прогресивні форми матеріального стимулювання;
• формування єдиної системи нормування праці, в основі якої мають бути норми й нормативи, що охоплюють весь комплекс технологічних процесів;
• створення автоматизованих робочих місць для нормувальників;
• комп'ютеризація проектування технологічної та організаційної документації, а також норм затрат часу;
• підвищення кваліфікаційного рівня нормувальників.
Мета нормування праці в нових умовах господарювання полягає в тому, щоб на основі зростання технічної озброєності та удосконалення організації виробництва і праці, поліпшення її умов скоротити затрати на випуск продукції, підвищити продуктивність, що, у свою чергу, сприятиме розширенню виробництва і зростанню реальних доходів працівників.
Теоретичні основи наукової організації управлінської праці
|
|
|
Створюючи теорію і методологію наукової організації праці, Ф. Тейлор виходив з того, що найголовнішим завданням управління підприємством має бути забезпечення максимального прибутку для підприємця у поєднанні з максимальним добробутом для кожного зайнятого на підприємстві працівника. Наукова організація управління ґрунтується на твердому переконанні в тому, що справжні інтереси тих і інших цілком збігаються. Добробут підприємця неможливий протягом багатьох років, якщо він не супроводжується добробутом зайнятих на його підприємстві робітників. Економічна теорія і практика підприємницької діяльності засвідчують, що цілком можливо дати робітникові те, чого він хоче — високу заробітну плату — і водночас підприємцю досягти того, чого він хоче — низької вартості робочої сили у виробництві продукції. Підприємцям, котрі прагнуть отримати від своїх працівників максимально можливу кількість праці за мінімально можливу плату, слід дійти висновку, що ліберальна політика стосовно робітників буде для них вигіднішою з погляду майбутнього. Інтереси власника і найманого працівника збігаються щодо збільшення частки привласнюваного ними продукту у відповідній формі, і менеджери повинні це забезпечити. Виникає прагматичне запитання: "За якої умови можна цього досягти?" Збільшувати прибуток підприємця та заробітну плату робітників можливо лише за умови підвищення продуктивності праці. Тому найважливішим завданням як керівництва підприємства, так і самих працівників має бути досягнення максимальної продуктивності праці кожного зокрема та всіх загалом. У процесі розгляду проблеми наукової організації праці менеджерів (управління) передусім виникає три запитання: Якою мірою основи наукової організації праці суттєво відрізняються від загального характеру звичайних типів організації? З якої причини при науковій організації праці досягають кращих результатів, ніж за інших її типів? Якщо знайдено найкращу людину і поставлено її на чолі підприємства, то чи можна спокійно давати їй право вибору самого типу організації виробництва? Спробуємо дати відповіді на ці запитання. Як відомо, розвиток поділу праці приводить до того, що кожна окрема людина спеціалізується на виконанні конкретної професійної роботи. Винахідливість кожного нового покоління людей приводить до вироблення кращих і швидких методів для виконання кожного елементу роботи в будь-якій професії. Отже, методи, застосовувані нині, є результатом еволюції. Цей результат є наслідком найбільшої пристосованості найкращих ідей, що перемогли в боротьбі за існування й розвинулися з самого виникнення кожної професії. Разом з тим люди, ознайомлені з кожною окремою професією, твердо знають, що майже в жодному з елементів будь-якої професії немає одноманітності в застосовуваних методах. У практичній діяльності замість одного способу, визнаного всюди, використовуються багато інших способів виконання кожного елементу тієї чи іншої роботи. Винахідливість і досвід кожного нового покоління — і навіть кожного десятиліття — передають наступним більш досконалі методи. Ця сукупність практичних або традиційних знань і навичок є головним активом (потенціалом) кожного працівника-професіонала. Тому найдосвідченіші менеджери відверто ставлять перед своїми працівниками проблему найліпшого та найекономнішого виконання робіт. Вони вважають, що їхнє завдання полягає в тому, щоб змусити кожного працівника докласти всіх своїх зусиль, усієї своєї праці, усіх своїх традиційних знань, усього свого мистецтва, вміння та доброї волі, всієї своєї ініціативи для того, щоб реалізувати якомога більший прибуток для свого підприємства. Проблема, що стоїть перед менеджментом підприємства, полягає в тому, щоб спонукати до найкращих проявів ініціативи у кожного працівника. З іншого боку, ніякий менеджер не зможе домогтися скільки-небудь відчутного вияву цієї ініціативи від своїх працівників, якщо він не дасть їм більше від того, що вони звичайно одержують від своїх господарів. Таким чином, найкращим типом управління підприємствами може бути такий, за якого працівники виявляють свою ініціативу і в обмін дістають певне соціальне заохочення від своїх керівників. Для здійснення наукової організації управління менеджмент має узагальнити сукупність традиційних знань і навичок, котрими володіють її працівники, а потім класифікувати їх, опрацювати й звести всі ці знання в правила, закони та методи, що стають працівникам підмогою у виконанні їхньої щоденної роботи. Крім цього, менеджмент підприємства бере на себе багато інших обов'язків. Ці обов'язки можна звести в такі чотири групи: — менеджмент розробляє науковий фундамент, що дає можливість замінити старі традиційні методи праці новими, науковими; на основі науково встановлених принципів менеджмент проводить старанний добір працівників, а потім навчає і тренує їх, тоді як раніше це було особистою справою кожного працівника; менеджмент забезпечує погоджене співробітництво між окремими ланками виробництва в напрямі досягнення загальної мети; відповідно до науково обґрунтованих принципів поділу праці та відповідальності між працівниками й менеджментом останній бере на себе ті функції, до яких він краще пристосований, тоді як раніше вся праця і відповідальність покладалися на працівників. Організатор, котрий опрацьовує виробничі плани з наукової організації управління, неминуче доходить висновку, що виробництво здійснюється краще й економніше в разі широко проведеного поділу праці. Наприклад, кожну дію інженера, механіка має бути підготовлено попередніми діями інших працівників. Найголовнішим елементом становлення наукової організації управління була ідея завдання або норми. Праця кожного працівника повністю враховується в плані керівника принаймні на один день наперед, і кожен окремий працівник отримує в більшості випадків завдання, яке йому належить виконати. Це завдання або норма детально визначає не лише те, що має бути зроблене, а й час, відведений для виконання цієї роботи. І щоразу, коли працівник з успіхом виконує встановлену йому норму в межах визначеного йому терміну, він отримує надбавку до своєї звичайної плати. У більшості випадків наукові дані з управління виробництвом одержуються шляхом порівняно дуже простого аналізу та обліку робочого часу всіх окремих операцій, здійснюваних працівником у ході виконання конкретної частини роботи. Найважливішою закономірністю в галузі наукової організації управління підприємством є вплив на продуктивність працівника ідеї норми або завдання. Невипадково часто систему наукового управління називають саме системою "нормової організації". Якщо працівникам встановлюють норму, яка вимагає від них високої швидкості при її виконанні, то необхідно також забезпечити їм відповідний високий рівень оплати в разі успішного виконання завдання. Щоразу, коли працівник пропонує якесь нове вдосконалення, керівництву слід ретельно проаналізувати його і в разі потреби провести ряд дослідів для точного з'ясування порівняльних переваг нового проекту й старого стандарту. Працівникові за запропоноване вдосконалення слід виявляти надалі довіру й виплатити премію як нагороду за винахідливість. Наукове управління за своєю сутністю являє собою філософію, яка зводиться до єдності чотирьох основних принципів управління: науковий підхід до виконання кожного елемента роботи; науковий підхід до підбору, навчання й тренування працівника; кооперація з працівниками; розподіл відповідальності за результати праці між менеджерами та працівниками. Розгляд теоретичних засад наукової організації управління дає змогу сформулювати узагальнюючі висновки. Головною метою наукової організації праці менеджера є підвищення продуктивності праці. Для досягнення головної мети менеджери повинні забезпечити виконання таких завдань: постійне скорочення витрат робочого часу на одиницю продукції при збереженні її якості; встановлення раціональних форм поділу та кооперації праці; розробка системи оплати праці, котра стимулювала б удосконалення методів роботи, підвищення її якості та економію часу; забезпечення відповідності між роботою та кваліфікацією, схильностями, психологічними й іншими особливостями працівника; покращення санітарно-гігієнічних умов праці, скорочення питомої ваги важкої та шкідливої праці; забезпечення фізіологічно достатнього відпочинку; постійне поширення передових методів праці; підвищення кваліфікації та культурного рівня працівників тощо. Головними напрямами наукової організації праці менеджера є: організація робіт із складання і реалізації планів наукової організації праці; формування раціональної структури кадрів і аналіз використання їх; поділ і кооперація праці, покращення її умов; організація трудового процесу на робочому місці та його обслуговування; поєднання професій; нормування витрат робочого часу; організація навчання і підвищення кваліфікації кадрів; розробка і реалізація системи стимулювання праці. Найважливішим напрямом наукової організації праці є нормування праці на основі дослідження трудових процесів і витрат часу на виконання операцій та обслуговування їх. На основі вивчення структури робочого часу виявляються резерви підвищення продуктивності праці працівників та розробляються норми часу на виконання конкретних операцій. До найбільш поширених методів нормування праці належать: фотографія робочого часу (фотографія процесу здійснюється на одній або кількох аналогічних операціях); хронометраж (на відміну від фотографії робочого часу при хронометражі вивчається елемент процесу, який циклічно повторюється). Використовується при вивченні передових методів та прийомів праці, для перевірки норм діючих або розробки нових у серійному чи масовому виробництві; метод моментних спостережень робочих місць; математико-статистичні методи для встановлення кореляційних зв'язків та рівня регресії для розрахунку норм. Перелічені методи використовуються фахівцями для нормування праці переважно основних працівників. Питання наукової організації праці менеджерів більш складне, ніж організація праці категорії працівників, тому що праця менеджера не піддається нормуванню з огляду на її багатогранність та складність. Під організацією управлінської праці розуміють порядок, правила службової поведінки в апараті управління, спрямовані на виконання перспективних і поточних завдань керівниками, фахівцями й іншими працівниками управління відповідно до діючих посадових інструкцій і положень про структуру підрозділу. Організація праці в апараті управління ґрунтується на розробці комплексу регламентів, що визначають місце і роль кожного структурного підрозділу апарату управління і кожного працівника в системі управління; порядок взаємозв'язків між ними; форми впливу на діяльність об'єкта управління; способи контактів із зовнішнім середовищем. Організація управлінської праці як системи — результат упорядкованої діяльності як невід'ємної складової управління. Поради щодо організації роботи менеджера: Щоденно до початку роботи складіть точний графік дня й визначте пріоритети питань, які необхідно розглянути. Щодня обмірковуйте нові заходи з економії свого часу і часу співробітників. Незначні та другорядні питання накопичуйте і присвячуйте їм приблизно 3—4 години на місяць. Щомісячно намагайтеся влаштовувати глибоку і всебічну перевірку виконання одного з важливих завдань, щоб виявити міру відповідальності ваших підлеглих. Якнайбільше справ доручайте підлеглим. Позбувайтеся непотрібної інформації, не збільшуйте кількості кореспонденції. Концентруйте увагу й зусилля на фундаментальних для даного моменту проблемах. Пам'ятайте: для важливих справ у вас є досить часу. Не витрачайте час на нарікання й переживання з приводу невдач. Аналізуйте свої навички і схильності, робіть так, щоб вони не входили в суперечність з інтересами справи. Розв'язавши складну і важливу проблему, дозвольте собі розвіятися, відкласти справи на деякий час. Звіти, доповіді, періодику, книги перегортайте швидко, знаходячи основні думки і висновки. Носіть при собі кілька чистих карток для запису вдалих ідей, спостережень, думок. Використовуйте час чекання прийомів і зустрічей для розв'язання дрібних питань і роботи з кореспонденцією. Не працюйте у вихідні дні. Раціональне виконання всього комплексу робіт з управління справами фірми передбачає дотримання таких правил. Розмежування стратегічних і оперативних функцій управління. Поєднання функціонального і програмно-цільового управління. Надання особливої важливості комплексному прогнозуванню ринку, навколишнього середовища і розвитку фірми, а також аналізу й оцінюванні стану бізнес. Періодичне переоцінювання принципів і методів роботи з урахуванням їхньої відповідності реальним умовам. Керуючи, не забувайте про здоровий глузд. Опирайтеся на трьох "китів", котрі є фундаментом успіху будь-якої справи: ініціативу, єднання персоналу фірми, наявність програм дій. Процвітання фірми в кінцевому підсумку цілком залежить від міри оволодіння менеджерами досягненнями науки й практики в галузі управлінської діяльності. Це стосується насамперед організації та здійснення процесів управління персоналом і бізнесом; використання техніки управління; якостей управлінського персоналу, їхньої відповідності завданням фірми, характеру і масштабам бізнесу; динамізму раціоналізації системи управління фірмою, а також умов праці персоналу. |