1. Загальне поняття організації праці

1. Сутність та основні напрями організації праці

Організація праці – це приведення трудової діяльності до певної системи, що характеризується внутрішньою впорядкованістю, погодженістю та спрямованістю взаємодії людей для реалізації спільної програми або мети.

Організація праці в масштабі суспільства – це регульована суспільна система використання праці, що зумовлена економічним устроєм та законодавством.

Суспільна організація праці охоплює такі основні елементи:

• Відтворення праці

• Форми та методи залучення людей до праці

• Виробництво та розподіл суспільного продукту

• Кооперація праці в масштабах держави

У функціональному розумінні організація праці в масштабі країни – це система управління працею.

Організація праці на підприємстві – це визначений порядок побудови та здійснення трудового процесу, що визначає систему взаємодії працівників із засобами виробництва та між собою для дослідження встановленої мети трудової діяльності.

До організації продуктивної праці людини висувається ряд основних вимог, що стосується:

1. Фізіологічних умов праці(стан обладнання, його ефективність, умови управління виробничими процесами, фізичне вантаження, ритмічність, режим роботи)

2. Матеріальних умов виробництва (методи організації праці, методи регулювання виробничих процесів, методи контролю якості сировини та готової продукції, розміщення робочих місці, рівень механізації виробництва, рівень складності підготовки та виконання робіт)

3. Психологічних умов (інформація щодо психологічного стану окремого працівника і колективу в цілому, врахування людського фактора при організації праці, ефективність методів мотивації праці)

4. Загального психологічного клімату в колективі (тісний зв’язок адміністрації та трудового колективу, рівень корпоративної культури)

5. Добробуту працівників і їхнього матеріального становища.

За ефективної організації праці кожен працівник адаптований до умов трудової діяльності та виконує виробничі завдання у нормальному ритмі. Адаптованість працівника на роботі визначається: задовільним фізичним та психологічним станом, наявністю відповідних засобів для праці та управління, сприятливими умовами для виконання роботи.

Основні напрями наукової організації праці полягають у тому:

• Розробленні та впровадженні раціональних форм поділу і кооперації праці.

• Поліпшення організації підбору, підготовки й підвищення кваліфікації кадрів.

• Раціоналізації трудових процесів, впровадженні передових способів і методів праці.

• Вдосконаленні організації та обслуговування робочих місць, а також підходів до нормування праці.

• Впровадженні ефективних форм і методів матеріального та морального стимулювання праці.

• Покрашенні умов праці.

• Зміцненні дисципліни праці.

2. Форми поділу та кооперації праці.

Поділ праці – це розмежування окремих робіт, розділення діяльності людей у суспільній праці.

Мета розподілу праці полягає у встановленні правильних пропорцій у чисельності окремих груп працівників на підприємстві, у розмежуванні праці між окремими виробничими підрозділами та виконавцями, у відокремленні одних видів трудових процесів від інших та встановленні між ними певних кількісних співвідношень.

Наявність поділу праці спричинює поділ працівників за професіями, спеціальностями та кваліфікацією – найважливішими, визначальними ознаками конкретизації нормування праці.

Суспільно нормальна інтенсивність праці – це такий рівень напруженості праці, що забезпечує раціональне використання психофізичних здібностей людини при збереженні високої продуктивності праці та здоров’я. Вона забезпечує тривалий період високої працездатності, а отже, високу продуктивність праці.

Кооперація праці – це планомірна та спільна участь багатьох осіб у єдиному процесі праці, пов’язаному з виготовленням продукції, наданням послуг.

Кооперація праці є об’єктивною основою для суміщення робіт і професій, а також розширення зон обслуговування.

Суміщення професій – це своєрідна форма організації праці, коли робітник протягом робочої зміни виконує роботу за різними професіями тимчасово чи постійно.

Розширення зон обслуговування – це форма вдосконалення організації праці, коли робітник свідомо тимчасово чи постійно збільшує кількість обслуговуваних установок , апаратів, верстатів, іншого устаткування за межами встановленої йому норми.

Спеціалізовані бригади складаються з робітників однієї професії, однієї чи різної кваліфікації. В них кооперація праці здійснюється на рівні поєднання однозмістовної праці за різним ступенем інтелектуальності, з різними пропорціями фізичної і розумової праці у різних членів бригади.

Комплексні бригади складаються з робітників різних професій, зокрема різної кваліфікації. Тут виникає міжфахова і міжкваліфікаційна кооперація праці за різним змістом трудових операцій, а також організаційна кооперація праці на засадах чіткого розподілу функцій між членами бригади, узгодженість виконання конкретних операцій у часі, за робочим місцем, за кількісним і якісним складом бригади, на основі взаємозаміни та взаємодопомоги робітників. Завдяки цьому бригадна кооперація праці найбільш ефективна в умовах великих об­сягів робіт різної кваліфікації.

У цілому ж поділ та кооперацію праці слід розглядати як дві нероз­ривні сторони процесу вдосконалення виробництва, економії суспільно необхідної праці. Впровадження раціональних форм поділу і кооперації праці забезпечує оптимальне завантаження персоналу підприємства, більш чітке координування та синхронізацію їхньої роботи, скорочення втрат робочого часу робітників та простоїв техніки.

3 Елементи виробничого процесу

Виробничий процес - це сукупність цілеспрямова­них дій, в результаті застосування яких предмети праці перетво­рюються на готову продукцію. Виробничий процес має два боки: технологічний і трудовий.

Технологічний процес слід розуміти як перед­бачений порядок і спосіб впливу фізичних, хімічних, кліматичних факторів виробництва для послідовного перетворення предметів праці на готову продукцію (чи послуги).

Трудовий процес є також заздалегідь передбаченим порядком і способом сукупних дій працівника над предметом праці за допомогою технічних засобів праці з метою отримання якісного результату праці у вигляді готової продукції.

Поєднання технологічного і трудового процесів у єдиний вироб­ничий процес відбувається на рівні операції.

Трудова операція - частка трудового проце­су, яку виконує робітник на робочому місці за допомогою наявних засобів виробництва.

Існує безліч трудових операцій у кожній зі сфер та галузей сус­пільного виробництва. Класифікація їх за певними ознаками дає змогу краще орієнтуватися при відборі для подальшого вивчення і норму­вання (рис. 9.5).

Трудову операцію також послідовно можна розкласти на низку дрібніших складових: трудових прийомів, дій та рухів.

Трудовий прийом — частка трудової операції з певним цільовим призначенням сукупності дій робітника в межах конкретного робочого місця.

Трудова дія - це елемент трудового прийому, сукупність рухів робітника, необхідних для виконання частини трудового прийому.

Трудовий рух — однократне переміщення робочих органів людини (рук, ніг, пальців, тулуба, очей) з одного положен­ня в інше при виконанні трудової дії.

Виробничий процес та окремі його операції мають бути раціо­нально організовані у просторі і часі. Для цього при здійсненні про­ектування та організації виробничого процесу слід дотримуватися певних принципів.

До таких принципів належать:

Спеціалізація, тобто обмеження різноманітності елементів ви­робничого процесу, передусім звуження номенклатури продукції, що виготовляється на кожній ділянці підприємства, а також зменшення різновидів виробничих операцій, які виконуються на робочих місцях.

Пропорційність, яка потребує узгодження пропускної здатності всіх частин виробничого процесу, усієї взаємопов’язаної системи підрозділів і машин. Цей принцип передбачає рівномірне і опти­мальне завантаження потужності обладнання, відсутність «вузьких» місць у виробничому процесі та зайвих засобів праці.

Паралельність, сутність якої полягає в одночасному виконанні окремих операцій виробничого циклу, що сприяє його скороченню. Застосування цього принципу передбачає виконання деяких умов, головною з яких є значний мас­штаб виробництва, що забезпечує оптимальний рівень використання потужності виробничих ліній.

Ритмічність, що характеризується рівномірним випуском продукції протягом визначеного часу. Головними передумовами організації ритмічного виробництва є: достатній рівень внутрішньовиробничого плану­вання, регулювання незавершеного виробництва, своєчасне і ком­плексне матеріально-технічне постачання, якісна робота ремонтних та енергетичних підрозділів, транспортного й складського господарств.

Прямоточність, яка означає, що предмети праці у процесі об­робки повинні пересуватися найкоротшим шляхом на всіх стадіях та операціях виробничого процесу, без зустрічних і зворотних переміщень.

Уніфікація, тобто використання однакових деталей, комплекту­ючих та модулів для різних типів машин і обладнання.

Принцип найменших зусиль, що передбачає побудову виробничого процесу залежно від особливостей технології, за якої мінімізуються витрати енергоресурсів на транспортування сировини від одної операції до іншої.