- •1.Визначення мікробіології як науки. Галузі мікробіології. Предмет і завдання медичної мікробіології. Основні риси та тенденції розвитку сучасної мікробіології.
- •2.Відкриття організмів Левенгуком. Основні етапи розвитку мікробіології. Внесок Пастера, Коха в мікробіологію.
- •4. Основні відмінності прокаріотів та еукаріотів. Форми бактерій з дефектом синтезу клітинної стінки,протопласти,сферопласти.L-форми бактерій.
- •5. Морфологія і будова бактерій. Роль окремих структур для життєдіяльності бактерій та у патогенезі інфекційних захворювань. Вегетативні форми та спори.
- •6. Морфологія рикетсій, хламідій, мікоплазм. Методи вивчення їх морфології
- •3 Стадії:
- •7. Спірохети (трепонеми, борелії, лептоспіри). Особливості морфології та будови, рухливість. Актиноміцети, особливості морфології
- •8. Морфологія та класифікація найпростіших
- •9. Класифікація і морфологія грибів
- •10. Методи мікроскопії. Виготовлення бактеріологічних препаратів. Барвники та фарбуючі розчини,прості та складні методи фарбування
- •11. Принципи організації, апаратура і режим роботи бактеріологічної, серологічної та вірусологічної лабораторій
- •12. Бактеріоскопічний метод дослідження. Етапи
- •13. Складні методи фарбування мікроорганізмів. Фарбування за Грамом, фактори, які впливають на фарбування бактерії за Грамом. Практичне значення фарбування за Грамом
- •15. Поживні середовища, вимоги до них. Класифікація поживних середовищ, які використовують у мікробіології
- •16. Дихання мікроорганізмів. Аеробний і анаеробний тип дихання. Ферменти і структури клітини ,що беруть участь у процесі дихання. Методи вирощування анаеробних бактерій
- •17. Ферменти мікроорганізмів, їх роль в обміні речовин. Використання для диференціації бактерій. Ферменти патогенності
- •18. Ріст і способи розмноження бактерій. Механізми клітинного поділу, фази розмноження бактерій у стаціонарних умовах.
- •19. Бактеріологічний метод дослідження. Принципи виділення чистих культур бактерій та їх ідентифікації
- •20. Вплив фізичних, хімічних та біологічних факторів на мікроорганізми. Стерилізація, методи, контроль за ефективністю стерилізації. Асептика. Антисептика
- •21. Позахромосомні фактори спадковості бактерій. Плазміди, їх основні генетичні функції
- •22. Хіміотерапія ті хіміотерапевтичні препарати. Хіміотерапевтичний індекс. Механізм антибактеріальної дії сульфаніламідів. Роль п. Ерліха та г. Домагка у розвитку хіміотерапії
- •29.Роль Флемінга, Чейна, Флорі, Ваксмана у створенні перших антибіотиків. Класифікація антибіотиків за походженням та за механізмом дії на мо.
- •25. Ускладнення антибіотикотерапії. Дисбіоз. Антибіотикорезистентні, антибіотикозалежні та толерантні до антибіотиків штами бактерій
- •27. Токсини мікробів(екзо- і ендотоксини).Властивості та хімічний склад, одержання, вимірювання сили екзотоксинів. Роль в патогенезі та імуногенезі інфекційних захворювань
- •28. Фази розвитку інфекційного процесу.Механізми зараження патогенними мікроорганізмами. Бактеріємія, токсинемія, сепсис. Періоди інфекційної хвороби.
- •30. Вчення про імунітет. Види імунітету та його прояви
- •35. Реакції імунної відповіді, їх характеристика. Клітинна імунна відповідь
- •36. Закономірності імунної відповіді організму. Фази імунної відповіді. Імунологічні реакції. Імунологічна толерантність, причини її виникнення. Імунологічна пам'ять, її механізм.
- •37. Таке ж як і 51
- •38. Кооперація клітин при імунній відповіді. Роль окремих клітин імунної системи, їх взаємодія. Інтерлейкіни
- •39. Антигени, їх хімічна природа. Повноцінні і неповноцінні антигени. Антигенна структура бактерій. Практичне використання антигенів мо. Антигени
- •1.Ендогенні:
- •2.Екзогенні:
- •40. Антитіла, їх природа, хімічна будова, місце синтезу, динаміка продукції
- •41. Плазмоцити, поняття клон плазматичних клітин. Аутоантитіла
- •42. Антитоксини,їх класифікації, механізм дії, принцип одержання ант сироваток. Одиниці виміру практичне використання
- •43. Серологічні реакції, їх характеристика: аглютинації
- •Перша фаза (специфічна) - специфічне поєднання активного центру антитіла з відповідними групами антигену або гаптену (видимих змін немає);
- •44. Серологічні реакції: преципітації
- •45. Серологічні реакції: лізису, рзк
- •46. Реакції з міченими антитілами або антигенами. Ріф, іфа, ріа
- •47. Генетичні методи дослідження (днк-зондів, плр, імуноблоттинг, молекулярної гібридизації)
- •Етапи плр
- •48. Форми і типи імунного реагування. Гуморальна імунна відповідь та її етапи.
- •49. Первинна та вторинна імунна відповідь. Взаємоддія клітин імунної системи в процесі імунної відповіді.
- •50. Реакція імунної відповіді, їх х-ка. Клітини імунної системи, їх ф-ії
- •51. Гіперчутливість негайного та уповільненого типу, їх механізми, відмінності. Практичне значення.
- •52. Моноклональні антитіла, їх одержання та використання в медичній практиці
- •53. Імунодефіцитні стани, аутоімунні процеси. Комплексна оцінка імунного статусу організму
- •54. Живі вакцини, принципи одержання. Контроль, практичне використання живих вакцин, оцінка ефективності
- •57. Хімічні вакцини і анатоксини, принципи одержання. Асоційовані вакцини. Адсорбовані вакцини, принцип «депо» вакцини
- •58. Анатоксини, їх одержання, очищення, одиниці виміру, використання, оцінка.
- •59. Корпускулярні вакцини з убитих мікробів. Принципи одержання, контроль, оцінка ефективності.
54. Живі вакцини, принципи одержання. Контроль, практичне використання живих вакцин, оцінка ефективності
55-56. Вакцини. Історія одержання. Класифікація вакцин. Корпускулярні, хімічні, синтетичні, генно-інженерні і анти ідіотипові вакцини, лізосомальні та інкапсульовані, мукозальні, рнк-вакцини, з трансгенних рослин
Інактивовані корпускулярні вакцини – це препарати з МіО , що втратили патогенність, вірулентність і життєздатність, але зберегли антигенні і імуногенні властивості. Методи одержання: добір МіО із хорошими АГ властивостями, культивування, накопичення великої кількості, інактивація фізичними (температура 100°С, ультразвук, ультрафіолет, радіація) і хімічними чинниками (формалін, спирт, фенол, перекис водню). Достоїнства: немає контамінації, зручне зберігання, не діють на генетичний апарат. Недоліки: імунітет слабкий, нетривалий (1-2 роки); імунітет тільки загальний; вводять багато разів; мають баластові речовини. Приклад інактивованих вакцин: вакцини проти холери, черевного тифу, грипу.
Синтетичні вакцини одержують після вивчення хім. Складу АГ детермінант або епітопів, потім їх синтезують і з’єднують із носіями поліелектролітами. Приклади синтетичних вакцин: проти гепатиту, грипу, СНІДу.
57. Хімічні вакцини і анатоксини, принципи одержання. Асоційовані вакцини. Адсорбовані вакцини, принцип «депо» вакцини
Хімічні вакцини є вакцинами другого покоління. Такі вакцини містять уже очищені антигени збудників інфекційних захворювань,отримані переважно хімічними методами. Основний принцип одержання хімічних вакцин полягає у виділенні та очищенні проективних антигенів від баластних речовин,які забезпечують розвиток надійного імунітету. Для виділення з мікроорганізмів антигенних комплексів використовують трихлороцтову кислоту,фенол,ферменти тощо. Хімічні вакцини характеризуються слабкою реактогенністю,вони є генетично і онкогенно безпечними,стійкими до впливу зовнішнього середовища,можуть використовуватися у різних асоціаціях. Але недоліками хімічних вакцин є те,що вони швидко виводяться з організму і є менш імуногенними.
Анатоксини-якісно нові препарати,одержані з екзотоксинів бактерій шляхом обробки 0,4% розчином формаліну при 37*С протягом 3-4 тижнів. Така технологія зберігає антигенні та імуногенні властивості екзотоксинів,але знищує їх токсичність. На введення анатоксинів організм виробляє антитоксини. Для досягнення напруженого антитоксичного імунітету необхідне дворазове введення анатоксину з подальшою ревакцинацією.
Сьогодні широко використовують анатоксини,до складу яких після очищення і концентрації додають сорбенти-ад’юванти. Такі вакцини називаються адсорбованими. Адсорбція анатоксинів значно підвищує їх імуногенні властивості.
Вакцини різних типів, що містять кілька компонентів називаються асоційованими вакцинами. Ці препарати, призначені для одночасної вакцинації проти декількох інфекційних захворювань.
Для підвищення імуногенності антигенів, які входять до складу інактивованих, хімічних, синтетичних В. і анатоксинів, застосовують ад’юванти. Ад’юванти (лат. adjuvans — допомагаю) — це різноманітні за походженням і фізико-хімічними властивостями речовини: гель гідроокису алюмінію, ліпіди, емульгатори, полімерні сполуки). Механізм дії ад’ювантів полягає у створенні «депо» антигену в місці введення В. та неспецифічної стимуляції функціональної активності імунокомпетентних клітин.