4 Збудники злоякісного набряку

Злоякісний набряк (рановий газовий набряк, газова гангрена, газова інфекція) – гостра неконтагіозна ранова інфекція тварин і людини.

Хворіють на злоякісний набряк усі види тварин, у тому числі й птиця. Захворювання характеризується появою набряків у м’яких тканинах, некротичними явищами, інтоксикацією організму. Хвороба виникає частіше після поранень. Особливо небезпечні глибокі й коло­ті рани. Спостерігається вона також зрідка й після хірургічних втру­чань та акушерсько-гінекологічних маніпуляцій. До злоякісного на­бряку чутливі й люди.

 Збудники. Злоякісний набряк – захворювання полімікробної етіології. Основними його збудниками є патогенні клостридії: СІ. septicum, Cl. novyi, Cl. perfringens (Рис.4), Cl. histolyticum, Cl. sordellii. У сіль­ськогосподарських тварин захворювання частіше викликає Cl. seрticum переважно в асоціації з іншими клостридіями. Збудники зло­якісного набряку значно поширені в природі, розмножуються у шлун­ково-кишковому тракті тварин та людини. Після загибелі тварини кількість їх надзвичайно збільшується у зв’язку з прониканням клостридій в органи і тканини, де вони інтенсивно розмножуються, контамінуючи грунт та інші об’єкти зовнішнього середовища. У ґрунті вони можуть перебувати тривалий час, а при наявності сприятливих умов ще й розмножуватися.

 

5 Збудник некробактеріозу

Некробактеріоз – хронічне інфекційне захворювання домашніх і диких ссавців та птиці. Характеризується гнійно-некротичним ураженням шкіри, слизової оболонки, внутрішніх органів. У літературі воно описане також під іншими назвами: некробацильоз, копитна хвороба оленів, копитця овець, гангренозний дерматит коней, гангреноз­ний мокрець, панариціум у великої рогатої худоби. Захворювання  поширене в усіх країнах світу, може призводити до загибелі 10 % і більше поголів’я ураженого стада.

Збудник – Fusobacterium necrophorum - відкритий P. Кохом у 1881 p., детально описаний Лефлером у 1882 p. Збудник належить до  родини Bacterioidaceae роду Fusobacter. 

Морфологія. Fusobacterium necrophorum – надзвичайно поліморфний мікроорганізм. Окремі його клітини коко-, інші паличко- йниткоподібні (Рис.5). Паличкоподібні мають розмір 2-5 мкм у довжину  та 0,5-1,5 – діаметр, ниткоподібні – 100-300 мкм, навіть, 400 мкм.  Інколи на ниткоподібних клітинах спостерігаються кулясті або колбоподібні розширення. Збудник спор та капсул не утворює, нерухливий. У старих культурах та в препаратах-відбитках з патологічного матеріалу збудник некробактеріозу частіше має вигляд паличок дов­жиною до 4 мкм та діаметром близько 0,5 мкм.

 

Рис.5 Fusobacterium necrophorum

Резистентність. Порівнюючи з іншими патогенними анаеробами збудник некробактеріозу нестійкий. Однак, він може тривалий час зберігатися у зовнішньому середовищі: у калових масах – близько 2 міс., у сечі – до 15 днів, ґрунті – до 15 днів влітку та до 2 міс. взим­ку, у молоці – до 35 днів.

При висушуванні збудник некробактеріозу гине протягом 72 год., під дією сонячних променів – за 12 год. Нагрівання до 56 °С вбиває його за 15, а нагрівання до 70 °С – за 10 хв., кип’ятіння – мит­тєво.

Під дією 5 %-го гідроксиду натрію він гине за 10 хв., 2,5 %-го креоліну –  за 20, 2 %-го розчину фенолу – за 2 хв., 2,5 %-й розчин креоліну знищує його за 13 хв.

Патогенність. У природних умовах F. necrophorum патогенна для коней, великої рогатої худоби, буйволів, оленів, овець, кіз, сви­ней, собак, котів, курей, гусей, диких тварин. Із лабораторних тварин чутливі білі миші та кролі. Хворіють некробактеріозом і люди.

Джерелом інфекції є хворі тварини та бактеріоносії. У клінічно здорових тварин, особливо в рубці жуйних, зустрічається постійно. Зараження відбувається через пошкоджену шкіру, слизові оболонки. Збудник розмножується у місці проникнення. Ендотоксин та ферменти його пригнічують захисні реакції організму, що сприяє поширенню збудника у різні органи й тканини. Розвитку захворювання сприяють порушення у годівлі тварин, неправильне їх утримання, особливо наявність факторів, що травмують слизові оболонки та шкіру.

Діагностика. Лабораторна діагностика некробактеріозу ґрунтується на результатах бактеріоскопічного, бактеріологічнсго та біологічного досліджень.

В лабораторію необхідно доставити труп дрібної тварини, а від крупних тварин – уражені ділянки тканини та паренхіматозні органи з некротичними вогнищами. Вміст з останніх можна надсилати в запаяних пастерівських піпетках. Відбираючи патологічний матеріал, слід знати, що збудник частіше знаходиться у достатній кількості на межі між ураженими та неураженими ділянками.

Від хворих тварин беруть матеріал на межі здорової і ураженої ділянок. З цих місць готують мазки-відбитки.

Імунітет. Імунітет при некробактеріозі недостатньо вивчений. В Україні (В.П. Риженко) розроблено комбіновані вакцини «Некросан», «Некросальм», «Некроколісальм» та «Фузоактиносан». Перша призначена для профілактики некробактеріозу, злоякісного набряку, некротичного гепатиту та анаеробної ентеротоксемії тварин – остання для профілактики некробактеріозу і актинобацильозу. Вакцина «Некроколісальм» призначена  для профілактики некробактеріозу, колібактеріозу та сальмонельозу вакцина «Некросальм» використовується  метою профілактики некробактеріозу і сальмонельозу тварин.

Лікування здійснюють за допомогою хіміопрепаратів, сульфаніламідів, антибіотиків тетрациклінового ряду.