Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
модуль 2.docx
Скачиваний:
34
Добавлен:
17.12.2019
Размер:
1.32 Mб
Скачать

3 Характеристика роду salmonella

Історія відкриття. Родова назва була дана J. Lignieres в 1900 р. на честь американця D. Salmon, який в 1885 р. описав B. suipestifer (тепер S. cholerae-suis), і якого вважали збудником чуми свиней (зараз доведено, що вона супутник віруса).

                   Класифікація сальмонел

Рід Salmonella

Види:

  Salmonella enterica

  Salmonella bongory

Підвиди   

 S. choleraesuis

 S. salamae

 S. arizonae

 S. diarizonae

 S. houtenae

 S. indica

У подальшому сальмонели поділяються за антигенними властивостями на понад 2500 сероварів.

Сальмонели представляють собою дрібні палички із заокругленими кінцями 1-3 мкм довжиною, 0, 3-0, 8 мкм шириною, рухомі, так як мають перитрихіально розміщені джгутики (Рис.2). Кип’ятіння вбиває миттєво.

 

Рис.2 S. choleraesuis

Ростуть добре на звичайних поживних середовищах. На середовищі Ендо - рожевуваті прозорі колонії, на Плоскирева - безбарвні, але більш щільні та мутні. На вісмут-сульфіт агарі - чорні з металевим блиском. Виняток -  S. paratyphi A, яка дає ніжні, світлі, зеленуваті колонії, так як мікроби не  продукують H2S. Більшість сальмонел - аерогенні, за винятком S. typhi (не продукує газ). Ферментативні властивості різноманітні, варіюють навіть в межах серовару. Як правило, утворюють H2S (виняток  S. paratyphi A) і не утворюють індол.

 Антигенна структура сальмонел складна.  У них розрізняють О- та Н-антигени. Залежно від О-антигену, який позначається арабськими цифрами, сальмонели поділяють а среологічні групи. Специфічність О-антигену зумовлена полісахаридними ланцюгами:  9 (група D) - поліозид (дідезоксигексоза) тівелози, 4 (група В) - абеквоза, 2 (група А) - паратоза.

Як епізоотологічні (епідеміологічні маркери використовують визначення:

а) біоварів (за біохімічними властивостями збудників);

б) фаговари (S. typhi, S. paratyphi A, S . schottmlleri, які мають Vi-антиген).

4 Збудник туляремії

Туляремія - гостра гарячкова природно-вогнищева зоонозна хвороба з ураженням шкіри слизових оболонок, лімфатичних вузлів, легень, органів черевної порожнини. Уперше збудник туляремії виділили Г. Мак-Кой і Ч. Чепін у 1912 р. в місцевості Туляре (США), звідки походить назва хвороби.

   Морфологія і фізіологія. Туляремійні бактерії - дуже дрібні кокоподібні й паличкоподібні клітини розміром 0,2-0,5 мкм (Рис.4). Спор не утворюють, джгутиків не мають, в організмі тварин синтезують ніжну капсулу, грамнегативні, мають значний поліморфізм.     Збудник туляремії- Francisela tularensis - аероб, на простих середовищах не росте, культивується на середовищах із додаванням цистеїну, глюкози, крові кролика. Краще розвивається на рідких середовищах із жовтком. Останнім часом для його вирощування використовують курячі ембріони. На щільних середовищах утворює невеликі білуватого кольору круглі гладенькі колонії.

 

Рис.4 Francisela tularensis 

   Біохімічно мало активний, на білкових середовищах здатний ферментувати глюкозу, мальтозу, маннозу, виділяє сірководень. Але ці властивості непостійні.

   Антигени. Туляремійні бактерії мають локалізовані у клітинній стінці Vi- і О-антигени, які викликають утворення антитіл (аглютинінів, преципітинів). Антигени збудника туляремії споріднені з окремими фракціями антигенів бруцел та єрсиній.

   Екзотоксину палички туляремії не виділяють, але при їх руйнуванні виділяється ендотоксин, який має алергенні властивості.

   Імунітет стійкийтривалий. Він зумовлений клітинними й гуморальними факторами.

   Лабораторна діагностика базується на використанні бактеріологічного, біологічного, серологічного й алергічного методів. Матеріалом для дослідження служать кров, пунктат бубонів, мокротиння, вміст виразки, слиз із 

ротоглотки, виділення кон’юктиви. Виділення культур від хворого і біопроби проводять тільки в лабораторіях з діагностики особливо небезпечних інфекцій. Від хворого виділити культуру в перших генераціях практично не вдається. Тому спочатку досліджуваним матеріалом заражають гвінейських свинок і після їх захворювання виділяють

   Профілактика і лікування. Профілактику туляремії проводять в осередках розповсюдження збудника. Важливе значення має знищення диких і регулювання чисельності промислових гризунів, охорона джерел водопостачання, продовольчих складів, житлових, тваринницьких приміщень від заселення гризунами, захист харчових продуктів від забруднення їх виділеннями гризунів.

   Для лікування туляремії використовують стрептоміцин, тетрацикліни, хлорамфенікол. У випадках затяжних і рецидивних форм хвороби, крім антибіотиків, вводять лікувальну вбиту туляремійну вакцину.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]