Спільне Українсько-Китайське Комюніке

Пекін, 31 жовтня 1992 року

(витяги)

8. Сторони підтримують прагнення народів своїх держав до єдності.

Україна визнає, що Уряд Китайської Народної Республіки є єдиним законним Урядом Китаю, а Тайвань – невід’ємною частиною території Китаю і підтверджує, що вона не буде встановлювати з Тайванем офіційних відносин.

Китайська Народна Республіка визнає незалежність, суверенітет і терито­ріальну цілісність України.

<...>

Угода про встановлення дипломатичних відносин

між Україною і державою-містом Ватикан

(у формі обміну нотами від 18 і 25 березня 1992 р.)

(витяги)

I. Нота Міністерства Закордонних Справ України № 116 від 18 березня 1992 року Секретаріату з міждержавних відносин держави-міста Ватикан

Міністерство Закордонних Справ України засвідчує свою повагу Секретаріату з міждержавних відносин держави-міста Ватикан і має честь повідомити таке:

Уряд України, бажаючи сприяти всебічному співробітництву з Ватиканом у всіх галузях і вважаючи, що встановлення дипломатичних відносин сприятиме розвитку взаєморозуміння, вирішив завершити, після довгої і вимушеної перерви, процес встановлення дипломатичних відносин між Україною і Ватиканом на рівні Посольства з боку Української сторони і на рівні Апостольської Нунціатури з боку Ватикану. Ці відносини регулюватимуться відповідно до Віденської конвен­ції про дипломатичні зносини, підписаної 18 квітня 1961 року.

Міністерство Закордонних Справ України також має честь вважати, що Нота-відповідь Секретаріату з міждержавних відносин держави-міста Ватикан, являє собою згоду з вищезапропонованим, разом з цією Нотою становитимуть угоду про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Ватиканом.

Міністерство Закордонних Справ України пропонує, щоб датою офіційного встановлення дипломатичних відносин була дата отримання Міністерством Закор­донних Справ України вищезазначеної Ноти-відповіді Секретаріату з міждержав­них відносин держави-міста Ватикан.

Міністерство Закордонних Справ України користується цією нагодою, щоб поновити Секретаріату з міждержавних відносин держави-міста Ватикан запев­нення у своїй високій повазі.

<...>

Віденська Конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів1

Відень, 23 серпня 1978 року

(витяги)

Держави – учасниці цієї Конвенції,

враховуючи глибокі зміни в міжнародному співтоваристві, зумовлені процесом деколонізації,<...>

підтверджуючи, що норми міжнародного звичаєвого права будуть і надалі регулювати питання, які не знайшли вирішення в положеннях цієї Конвенції,

домовилися про нижченаведене:

Частина I. Загальні положення

Стаття 1. Сфера застосування цієї Конвенції. Ця Конвенція застосовується до наслідків правонаступництва держав щодо договорів між державами.

Стаття 2. Вживання термінів. 1. Для цілей цієї Конвенції:

a) «договір» означає міжнародну угоду, укладену між державами у письмовій формі та яка регулюється міжнародним правом незалежно від того, чи міститься така угода в одному документі, в двох або декількох пов’язаних між собою доку­ментах, а також незалежно від її конкретного найменування;

b) «правонаступництво держав» означає зміну однієї держави іншою в не­сенні відповідальності за міжнародні відносини будь-якої території;

c) «держава-попередниця» означає державу, яка була змінена іншою держа­вою у випадку правонаступництва держав;

d) «держава-наступниця» означає державу, яка змінила іншу державу у ви­падку правонаступництва держав;

e) «момент правонаступництва держав» означає дату зміни державою-наступницею держави-попередниці в несенні відповідальності за міжнародні від­носини стосовно території, яка є об’єктом правонаступництва держав;

f) «нова незалежна держава» означає державу-наступницю, територія якої безпосередньо перед моментом правонаступництва держав була залежною терито­рією, за міжнародні відносини якої була відповідальна держава-попередниця;

g) «повідомлення про правонаступництво» означає стосовно багатосторонньо­го договору будь-яке повідомлення в будь-якому формулюванні під будь-яким найменуванням, що робиться державою-правонаступницею і відображає її згоду бути пов’язаною цим договором; <...>

і) «ратифікація», «прийняття» і «затвердження» означають, у залежності від випадку, міжнародний акт, що має таке найменування, за допомогою якого дер­жава висловлює в міжнародному плані свою згоду на обов’язковість для неї договору; <...>

k) «договірна держава» означає державу, що погодилася на обов’язковість для неї договору незалежно від того, чи набрав договір чинності чи ні;

l) «учасник» означає державу, що погодилася на обов’язковість для неї догово­ру і для якої договір є чинним;

m) «інша держава-учасниця» означає щодо держави-наступниці будь-якого, окрім держави-попередниці, учасника договору, який є чинним у момент право­наступництва держав щодо території, яка є об’єктом правонаступництва держав;

<...>

Стаття 6. Випадки правонаступництва держав, що підпадають під чин­ність цієї Конвенції. Ця Конвенція застосовується тільки до наслідків право­наступництва держав, яке здійснюється згідно з міжнародним правом і особливо згідно з принципами міжнародного права, втіленими в Статуті Організації Об’єд­наних Націй.

<...>

Стаття 8. Угоди про перехід договірних зобов’язань або прав держави-попередниці до держави-наступниці. 1. Зобов’язання або права держави-попе­редниці за договорами, які є чинні стосовно даної території в момент право­наступництва держав, не стають зобов’язаннями або правами держави-наступниці щодо інших держав-учасниць таких договорів внаслідок виключно того факту, що ця держава-попередниця і держава-наступниця уклали угоду про перехід таких зобов’язань або прав до держави-наступниці.

2. Незалежно від укладання такої угоди наслідки правонаступництва держав за договорами, які є чинними в момент правонаступництва держав щодо вищезгада­ної території, регулюються цією Конвенцією.

Стаття 9. Одностороння заява держави-наступниці про договори держа­ви-попередниці. 1. Зобов’язання або права за договорами, які є чинними стосовно даної території в момент правонаступництва держав, не стають зобов’язаннями або правами держави-наступниці або інших держав-учасниць цих договорів вна­слідок виключно того факту, що ця держава-наступниця зробила односторонню заяву про збереження чинності вказаних договорів щодо своєї території.

2. У цьому випадку наслідки правонаступництва держав за договорами, які є чинними щодо вищезазначеної території в момент правонаступництва держав, регулюються цією Конвенцією.

Стаття 10. Договори, що передбачають участь держави-наступниці. 1. Ко­ли договір передбачає, що у випадку правонаступництва держав державі-наступ­ниці надається можливість вважати себе учасником цього договору, вона може повідомити про своє правонаступництво щодо цього договору згідно з його поло­женнями або, за відсутності таких, згідно з положеннями цієї Конвенції.

2. Якщо договір передбачає, що у випадку правонаступництва держав держава-наступниця буде вважатися учасником цього договору, то це положення набуває чинності тільки тоді, коли ця держава-наступниця чітко у письмовій формі висло­вить на це свою згоду.

<...>

Стаття 11. Режими кордону. Правонаступництво держав як таке не зачіпає:

a) кордонів, установлених договором; або

b) зобов’язань і прав, установлених договором і які належать до режиму кордону.

Стаття 12. Інші територіальні режими. 1. Правонаступництво держав як таке не зачіпає:

a) зобов’язань, що стосуються користування будь-якою територією або обме­жень щодо користування нею, встановлених договором на користь будь-якої тери­торії іноземної держави та які розглядаються як невід’ємно належні до вказаних територій;

b) прав, установлених договором на користь будь-якої території та які стосую­ться користування або обмежень щодо користування будь-якою територією іно­земної держави та які розглядаються як невід’ємно належні до вказаних територій.

2. Правонаступництво держав як таке не зачіпає:

a) зобов’язань, що стосуються користування будь-якою територією або обме­жень щодо користування нею, встановлених договором на користь групи держав або всіх держав та які розглядаються як невід’ємно належні до цієї території;

b) прав, установлених договором на користь групи держав або всіх держав і які стосуються користування будь-якою територією або обмежень щодо користу­вання нею і які розглядаються як невід’ємно належні до цієї території.

3. Положення цієї Статті не застосовуються до договірних зобов’язань держави-попередниці, що передбачають заснування іноземних військових баз на території, яка є об’єктом правонаступництва держав.

Стаття 13. Ця Конвенція і невід’ємний суверенітет над природними багат­ствами і ресурсами. Ніщо в цій Конвенції не зачіпає принципів міжнародного права, які затверджують невід’ємний суверенітет кожного народу і кожної держа­ви над своїми природними багатствами і ресурсами.

Стаття 14. Питання, які стосуються чинності договорів. Ніщо в цій Кон­венції не повинно розглядатися як таке, що вирішує наперед в якому б то не було відношенні будь-яке питання, що стосується дійсності якого-небудь договору.