pidpr_d

Тема 1

Загальна характеристика підприємницької

діяльності

План

1.Історія розвитку поглядів на підприємництво

2.Суб’єкти та об’єкти підприємницької діяльності,

їх функції, права та обов’язки. 3.Формування підприємницького середовища

Література М.М. Ільчук Підприємницька діяльність та агробізнес ст .3335

С.З. Варналій Основи підприємницької діяльності ст25-35

1.1.Історія розвитку поглядів на підприємництво

Підприємництво як особлива форма економічної діяльності виникло одночасно із зародженням економічних відносин у суспільстві. Першими підприємцями можна вважати ремісників, купців, землеробів, скотарів тощо давнього періоду, оскільки вони вели власний бізнес на засадах самостійності ризику, об'єднання різних ресурсів і мали на меті збагачення.

Розгляд проблематики підприємництва, всебічна характеристика його особливостей неможливі без історичного підходу. Важливо врахувати вже набутий досвід дослідження цього феномену. Слід звернути увагу на те, що більшість науковців зосереджували увагу на дослідженні категорії “підприємець”,

розглядаючи категорію “підприємництво” як похідну з попередньої, що пояснюється визначною роллю особистості у його здійсненні. У зв’язку з цим

повному розумінню суті підприємництва сприятиме короткий нарис історії та теорії поняття «підприємництво».

Перші спроби систематичного теоретичного осмислення підприємництва беруть свій початок із XVII ст., хоча співтовариства підприємств, які складалися з ремісників, купців, лихварів, з'явилися значно раніше. Первісне поняття «підприє-

мець» до наукового обігу ввів англійський економіст Річард Кантільон, який зробив систематизований аналіз підприємництва. Він визначав підприємця як людину, яка за певну ціну купує засоби виробництва, аби виробити продукцію і продати її з метою одержання доходів, і яка, беручи на себе зобов'язання з витрат, не знає, за якими цінами може бути. здійснена реалізація. До підприємців він зараховував людей з нефіксованими прибутками (ремісників, купців, селян та ін.), тобто тих, хто був зайнятий економічною діяльністю в умовах нестабільності та непередбаченості цін. Тому головною рисою підприємця Кантільон і вважав готовність до ризику.

Вагомий внесок у дослідження феномену підприємництва протягом XVIII — XIX ст. зробили відомі західні економісти А. Сміт, Ж.-Б. Сей, А. Маршалл, Й.

Шумпетер та ін.

Адам Сміт перебував під сильним впливом Річарда Кан-тільона і фізіократів.

Він багато говорив про роботодавців, майстрів, купців і підприємців, але не приділяв уваги бізнесменам, які відігравали, на диво, незначну роль у його аналізі економічних процесів. Адам Сміт відрізнявся схильністю до переоцінки значення праці і недооцінки бізнесу, в межах якого здійснювалася праця. Він намагався поставити знак рівності між власниками капіталу та бізнесменами і був твердо переконаний, що за наявності капіталу, праці й сировини бізнес виникає спонтанно.

Підприємець, за висловом Адама Сміта, є власником, який іде на економічний ризик заради реалізації певної комерційної ідеї та отримання прибутку. Підприємець планує та організовує виробництво і розпоряджається його результатами.

У XVII і ст. подальше осмислення поняття підприємництва здійснював французький економіст Жан-Батіст Сей. Він пов'язував підприємництво з організацією людей у межах виробничої одиниці. Учений мав власний досвід у сфері бізнесу. Він ставив підприємця у центр процесу виробництва і теорії розподілу, що вплинуло на багатьох теоретиків-економістів. Зокрема, Ж.-Б. Сей візажав, що підприємець — це економічний агент, який комбінує фактори

виробництва (землю, капітал, працю). У XIX ст. дослідженням проблем підприємництва займався англійський економіст Альфред Маршалл. Він ототожнював підприємництво з менеджментом, тобто з управлінням. У своїй фундаментальній праці «Принципи економікс» (1890 р.) А. Маршалл особливо наголосив на інноваційному моменті та активній ролі самого підприємця в застосуванні нових машин і технологічних процесів.

Апогеєм у розробці теорії підприємництва стали праці австро-американського економіста і соціолога Йозефа Шумпетера. Його концепція підприємництва ґрунтується на трьох головних засадах:

1)змістом підприємництва є «здійснення нових комбінацій» факторів виробництва або різні нововведення;

2)підприємництво є універсальною загальноекономічною функцією будь-якої економічної системи й поєднується із виконанням інших видів діяльності

(управлінням, науковими розробками, маркетингом і т. ін.) і тому «розсіюється» серед різних спеціалістів.

3) Шумпетер зазначав, що інновація — дітище підприємництва, а

підприємець — творець інновації.

Узагальнюючи наукові погляди на сутність підприємництва і роль підприємця в контексті історичної еволюції, можна констатувати, що це активний суб'єкт пошуку й реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробленні нових продуктів і технологій, здійсненні інновацій та оволодінні перспективними факторами економічного розвитку.

Отже, підприємництво — це форма економічної діяльності, спрямована на отримання прибутку на основі поєднання індивідуальної та суспільної вигоди на засадах самостійності, ризику, відповідальності й інноваційності, що здійснюється індивідуально або колективно.

Метою підприємництва є створення такого продукту (товару, послуги,

інформації тощо), який би викликав інтерес у споживача на ринку і міг би принести підприємцю прибуток.

Існування підприємництва можливе лише за наявності економічної свободи,

яка включає в себе:

- економічну самостійність (можливість вільного вибору видів діяльності,

форми власності та господарювання, вільне розпорядження прибутком,

встановлення господарських контактів тощо); - економічну відповідальність (відповідальність за результати

господарювання, за прийняті рішення, договірні зобов'язання тощо своїм майном,

продукцією, коштами, відшкодування завданих збитків та інші види відповідальності);

- економічну рівноправність (рівні економічні умови для будь-якого виду діяльності, форми власності, обсягів бізнесу: оподаткування, доступ до ресурсів,

розподіл прибутку, інвестиційна, кредитна, інноваційна політика тощо.

Розглядаючи сутність поняття підприємництво, не можна залишити поза увагою певну категоріальну “підміну”, що зустрічається доволі часто навіть в науковій літературі. Мова йде про ототожнення категорій “підприємництво” та

“бізнес”. Варто усвідомити, що ці категорії дуже тісно пов’язані між собою, але не є синонімами і мають різну сутність (табл.1.1.)

що дозволяє йому отримувати не прибуток взагалі, а надприбуток, тобто

підприємницький доход.

1.2.Суб’єкти та об’єкти підприємницької діяльності,

їх функції, права та обов’язки

Ключовою проблемою при побудові підприємницьких відносин є правильне визначення суб'єктів підприємництва.

Існує кілька категорій суб'єктів підприємництва. Головним суб'єктом є сам підприємець.

Підприємець може бути як приватною особою, так і юридичною особою.

Як приватна особа підприємець виступає як організатор одноособового або сімейного підприємництва. Діяльність такого підприємця ґрунтується на основі як власної, так і найманої праці.

Приватні особи можуть об'єднуватися в групи, зв'язуючи свої стосунки договірними відносинами й економічними інтересами. Такі групи набувають статусу підприємця - юридичної особи (суб'єкта колективного підприємництва).

У процесі господарювання підприємець (як приватна особа, так і юридична особа) змушений взаємодіяти з іншими категоріями суб'єктів підприємництва:

-державою;

-конкурентами;

-постачальниками тощо.

Кожен із цих суб'єктів також може бути як приватною, так і юридичною особою. Побудова взаємин підприємця з кожною з цих категорій суб'єктів має свої особливості і специфіку. Перш за все специфіка виявляється в рівні "активності"

підприємця стосовно свого контрагента, широти інструментарію впливу, його директивності та сили, зворотного впливу, віддачі в стосунках тощо.

Підприємець — це суб'єкт, який поєднує в собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів і методів виробництва,

а також нових благ, якостей та сфер застосування капіталу.

на своїй фірмі, тобто його призначення — наповнювати ринок весь час новими товарами - і послугами, до того ж за можливо низькими цінами. Це вимагав від нього новаторського підходу.

Діяльність підприємців повинна бути ефективною і корисною. По-перше,

підприємець особисто зацікавлений у своїй справі, тому він використовує свої знання для розширення масштабів власного бізнесу і завдяки цьому має більше шанси досягти успіхів. По-друге, підприємець може швидше і з меншими зусиллями задовольняти суспільні потреби і ринковий попит, оскільки завжди намагається передбачити цей попиті ще на стадії формування і завдяки цьому отримати певний зиск раніше, ніж його конкуренти. По-третє, діяльність підприємця сприяє тому, що задоволення ринкового попиту відбувається з меншими витратами для суспільства.

Отже, підприємець виконує важливу суспільну функцію, його діяльність необхідна будь-якому суспільству.

Важливим у цьому зв'язку є чітке визначення правового статусу підприємця,

тобто його прав, обов'язків і відповідальності. Особливого значення визначення правового статусу підприємця набуває в умовах формування підприємницького сектора. Підприємництвом часто називають діяльність, далеку від підприємництва,

наприклад таку, що пов'язана з шахрайством, протизаконними діями тощо. Все це потребує розроблення законодавчих актів, в яких були б визначені права, обов'язки та відповідальність підприємців.

Сьогодні в Україні з метою забезпечення свободи розвитку підприємництва,

встановлення правових гарантій його функціонування окреслені певні права,

обов'язки і відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності.

Права підприємця. Право — це нормативна форма виразу принципу формальної рівності господарюючих суб'єктів в економічних відносинах, а також система встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил

(норм) поведінки.

З метою реалізації господарської ініціативи підприємець має право на такі дії: -створювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види

підприємництва; - купувати повністю або частково майно та набувати майнового права;

-самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників та споживачів, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком;

-укладати з громадянами трудові договори щодо використання їхньої праці

(контракти, угоди); -самостійно визначати форми, системи і розміри оплати праці та інші види

доходів осіб, що працюють за наймом; - отримувати будь-який необмежений за розмірами власний дохід;

-брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції;

-користуватися державною системою соціального забезпечення і соціального страхування.

Обов'язки підприємців. Обов'язки — це правові норми (правила), що підлягають обов'язковому виконанню.

Основні обов'язки підприємців полягають у тому, щоб:

-укладати трудові договори (контракти, угоди) з громадянами, які приймаються на роботу за наймом;

-здійснювати оплату праці осіб, котрі працюють за наймом, на рівні, не нижчому за мінімальні розміри, встановлені законодавством;

-забезпечувати відповідні умови і охорону праці, а також інші соціальні гарантії;

-дотримуватися прав з метою реалізації законних інтересів споживачів,

забезпечуючи надійну якість вироблених товарів (послуг); -отримувати ліцензії на види діяльності, що підлягають ліцензуванню,

відповідно до чинного законодавства.

Відповідальність підприємця. Відповідальність — це правові та етичні відносини підприємців до суспільства (господарюючих суб'єктів, споживачів тощо),

які характеризуються виконанням своїх правових норм (правил).

Відповідальність підприємця зводиться до того, що він відповідає:

-за зобов'язання, пов'язані з цією діяльністю, усім своїм майном, за винятком того, на яке відповідно до законодавчих актів не може бути звернене стягнення;

-за охорону навколишнього середовища;

-за додержання заходів з техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни та санітарії;

-за заподіяну шкоду і збитки.

Суб'єкт підприємницької діяльності може бути визнаний судом або арбітражним судом банкрутом, якщо майна, яке йому належить, не вистачає для покриття заборгованості й немає перспектив для фінансового оздоровлення підприємства. Найманому працівникові, який втратив працездатність, підприємець забезпечує відшкодування витрат у випадках і порядку, передбачених законодавством.

Як бачимо, підприємництво спрямоване на ефективне ведення господарства,

сприяє вияву і розвитку особистості людини, її здібностей і потреб, передбачає персональну економічну та адміністративну відповідальність підприємця. Воно несумісне з втратами, некомпетентністю, шахрайством. У підприємницькій діяльності повною мірою використовується комерційний талант людини, її честолюбство. Особливе місце в цивілізованому підприємництві у партнерських відносинах займають чесність і порядність. Тому не варто займатися під-

приємницькою діяльністю людині, яка не схильна до сумлінної праці, яка ігнорує свої права, не виконує відповідні обов'язки не не несе ніякої персональної відповідальності, не відчуває необхідності постійно вчитися і поповнювати свої знання, не має особистого тяжіння до творчої праці та ініціювання нових ідей і проектів, не готова до самопожертви. Справжній і відчутний підприємницький успіх не прийде до людини, котра не вірить у себе, свою підприємницьку ідею; ставиться з підозрою до людей і не здатна на повагу, партнерство і дружбу.

Для входження у світ підприємництва для підприємців-початківців необхідні знання, ентузіазм, велике вміння та бажання знайти своє місце в цьому складному світі бізнесу. Велике значення мають і знання головних заповідей підприємця. Ось основні з них:

-Постійно генеруйте ідеї.

-умійте збагачувати власність. -Не бійтесь конкуренції.

-Працюйте на споживача, задовольняйте його вимоги. -Не бійтесь зменшити ціну, бійтесь її збільшити.