35. Аргументовано доведіть чи спростуйте тезу про штучність голодомору українського народу в 1932-1933 рр.

Голодомор 1932—1933 років — геноцид українського народу, організований керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932–1933 роках шляхом створення штучного масового голоду, що призвів до багатомільйонних[1] людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР[2] та Кубані[3], переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу й Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян Спланована конфіскація врожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932-33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі України,відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону.Попри те, що дії представників сталінської влади, які спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство,причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, включаючи Сталіна, знало про факти загибелі людей від голоду Упродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, а й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати. Жахливі хлібозаготівлі з урожаю 1931 p., які викликали десятки тисяч смертних випадків від голоду, закінчилися за кілька тижнів до скликання 111 партконференції. Третя колгоспна весна яскраво показала фізичну і моральну виснаженість колгоспників. Низовим органам влади доводилося з величезними зусиллями мобілізовувати колгоспників на засів полів, адже вони не мали будь-яких матеріальних стимулів до прані. А Москва знову вимагала від українських колгоспників, як і в минулі роки, максимально можливу частку вирощеного врожаю. З мстою довести це до свідомості харківських керівників і 628 делегатів республіканської партійної організації на конференцію приїхали головні діячі з найближчого оточення Й.Сталіна - В.Молотов і Л.Каганович. Український хліб як ніколи був потрібний керівникам ВКП(б), щоб подолати кризу, збільшити експорт зернових і поліпшити продовольче становище в хлібоспоживаючих областях, де починався голод. Долати кризу за рахунок зменшення обсягу капіталовкладень в об'єкти важкої індустрії Сталін не бажав, хоч немало людей в його оточенні вже змирилися з неминучістю такого рішення. Озвучуючи на конференції позиції Сталіна, Молотов довів до відома делегатів конференції, що політбюро ЦК ВКП(б) затвердило для селянського сектору республіки план хлібозаготівель у розмірі 356 мли пудів. Він був меншим, ніж плани попередніх двох років, але не набагато. Для України такий план був явно непосильним. Але конференція прийняла його і запропонувала областям встановити завдання для районів з тим, щоб не пізніше серпня про свої зобов'язання перед державою знали сільради та колгоспи. Хлібозаготівлі з нового врожаю в Україні почалися у червні 1932 р. Щоб врятувати своє життя, селяни намагалися хоч що-небудь з вирощеного ними врожаю 1932 р. врятувати для себе. Цим пояснювалося відставання хлібозаготівель від затвердженого графіка і від графіка поставок у минулому році. Кремль розглядав відставання як намір селян пустити хліб у продаж з метою збагачення. 20 липня Сталін написав листа Кагановичу і Молотову з розпорядженням негайно розробити і прийняти закон про охорону державного і колгоспного майна з "драконівськими" заходами: як мінімум - десять років ув'язнення, як правило - смертна кара. Внаслідок цього розпорядження ЦВК і РНК СРСР прийняли 7 серпня 1932 р. постанову "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності". Мірою судової репресії за розкрадання колгоспного і кооперативного майна обиралася виша міра соціального захисту - розстріл з конфіскацією всього майна. За "пом'якшуючих обставин" розстріл замінювався позбавленням волі на строк не нижче 10 років. В Кремлі чудово розуміли, що хлібозаготівлі в 356 млн пудів з селянського сектору України є нереальними, але не поспішали зі зниженням плану. В результаті серпневої атаки на село харківському керівництву вдалося вичавити в хлібозаготівлю 47 млн пудів. Після цього політбюро ЦК ВКП(б) дозволило 2 вересня Комітету із заготівель сільськогосподарської продукції при РПО знизити річний план хлібозаготівель Україні на 40 млн пудів. Найбільше зниження мали постраждалі від голоду Вінницька (9 млн пудів) і Київська (11 млн пудів) області. У вересні 1932 р. Україна віддала державі 59 млн пудів зерна. Після цього резерви хліба нового врожаю виявилися вичерпаними. За станом на 5 жовтня план хлібозаготівель виконали тільки 1403 колгоспи (з наявних 23 270). ЦК КП(б)У мобілізував на хлібозаготівлі десятки тисяч компартійних, комсомольських, радянських і профспілкових працівників - практично всю свою номенклатуру. Одночасно були мобілізовані робітники з промислових підприємств і транспорту, вчителі, працівники вищої школи та ін. У жовтні 1932 р. Сталін вирішив надати цій армії заготівельників нове керівництво. В основні хлібовиробні регіони країни були направлені комісії з надзвичайними повноваженнями на чолі з головою РНК СРСР В.Молотовим (в Україну), секретарем ЦК ВКП(б) Л.Кагановичем (на Північний Кавказ) і секретарем ЦК ВКП(б) П.Постишевим (у Поволжя). Прибувши в Україну, Молотов продиктував дві постанови під назвою "Про заходи по посиленню хлібозаготівель", у яких передбачалися каральні заходи, спрямовані одночасно на дві мети: по-перше, заготівлю хліба; по-друге, покарання селян, у яких не було знайдено хліба. Боржниками із хлібозаготівель були 21 867 колгоспів, тобто майже все українське селянство (за винятком 1403 колгоспів). Знайти у них хліб було дуже важко. Навіть вивезення всіх насіннєвих, продовольчих і фуражних фондів не забезпечувало виконання вже двічі скороченого хлібозаготівельного плану. Це означало, в кінцевому підсумку, що майже все селянство республіки підпадало під дію тих пунктів постанов, які стосувалися покарання за відсутність хліба. Такі пункти у дещо замаскованому вигляді були націлені на нехлібні продовольчі запаси селян, які забезпечували їх існування впродовж грудня 1932 - червня 1933 рр., тобто до нового врожаю. Йшлося про те, щоб покарати боржників із хлібозаготівель конфіскацією продовольчих запасів. Цей сталінський удар націлювався в найбільш вразливе місце непокірного селянства. Адже після ліквідації приватної і кооперативної торговельних мереж купити продовольство у крамницях було практично неможливо як у місті, так і в селі. Постановою від 18 листопада заборонялося будь-яке витрачання натуральних фондів, утворених у колгоспах, які не виконали хлібоздачу. Райвиконкоми зобов'язувалися негайно організувати перевірку цих фондів і призначити в усіх артілях осіб, відповідальних за їх зберігання. Отже, на все наявне зерно накладався арешт. Райвиконкомам надавалося право перераховувати у фонд хлібозаготівель натуральні фонди колгоспів. Артілі, які видавали натуральні аванси в рахунок трудоднів або для громадського харчування понад встановлені норми (15 % від фактичного обмолоту), повинні були негайно організувати повернення "незаконно розданого хліба". Райвиконкоми повинні були організувати вилучення у колгоспів, одноосібників, робітників радгоспів хліба, розкраденого під час косовиці, обмолоту і перевезення. Цей пункт постанови означав, що держана санкціонує проведення масових обшуків з негайною конфіскацією знайденого хліба. Вважалося, що хліб, знайдений у селян, може бути тільки розкрадений. На підставі постанови ЦВК та РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. вимагалося притягати до суду як розкрадачів державного та громадського майна бухгалтерів, рахівників, комірників, завгоспів, вагарів, котрі приховали хліб від обліку. У листопаді 1932 р. Наркомат юстиції УСРР створив судово-слідчі бригади для сприяння роботі хлібозаготівельних органів. Прокурорів зобов'язали негайно повідомляти їх про кожний випадок "бюрократизму, тяганини й гнилого лібералізму з боку окремих працівників юстиції". Функції нагляду за виконанням директив у справі хлібозаготівель забезпечували: трійка при РНК УСРР (з листопада 1932 р.), в областях - комісії у складі секретаря обкому, голови контрольної комісії і прокурора області, а в районах і великих населених пунктах - дільничні групи у складі прокурора, народного судді та слідчого, які керували діяльністю близько 700 судово-слідчих бригад. Ще одним винаходом (уперше запровадженим Л.Кагановичем на Північному Кавказі) була "чорна дошка". ВУЦВК і РНК УСРР 6 грудня занесли на "чорну дошку" села, які тривалий час не могли розрахуватися по хлібозаготівлях. На "чорну дошку" були занесені Гаврилівка Межівського і Всрбки Павлоградського районів Дніпропетровської області, Лютенька Галицького і Кам'яні Потоки Кременчуцького районів Харківської, Піски Баштанського району Одеської областей. У селах, занесених на "чорну дошку", селяни позбавлялися права на виїзд, бодай тимчасовий. Села блокувалися підрозділами внутрішніх військ, і люди в них поступово гинули від голоду. 11 листопада РНК УСРР вирішила позбавляти одноосібників їх рухомого майна, посівів, присадибних ділянок і будівель. У тому ж місяці, тільки пізніше, "розкуркулення" почало застосовуватися щодо колгоспників, одночасно з депортацією розкуркулюваних на поселення у віддалені місцевості СРСР або в концтабори. Сталін, так само як Ленін у 1920 р., був переконаний, що українські селяни приховують від держави велетенські запаси хліба. Ця переконаність передалася населенню міст, яке одержувало на свої картки щораз меншу кількість хліба. Глибокі диспропорції в народному господарстві, які викликали інфляцію і дефіцит, пояснювалися саботажем українських селян. Це допомагало гнати на село десятки тисяч заготівельників з міст. Прірва між містом і селом постійно зростала, але тоталітарна влада завжди намагалася поширити розбрат, заздрість, ненависть між людьми різного соціального походження, роду занять, національності тощо. Проте конфіскація лише зерна не викликала б жахливого голодомору, який розпочався в українському селі в грудні 1932 р. В усіх сільських районах республіки (крім прикордонних) під час масових обшуків у "боржників", якщо не знаходили хліба, відбирали всі інші продовольчі запаси тривалого зберігання. Існує багато оцінок втрат від голоду 1933 р., але вони не спираються на аналіз демографічних даних. Результати такого аналізу (у тому числі матеріалів переписів населення 1926 і 1937 рр.) свідчать, що понаднормальна смертність в Україні в 1933 р. становила 3238 тис. осіб, а з поправкою на неточність розрахунку природного і особливо механічного руху населення - від 3 до 3,5 млн осіб. Крім безпосередньої смертності від голоду, слід враховувати викликане ним падіння народжуваності. Співробітники відділів запису актів громадянського стану реєстрували в українському селі в 1927-1930 рр. понад мільйон народжень, а в 1932 р. - лише 782 тис, у 1933 р. - 471 тис. Повні втрати від голоду, включаючи ненароджених, становлять для 1933 р. до 4,5 млн, а з урахуванням голоду 1932 р. - до 5 млн осіб.У Радянському Союзі початку 30-х рр. було два великі регіони, в яких частка українців за переписом 1926 р. перевищувала дві третини у загальній чисельності населення - Україна і Кубань. Обидва були піддані терору голодом. Скільки людей загинуло від голоду на Кубані і в цілому на Північному Кавказі - невідомо. Роберт Конквест наводить цифру - до 1 млн осіб.

• «Закон про п'ять колосків»

7 серпня 1932 року з'явилася постанова ВЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома під назвою «Закон про п'ять колосків». Розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом, за «пом'якшуючих обставин» — позбавленням волі на строк не менше 10 років. «Законом про п'ять колосків» фактично людям було заборонено володіння їжею. Аналіз 20 тисяч справ показує, що серед засуждених було 83 % колгоспників та селян-одноосібників і лише 15 % — «кулацько-заможних елементів». Отже, цей закон було спрямовано проти селян, котрі, рятуючи дітей від голодної смерті, змушені були нести додому з току чи поля кілограм чи два зерна, ними ж вирощеного Станом на 14 вересня після прийняття закону від 7 серпня (Закон про п'ять колосків) Наркомюст УСРР у доповідній записці констатував про 250 вироків на розстріли.

• «чорні дошки»

Села,які не виконували хлібозагот. Заносилися на «чорні дошки» .В ці села заборонялося підвозити товари,торгівля,виїзд з села,доки не буде виконано плану. Прилюдна страта села,тому що для знищення обирали село рандомно.

• Терор голоду

Репресивне вилучення будь-яких запасів продуктів.20.11.1932 постановою вимагалося вилучити м'ясо у населення,яке забороговало по хлібозагот. Врахунок штрафі. Під прикриттям цієї постанови вилучалися всі продукти харчування.Мета:позбавити селян можливості вижити до нового врожаю.

• Голод був тільки в селі

80% селян-українці. В містах голоду не було.там існувала карткова система

• Блокування інформації

• Блокування України

• Паспортна система

• Не відкриття віськових баз

• Робота спиртових заводів

• Пункти харчування встановлювались тільки в полі

• Переселенська компанія з метою приховати масштаби голоду