11. Проби крові забираються до розтину черепа та проведення

евісцерації. Після видалення грудини розтинають серцеву сорочку.

Поверхню правого шлуночка проколюють кінцем стерильної

пастерівської піпетки або товстою голкою шприца. Кров в піпетку

при допомозі гумового балончика насмоктують в кількості 10-20 мл.

Забір крові можливо проводити також з порожнини правого

передсердя чи порожнистих вен.

Для виявлення антигенів вірусу гепатиту декілька крапель

крові наносяться на смужки чистого фільтрувального паперу, котрі

після висушування на повітрі направляються в конверті у

вірусологічну лабораторію.

12. Забір рідкого вмісту порожнин проводять шприцом,

пастерівською піпеткою чи тампоном після розсікання їх стінок в

стерильних умовах. Вміст кишечника забирають шляхом відсікання

цілих окремих нерозтятих ділянок кишки, попередньо перев'язавши їх

з обох кінців.

Дрібні порожнисті утворення в тканинах та порожнисті органи

(жовчний міхур після перев'язки міхурової протоки) забираються

цілком.

13. Для проведення бактеріологічних, цитовірусологічних та

імунофлуоресцентних досліджень з тих же місць, звідки забрали

проби для бактеріологічних (вірусологічних) досліджень,

забираються мазки - відпечатки на знежирені предметні скельця, які

після підсихання одразу ж піддають фіксації в ацетоні (8 хв.),

метиловому спирті (5 хв.) або в суміші Никифорова (10-15 хв.).

14. При заборі проб, що призначені для виділення анаеробної

флори, крім дотримання правил асептики, максимально обмежується

контакт матеріалу з атмосферним повітрям. Шматочки тканин об'ємом

2-3 см. куб. після знезараження поверхні полум'ям, швидко

поміщають в стерильний посуд з щільними кришками та направляють в

бактеріологічну лабораторію. Забір рідин проводять при допомозі

шприца, по можливості з глибини тканин чи з порожнин або абсцесів

з непошкодженими стінками. Отримана рідина зразу ж вприскується в

герметичний флакон (шляхом проколу гумового корка); не

допускається проникнення повітря всередину флакона.

15. Час між забором матеріалу та його дослідженням має бути

максимально короткий. Взятий матеріал або засівають на відповідні

середовища безпосередньо в секційному залі, біля секційного столу,

або негайно доставляють в лабораторію. Зберігати матеріал для

бактеріологічних досліджень дозволяється тільки в термостаті

(холодильнику) при температурі плюс 4 град. С, а при

вірусологічних - при температурі мінус 20 град. С чи в 50% розчині

гліцерину протягом одної доби.

16. Направлення в лабораторію повинно мати основні відомості,

необхідні для проведення дослідження: найменування матеріалу, час

і місце забору та маркіровку проб, прізвище, ім'я та по батькові

померлого, номер протоколу розтину, клінічний та

патологоанатомічний діагнози, тривалість захворювання, відомості

про те, які антибіотики застосовувалися для лікування, конкретну

мету дослідження, прізвище лікаря, його посаду, адресу установи,

що направила матеріал.

17. Мета дослідження формулюється у відповідності з

питаннями, що вирішувались під час розтину. Найчастіше вона може

бути обмежена ідентифікацією патогенного збудника інфекційної

хвороби та визначенням його чутливості до антибіотиків.

18. Перед відправкою матеріалу в лабораторію, краї посуду в

місцях змикання їх з корком заливаються сургучем чи парафіном.

Посуд кладеться в поліетиленовий пакет, в який кладеться також

бирка, після чого пакет зав'язується. Під час пакування матеріалу

в контейнери, бікси, коробки, необхідно дотримуватись запобіжних

заходів, виключати можливість биття скляного посуду при

транспортуванні. Вірусологічні проби поміщають в контейнери

(термостати) з сухим льодом.

19. Доставка зараженого матеріалу проводиться посильним.

20. Оцінку результатів бактеріологічного (вірусологічного)

дослідження проводять комплексно з урахуванням патологоанатомічних

даних, прижиттєвих клініко-лабораторних досліджень, особливостей

клінічної картини захворювання та епідеміологічних обставин.

Начальник Головного управління

лікувально-профілактичної допомоги А.П.Картиш

Додаток 18

до наказу Міністерства

охорони здоров'я України

12.05.1992 N 81

ІНСТРУКЦІЯ

по взяттю трупної крові та спинномозкової рідини

для біохімічних та біофізичних досліджень

1. Біохімічне та біофізичне дослідження крові, спинномозкової

рідини та інших речовин трупа застосовується у померлих в

невизначеному коматозному стані для виявлення етіології та типу

коми, оцінки танатогенезу та адекватності лікування хворих. Такі

дослідження також необхідні для виявлення причин раптової смерті

хворих під час наркозу, операції, інфузійної терапії, гемодіалізу,

ангіографії та після реанімації.

2. Найважливішу інформацію отримують при одночасному

дослідженні у трупній крові та спинномозковій рідині показників

осмолярності, концентрації іонів натрію, калію, кальцію,

концентрації глюкози, сечовини, креатиніну, білірубіну.

3. У разі встановлення у померлого різкого підвищення

осмолярності крові та спинномозкової вологи одночасним

дослідженням концентрації в тих же речовинах глюкози, сечовини,

калію можливо виявити різні типи гіперосмолярних ком:

гіперглікемічну, гіпернатріємічну, гіперазотемічну. Дослідження

концентрації глюкози та калію дає можливість відрізняти гіпо- та

гіперглікемічні коми у померлих від цукрового діабету. Дослідження

концентрації сечовини, калію та натрію допомагає виявити гостру

ниркову недостатність.

4. Фатальними наслідками для хворих може закінчитися швидка і

глибока зміна осмолярності, концентрації натрію, калію, глюкози,

сечовини тільки в крові або тільки у спинномозковій рідині

ізольовано один від одного. Тому важливе значення має одночасне

порівняння вище визначених показників крові і спинномозкової

рідини при терміновому розтині померлих під час гемодіалізу,

ангіографії, наркозу чи після реанімації.

5. Перелік показників трупної крові і спинномозкової рідини

та їх патологічні зміни у померлих хворих викладені в методичних

вказівках: "Особливості патологоанатомічної діагностики

іонноосмотичних ускладнень інтенсивної терапії та реанімації" -

Москва, 1982 р., а також "Біохімічні дослідження трупної крові в

патологоанатомічній і судово-медичній діагностиці" - Москва,

1977 р.

6. У разі смерті хворого в невизначеному коматозному стані,

після клінічної смерті, а також при раптовій, непередбаченій

смерті хворого під час гемодіалізу, ангіографії, наркозу,

рекомендується термінове (протягом перших двох годин після смерті)

проведення патологоанатомічного розтину померлого з біохімічним і

біофізичним дослідженням крові та спинномозкової рідини.

7. Найбільш простим і швидким засобом здобування 10 мл

спинномозкової рідини є субокципітальна пункція за допомогою

чистої голки для спинномозкових пункцій з мандреном (не

обов'язково стерильні) у положенні трупа на боці. Спинномозкову

рідину також можна набрати 10-міліметровим шприцом з довгою голкою

після розпилу черепа або з-під базальної поверхні мозку біля

стеблини гіпофізу перед перетинанням середньомозкових артерій, або

пункцією мозкових шлуночків, або пункцією простору під м'якими

оболонками мозку. Треба врахувати, що домішка крові підвищує у

спинномозковій рідині концентрацію іонів калію. Домішок крові

найлегше запобігти при субокципітальній пункції.

8. У зв'язку з тим, що показники крові померлого

відрізняються у різних частинах судинного кола, а також для

стандартизації з уже вивченими показниками трупної крові, бажано

під час розтину здобути 10 мл крові з стегнової вени. Одночасно це

дозволяє на початку розтину взяти кров із серця для

бактеріологічного дослідження, а потім - кров із стегнової вени

для біохімічно-біофізичного дослідження.

9. Найдоцільніше кількісні біохімічні і біофізичні

(осмометром, полум'яним фотометром) дослідження трупної крові та

спинномозкової рідини проводити у тій клінічній лабораторії, в

якій досліджувались хворі. На такі дослідження складається договір

між керівниками патологоанатомічного бюро і лікарні або видається

наказ про це головного лікаря для патологоанатомічного відділення.

10. Трупна кров та спинномозкова рідина без затримок

доставляється патологоанатомічним персоналом в клінічну

лабораторію у маркірованих пробірках. Час між забором матеріалу та

його дослідженням має бути максимально коротким. Направлення в

лабораторію повинно мати такі відомості: прізвище, ім'я та по

батькові померлого, найменування матеріалу в маркірованій

пробірці, час забору матеріалу, конкретні цілі дослідження,

клінічний та патологоанатомічний діагнози, прізвище

патологоанатома та адреса установи, що направила матеріал. Якщо в

крові та в спинномозковій рідині померлого досліджуються

неоднакові показники, доцільно заповнювати окремі направлення на

кожну маркіровану пробірку. Бланки з результатами досліджень

забираються з клінічної лабораторії персоналом

патологоанатомічного бюро чи відділення і мають бути вклеєні в

протокол розтину.