Індекси транснаціоналізації провідних японських компаній

Місце у рейтингу у 1998 р. (у дужках у 1993 р.)	Назва корпорації та її основна діяльність	Індекс транснаціоналізації (в дужках у 1993 р.)	Місце серед 100 ТНК за індексом транснаціоналізації (у дужках за 1993 р.).
1	2	3	4
6 (6)	“Тойота” – автомобілі та запчастини до них	50,1 (32,3)	60 (74)
16*	“Хонда” – автомобілі та запчастини до них	60,2	38
20 (9)	“Соні” – електротехніка	59,3 (63,2)	41 (25)
24 (10)	“Міцубісі” – торгівля	34,2	81 (68)
25 (13)	“Ніссан” – автомобілі та запчастини	42,6 (33,4)	67 (69)
37 (22)	“Міцуї” – торгівля	34,9 (27,3)	78 (89)
55 (14)	“Мацусіта денкі” – електротехніка	38,9 (39,1)	72 (59)
(8)**	“Хітаті” – електроніка	(23,8)	(87)

^*У 1993 році “Хонда” не входила до числа перших 25 ТНК за розміром зарубіжних активів

^**Компанія “Хітаті” у 1998 р. не потрапила до першої сотні ТНК за індексом транснаціоналізації

Джерело: Япония и современный мировой порядок: Монография. – М.: Вост.лит., 2002. – с. 103.

Як випливає із таблиці, не зважаючи на явні успіхи у виробництві та збуті своєї продукції провідні японські фірми мають у цілому невисокий рейтинг за рівнем транснаціоналізації. Більше того за виключенням фірми “Тойота” упродовж 1993-1998 рр. провідні корпорації цієї країни втрачали свої позиції в глобальному конкурентному середовищі.

Сільське господарствочастково забезпечує потреби країни у продовольстві (на 70%) та відрізняється високим рівнем врожайності та інтенсивності праці. Основною продукцією є вирощування рису, цукрового буряку, фруктів; розведення свиней, домашньої птиці, великої рогатої худоби. Проте найважливішим для японців є рибне господарство та продукування аквакультури, тобто перетворення певних ділянок моря в інтенсивні центри вирощування водоростей, розведення риб та молюсків.

4.3. Особливості зовнішньоекономічних зв’язків

Сучасна Японія має високодиверсифіковану структуру зовнішньоекономічних зв’язків, які не обмежуються лише зовнішньою торгівлею, хоча остання відіграє суттєву роль у відтворенні ВВП. Значною мірою сучасні особливості зовнішньоекономічних відносин країни обумовлені п’ятьма основними чинниками, які були домінуючими в цій державі упродовж 60-80-их років ХХ ст.:

1. Стрімке нарощування експорту продукції трудоємкого машинобудування та інших обробних галузей (період 70-х – 80-х рр.).

2. Поступовий перехід до імпортозаміщення тих товарів та послуг, які могли вироблятися в країні (Ці заходи призвели до так званих торгових війн, приміром автомобільних, у 70-х-80-х роках між Японією та США, дисбаланс у зовнішній торгівлі між якими в окремі роки призводив до того, що японських легкових машин експортувалося до США 2 млн., а американських в Японію – 20 тис.).

3. Створення потужних експортних компаній з диверсифікованою структурою зовнішньої торгівлі, в основі якої лежала протекціоністська політика уряду щодо стимулювання виробництва та постачання автомобілів, побутової техніки, а потім і комп’ютерів на світові ринки. З цією метою вище згадувані компанії отримували пільгові кредити від банків під гарантії Міністерства фінансів Японії, що різко її дистанціювало від інших розвинутих країн світу, законодавство яких забороняло подібного роду конкурентну експансію.

4. Сприяння розвиткові енергозберігаючих та матеріалозберігаючих технологій, яке призвело до раціоналізації структури імпорту. Нарощування темпів зростання ВВП у зв’язку із цим в Японії було вищим за темпи зростання ціни на енергоносії та інші види ресурсів.

5. Визначання з боку Японії зовнішньоекономічного географічного пріоритету для себе – Азіатсько-Тихоокеанський регіону, який є ємким ринком збуту та унікальним джерелом сировини, проте, вже у 80-ті роки райони збуту суттєво розширилися до всього глобального простору. Саме у цей період розпочалося перенесення виробничої бази за кордон, де мав місце стрімкий процес нарощування випуску продукції за японськими ліцензіями.

Обсяги сучасного експорту Японії є досить вражаючими – 413 млрд. дол. (франко-борт, 1999), що перевищує ВВП багатьох європейських країн. Основною продукцією, що вивозиться, є транспортні засоби, напівпровідникові прилади, офісна техніка, автомобілі, хімікати, риба та рибопродукти. Найбільшими партнерами за експортом є США – 31%, Тайвань – 7%, Китай – 5,5%, Південна Корея – 5,4%, Гонконг^*- 5,2%.

Японський імпорт у 1999 році становив 306 млрд. дол. (СИФ) і складався в основному з палива, різних руд, продуктів харчування, хімікатів, тканин, певних видів машин та обладнання (приміром цивільних літаків, які в країні не випускаються). Основними партнерами по імпорту є тіж самі країни, що і за експортом: США – 22%, Китай – 14%, Південна Корея – 5,1%, Австралія – 4,2%, Тайвань – 4,1%.

Проте, не тільки структура зовнішньої торгівлі визначає особливості сучасної Японії. Значною мірою це віддзеркалюють прямі іноземні інвестиції, що надходять з країни за кордон (Див. рис. 4.1).

Рис. 4.1. Питома вага японських інвестицій у структурі вивезених ПІІ у 1980-1998 рр.

Джерело: World Investment Report, 1999. – UN-NY, 1999.

Досить цікавим виглядає також структура взаємних інвестицій між Японією та США. Так, якщо у 1970 р. загальний обсяг ПІІ США в Японії становив 1,5 млрд. дол., то вже у 2000 р. його рівень зріс до 55,6 млрд. дол., при цьому за два останні десятиріччя він збільшився майже у 9 разів. Зустрічна міграція була більш вражаючою: з 1980 р. до 2000 р. японські капіталовкладення в американську економіку зросли у 39 разів (з 4,2 млрд. до 163,2 млрд.).

Інші пріоритети інвестицій визначаються таким чином: 24% направляється в країни Азії, 15% - в країни Західної Європи, 9% - в Латинську Америку (для порівняння: на США припадає 42% ПІІ Японії).