Карантин знімають з господарства або населеного пункту після повного припинення захворювання тварин заразною хворобою, після закінчення встановленого інструкцією терміну і при умові проведення всіх заходів із ліквідації хвороби, в тому числі закріплювальних, зокрема заключної дезінфекції.

До зняття карантину, спеціаліст ветеринарної медицини ретельно перевіряє виконання заходів, передбачених планом ліквідації хвороби, ветеринарно-санітарного стану приміщень, інвентаря, території навколо ферм, гноєсховища, місць напування та складає відповідний акт.

Головний державний інспектор ветеринарної медицини особисто перевіряє стан виконання всіх заходів, що є підставою для подання до­кументів з метою видання розпорядження органів місцевої влади про зняття карантину.

При окремих інфекційних хворобах (ящур, чума великої рогатої ху­доби, хвороба Ауєскі та ін.) після зняття карантину передбачаються до­даткові обмеження стосовно заборони виведення тварин для племінних та користувальних цілей, ввезення тварин, вивезення грубих чи інших кормів тощо. Встановлюють конкретні правила використання пасовищ, водойм для напування тварин в неблагополучній місцевості.

В цих випадках у розпорядженні про зняття карантину вказують про ці обмеження і їх терміни згідно з інструкцією. Після закінчення строків обмежень додаткове розпорядження не виноситься.

Проведена схема організації протиепізоотичних заходів стосується переважно особливо небезпечних інфекційних хвороб, що мають тен­денцію до швидкого розповсюдження та масового захворювання тварин.

Дещо інакше організуються заходи при появі мало контагіозних, пе­реважно з хронічним перебігом інфекційних хвороб, а також інвазійних. Карантин не встановлюють, господарства оголошують неблагополучни-ми, в них вводять обмеження, які мають свої особливості і вимагають до себе не менше уваги, ніж при організації протиепізоотичних заходів в карантинованих населених пунктах.

Найчастіше карантинні обмеження вводять в господарствах при ту­беркульозі, лейкозі, лептоспірозі, фасціольозі, діктіокаульозі, монієзіозі, дерматомікозах та ін.

Лікарі ветеринарної медицини господарств чи установ дільничного типу державної ветеринарної медицини складають комплексні плани оздоровчих заходів при конкретній хворобі, в яких передбачають прове­дення організаційно-господарських та ветеринарно-санітарних заходів, погоджують з державною лабораторією ветеринарної медицини і голов­ним державним інспектором ветеринарної медицини району. Плани за­тверджують начальники районних управлінь сільського господарства та

продовольства або виносять рішення органів місцевої влади про оголо­шення неблагополучних господарств чи населених пунктів з окремих заразних хвороб.

У комплексних планах оздоровчих заходів згідно з діючими інструкціями в залежності від ступеня зараженості тварин можуть пере­дбачатися різні методи оздоровлення. Наприклад, при ліквідації тубер­кульозу великої рогатої худоби з захворюванням невеликої кількості тварин комплекс ветеринарно-санітарних заходів включає проведення систематичних діагностичних досліджень з ізоляцією та забоєм реагую­чих на туберкулін тварин. При широкому розповсюдженні туберкульозу в господарстві оздоровлення проводиться найбільш доцільно шляхом по­вної заміни поголів'я тварин.

Тривалість обмежень залежить від особливостей прояву інфекцій­них і інвазійних хвороб тварин та шляхів оздоровлення.

Перед зняттям обмежень ретельно перевіряють виконання плану оздоровчих заходів, проводять ветеринарно-санітарний ремонт, заключ­ну дезінфекцію приміщень.

Контрольні запитання

4.4. Організація заходів з ліквідації незаразних хвороб тварин. Організація лікувальних заходів

У системі ветеринарних заходів, спрямованих на профілактику не­заразних захворювань тварин ведуче місце займають загальні профі­лактичні заходи. Поряд з господарсько-зоотехнічними заходами (забез­печення тварин повноцінними кормами, приміщеннями, належним до­глядом) вони передбачають контроль за дотриманням зоогігієнічних та ветеринарно-санітарних норм і правил на фермах, постійне спостере­ження за станом стад з проведенням клінічних оглядів та диспансери-

144

145

зації тварин. Сюди ж входить також контроль за якістю грубих, сокови­тих і концентрованих кормів та питної води.

Головним у діяльності спеціалістів ветеринарної медицини є бо­ротьба з витратами в тваринництві, за створення в усіх господарствах стад здорових високопродуктивних тварин, за випуск доброякісних у ве­теринарно-санітарному відношенні продуктів тваринництва.

Здоровий стан стада досягається цілим комплексом заходів.

Комплекс заходів з профілактики, терапії та ліквідації незаразних хвороб тварин включає:

оцінку умов і технологій утримання, якості кормів і особливостей годівлі тварин;

клінічний огляд тварин;

диспансеризацію сільськогосподарських тварин;

впровадження в практику тваринництва зоогігієнічних та ветери­ нарно-санітарних правил;

ветеринарний контроль за відтворенням стада;

реєстрацію випадків незаразних хвороб;

виявлення причин масового захворювання та загибелі тварин;

виділення і лікування хворих тварин;

профілактику травматизму;

зміну раціону;

усунення недоліків в утриманні тварин (мікроклімат, моціон тощо);

благоустрій території навколо тваринницьких ферм, комплексів, літніх таборів;

масово-просвітницьку роботу.

Перерахований комплекс заходів при окремих незаразних хворобах здійснюється у відповідності з затвердженими методичними вказівками та рекомендаціями, з врахуванням наукових досягнень в цій галузі. На­приклад, Методичні вказівки з діагностики, профілактики та лікування отруєнь сільськогосподарських тварин нітратами і нітритами, Рекомен­дації по боротьбі з маститами корів та ін.

Клінічний огляд тварин має діагностичне та профілактичне значен­ня. Проводять його лікарі ветеринарної медицини господарств і держав­ної ветеринарної мережі.

Розрізняють індивідуальний, груповий, загальний, плановий та по­заплановий огляди.

У залежності від напрямку та призначення господарства і місцевих умов огляд тварин проводять двічі в рік, щоквартально, 1-2 рази в

місяць. При наявності гострого захворювання тварин оглядають щоден­но або кілька разів протягом дня.

В звичайних господарствах плановий поголівний огляд тварин ор­ганізовують весною, перед виганянням худоби на пасовище та восени, перед постановою на стійлове утримання. Худобу, яку відправляють на сезонні пасовища оглядають перед переганянням.

У промислових комплексах огляд проводять двічі або більше разів на місяць.

Позаплановий клінічний огляд тварин організовують при виникненні масових заразних чи незаразних хвороб, а також перед продажем або забоєм, особливо вимушеним.

Спеціаліст ветеринарної медицини ферми або комплексу проводить загальний огляд тварин, звертаючи увагу на зміну стану тварин у період роздавання кормів, прийманні корму та води, а також при русі.

Тварин, які мають відхилення від норми, виділяють в окрему групу та піддають термометрії, ретельному індивідуальному оглядові і дос­лідженню.

Для кращої організації огляду лікар ветеринарної медицини та зо-оінженер повідомляють керівникам ферм про день огляду, погоджують з ними порядок його проведення. Інколи огляд тварин в господарствах поєднують з бонітуванням або масовими профілактичними обробками.

За результатами роботи складають список оглянутих тварин та акт про виділення на лікування чи ізоляцію хворих.

В списку приводять загальні дані про тварин, а в акті вказують на виявлену патологію, попередній діагноз, призначене лікування, режим годівлі та умови утримання.

Організований огляд тварин у населення проводять за участю представника сільської ради, зводять тварин в установу державної ве­теринарної медицини чи інше місце (якщо дозволяє епізоотична ситу­ація) або обходять двори громадян.

В комплексі заходів, що дозволяють виявляти наявність та причини захворювань тварин важливого значення набуває диспансеризація.

Диспансеризація - це система планових діагностичних та ліку­вально-профілактичних заходів, спрямованих на своєчасне виявлення субклінічних і клінічних ознак захворювань, профілактику хвороб та лі­кування хворих, особливо високопродуктивних тварин.

Це так звана превентивна діагностика та терапія.

Мета диспансеризації - зберегти здоров'я тварин і не допустити зниження їх продуктивності, створити оптимальні умови для розширено-

146

147

го відтворення племінного поголів'я, стійкого до несприятливих факторів зовнішнього середовища.

Спеціалісти, які обслуговують племінні ферми господарств, племінних заводів чи станцій, а також установ державної ветеринарної мережі включають диспансеризацію худоби в річні плани ветеринарних заходів. У її проведенні приймають участь керівники, головні лікарі вете­ринарної медицини та головні зоотехніки господарств при необхідності -спеціалісти районної лікарні державної ветеринарної медицини.

Диспансеризацію умовно поділяють на три етапи: діагностичний, профілактичний, терапевтичний.

Перший етап передбачає загальне дослідження кожної тварини (її загального стану, слизових оболонок, лімфовузлів, шкіри, волосяного покриву, кістяка, включаючи стан останніх хвостових хребців, ребер, ко­питець, вим'я тощо); дослідження систем: серцево-судинної, органів ди­хання, травлення, сечостатевої, нервової, руху та органів чуття.

Системи і органи, що мають відхилення від норми, досліджують більш ретельно: проводять лабораторні дослідження крові, сечі, молока тощо.

В племінних господарствах кров беруть для біохімічних досліджень від 30-40%, сечу і молоко - від 10-15% корів та 100% - від бугаїв -плідників.

В решті господарств з високопродуктивним поголів'ям кров, сечу та молоко досліджують у 5-15% корів і нетелів в державній лабораторії ве­теринарної медицини.

Результати першого етапу диспансеризації порівнюють за даними, отриманими при попередніх дослідженнях.

За об'єктивними даними клінічних та лабораторних досліджень тва­рин умовно поділяють на 3 групи:

клінічно здорові, без відхилень від норми;

клінічно здорові з відхиленням від норми за показниками крові, сечі і молока;

хворі тварини.