1. Існуючі доктринальні підходи щодо співвідношення посередництва та представництва.

Щодо господарського права України, то ГКУ регулюється комерційне посередництво (агентські відносини) у сфері господарювання (Гл.31), а також посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами (Гл.35). Однак, не дається ані легального визначення посередництва, ані переліку легальних форм його здійснення. При зверненні до науки цивільного та господарського права з питань дослідження інститутів представництва та посередництва, відмітимо, що всі відомі з цього приводу доктринальні позиції, концепції та підходи можуть бути поділені умовно на три основні групи: до першої – відносяться судження, за якими представництво на певному етапі свого розвитку переростає в посередництво; до другої – відносяться прямо протилежні погляди, які зводяться до того, що посередництво може виявлятися у вузькому розумінні, коли розуміємо його як просте посередництво, та у широкому розумінні, коли воно включає в себе окрім простого посередництва, ще й представництво (при цьому дослідники подекуди відмічають, що просте посередництво обмежується сприянням в укладенні угод, під яким розуміють вчинення фактичних дій); до третьої – відносяться судження, за якими обидва попередніх підходи щодо трактування посередництва, в умовах розвитку та ускладнення торгівельного обороту, належить визнати вузькими, такими, що не відображають сутності та змісту досліджуваної категорії, що робить їх практично непридатними, в той час як сучасний торгівельний оборот не може обмежуватися рамками простого посередництва та представництва, у зв’язку з чим висловлюється думка, що інститут посередництва інтегрував у якісно нову правову категорію, - «торгівельне посередництво», а торгівельний посередник, відповідно вже може поєднувати в собі функції як простого посередника, так і представника. Отже, як у чинному законодавстві, так і у вітчизняній правовій доктрині на даний момент немає єдиного розуміння сутності понять посередництва та представництва, не склалось чіткої позиції і щодо співвідношення цих двох понять. Чинне законодавство не містить визначення посередництва, а юридичні поняття, що не мають легального закріплення, часто породжують різноманітні тлумачення і на практиці застосовуються далеко не одноманітно. Таким поняттям є і „посередництво”, котре застосовується як в юриспруденції, так і в економіці.

В юридичні літературі висловлено найрізноманітніші точки зору щодо співвідношення представництва і посередництва. За переконанням одних авторів ці поняття є різними та несумісними, на думку інших – представництво є формою правового посередництва, за міркуванням третіх – посередництво є суто економічним поняття та не має жодного відношення до права як такого. Найчастіше фігура посередника розглядається у зв’язку з відносинами представництва, а саме на противагу фігурі представника. При цьому, хоч єдиної думки щодо сутності посередницьких відносин і не існує, все ж посередництво здебільшого розглядається надто широко (до складу посередницьких правовідносин включають представництво). Щодо практики господарювання така позиція обґрунтовується зокрема тим, що комерційний представник, як і посередник, здійснюють оплатну, посередницьку за своєю господарською суттю діяльність, спрямовану на задоволення потреб інших осіб в інтересах котрих вони діють в сфері підприємницької діяльності. Посередництво за такого підходу виступає більш економічним поняттям, аніж юридичним, - представництво розглядається як одна з форм посередництва і, відповідно, посередництво розглядається як економічна форма представництва. Як наслідок, висновок, - з економічної точки зору, посередництво є встановленням будь-яких економічних зв’язків між двома і більше особами за посередництвом третьої, це діяльність посередника з просування продукту, яка здійснюється у відповідних правових формах. З позиції економіки будь-яка особа, через котру в процесі суспільного обміну проходить товар від виробника до споживача, є посередником. Таким чином, при дослідженні категорій «посередництво» та «представництво» в економічному розумінні, слід відмітити, що найбільш поширеною є концепція, за якою економічну основу представництва складає собою посередництво. Згідно з цією концепцією, посередництво виникло як економічні відносини на стадії зародження та формування людського суспільства і в подальшому, опосередковуючись правом, породило різноманітні інститути, в т.ч. і представництво, як найбільш універсальну правову форму посередництва. При цьому саме посередництво під впливом права створило нову правову форму, - інститут представництва.