ЗМІСТ

РОЗДІЛ І. СУБ’ЄКТИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА 12

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 р. «Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва держав відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй» (витяги) 12

Заява «Дванадцяти» про майбутній статус Росії та інших колишніх республік (Брюссель, Гаага, 23 грудня 1991 р.) 17

Спільне Українсько-Китайське Комюніке (Пекін, 31 жовтня 1992 р.) (витяги) 18

Угода про встановлення дипломатичних відносин між Україною і державою-містом Ватикан (у формі обміну нотами від 18 і 25 березня 1992 р.) (витяги) 18

Віденська Конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів (Відень, 23 серпня 1978 р.) (витяги) 19

Віденська Конвенція про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів (Відень, 8 квітня 1983 р.) (витяги) 25

Рішення Ради Глав держав Співдружності Незалежних Держав (Алма-Ата, 21 грудня 1991 р.) (витяги) 30

Закон України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. № 1543-XII 30

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 1514 (XV) від 14 грудня 1960 р. «Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам» (витяги) 31

Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями (Мадрид, 21 травня 1980 р.) (витяги) 32

Додатковий протокол до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями (Страсбург, 9 листопада 1995 р.) (витяги) 33

РОЗДІЛ ІІ. ВЗАЄМОДІЯ МІЖНАРОДНОГО ТА ВНУТРІШНЬОГО ПРАВА 35

Конституція України від 28 червня 1996 р. (витяги) 35

Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. № 55-XII (витяги) 36

Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-IV (витяги) 36

Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. № 2747-IV (витяги) 45

Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. № 1618-IV (витяги) 46

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» (витяги) 46

РОЗДІЛ ІІІ. ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ 47

Віденська конвенція про право міжнародних договорів (Відень, 23 травня 1969 р.) (витяги) 47

РОЗДІЛ ІV. Загальні питання міжнародно-правового регулювання міжнародних просторів. ДЕРЖАВна ТЕРИТОРІЯ 66

Договір між Україною і Угорською Республікою про режим українсько-угорського державного кордону, співробітництво та взаємодопомогу з прикордонних питань (Київ, 19 травня 1995 р.) (витяги) 66

Договір між Україною та Словацькою Республікою про спільний державний кордон (Братислава, 14 жовтня 1993 р.) (витяги) 67

Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько- російський державний кордон (Київ, 28 січня 2003 р.) (витяги) 68

Додатковий протокол до Договору між Україною і Республікою Молдова про державний кордон щодо передачі у власність Україні ділянки автомобільної дороги Одеса – Рені в районі населеного пункту Паланка Республіки Молдова, а також земельної ділянки, по якій вона проходить, і режиму їх експлуатації (Київ, 18 серпня 1999 р.) (витяги) 69

Угода між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України (Київ, 28 травня 1997 р.) (витяги) 70

Закон України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р. № 1777-XII (витяги) 73

Заява Голови Ради Безпеки ООН від 20 липня 1993 р. 78

Конвенція про режим судноплавства на Дунаї (Белград, 18 серпня 1948 р.) (витяги) 79

Додатковий протокол до Конвенції про режим судноплавства на Дунаї від 18 серпня 1948 р. (Будапешт, 26 березня 1998 р.) (витяги) 81

Договір про Антарктику Вашингтон, 1 грудня 1959 р. (витяги) 82

РОЗДІЛ V. МІЖНАРОДНо-правовий режим МОРСЬКого ПРОстору 84

Конвенція Організації Об’єднаних Націй з морського права (Монтего-Бей, 10 грудня 1982 р.) (витяги) 84

Договір між Україною і Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки (Керч, 24 грудня 2003 р.) (витяги) 104

Конвенція про режим проток (Монтре, 20 липня 1936 р.) (витяги) 105

Конвенція про забезпечення вільного використання Суецького каналу (Константинополь, 29 жовтня 1888 р.) (витяги) 109

РОЗДІЛ VІ. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ПОВІТРЯНОГО ПРОСТОРУ 111

Конвенція про міжнародну цивільну авіацію (Чикаго, 7 грудня 1944 р.) (витяги) 111

РОЗДІЛ VІІ. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ КОСМІЧНОГО ПРОСТОРУ 117

Договір про принципи діяльності держав з дослідження та використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла (Москва, Вашингтон, Лондон, 27 січня 1967 р.) (витяги) 117

РОЗДІЛ VІІI. ПРАВО ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН 120

Віденська конвенція про дипломатичні зносини (Відень, 18 квітня 1961 р.) (витяги) 120

Віденська конвенція про консульські зносини (Відень, 24 квітня 1963 р.) (витяги) 127

Конвенція про спеціальні місії (Нью-Йорк, 16 грудня 1969 р.) (витяги) 140

Віденська конвенція про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру (Відень, 14 березня 1975 р.) (витяги) 145

Конституція України від 28 червня 1996 р. (витяги) 155

Закон України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р. № 2728-III (витяги) 157

РОЗДІЛ ІХ. МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ 160

Статут Організації Об’єднаних Націй (Сан-Франциско, 26 червня 1945 р.) (витяги) 160

Статут Міжнародного Суду (витяги) 170

Статут Ради Європи (Лондон, 5 травня 1949 р.) (витяги) 173

Північноатлантичний договір (Вашингтон, 4 квітня 1949 р.) (витяги) 175

Угода про створення Співдружності Незалежних Держав (Мінськ,

8 грудня 1991 р.) (витяги) 177

Статут Співдружності Незалежних Держав (Мінськ, 22 січня 1993 р.) (витяги) 178

РОЗДІЛ Х. ПРАВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ 183

Договір про Європейський Союз (Маастрихт, 7 лютого 1992 р.) (витяги) 183

Договір, що засновує Європейське Співтовариство (Рим, 25 березня 1957 р.) (витяги) 186

РОЗДІЛ ХI. МІЖНАРОДНЕ ПРАВО ПРАВ ЛЮДИНИ 190

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 217 А (III) від 10 грудня 1948 р. «Загальна декларація прав людини» 190

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (Нью-Йорк, 16 грудня 1966 р.) (витяги) 193

Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (Нью-Йорк, 16 грудня 1966 р.) (витяги) 202

Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права (Нью-Йорк, 16 грудня 1966 р.) (витяги) 203

Резолюція Економічної і Соціальної Ради ООН 1503 (XLVIII) від 27 травня 1970 р. «Процедура розгляду повідомлень про порушення прав людини та основних свобод» (витяги) 206

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 р.) (витяги) 207

Перший протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20 березня 1952 р.) (витяги) 216

Протокол № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Страсбург, 16 вересня 1963 р.) (витяги) 216

Протокол № 6 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо скасування смертної кари (Страсбург, 28 квітня 1983 р.) (витяги) 217

Протокол № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Страсбург, 22 листопада 1984 р.) (витяги) 217

Протокол № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 2000 р.) (витяги) 218

Протокол № 13 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Вільнюс, 3 травня 2002 р.) (витяги) 219

Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (витяги) 219

Європейська угода про осіб, що беруть участь у процесі Європейського суду з прав людини (Страсбург, 5 березня 1996 р.) (витяги) 220

Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV (витяги) 221

Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (Нью-Йорк, 10 грудня 1984 р.) (витяги) 224

Закон України «Про зняття застережень України до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання» від 5 листопада 1998 р. № 234-XIV (витяги) 226

Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (Страсбург, 26 листопада 1987 р.) (витяги) 226

Конвенція про права дитини (Нью-Йорк, 20 листопада 1989 р.) (витяги) 228

Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (Нью-Йорк, 18 грудня 1979 р.) (витяги) 233

Факультативний протокол до Конвенції про ліквідацію усіх форм

дискримінації щодо жінок (Нью-Йорк, 6 жовтня 1999 р.) (витяги) 236

Конвенція про статус біженців (Женева, 28 липня 1951 р.) (витяги) 238

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 47/135 від 18 грудня 1992 р. «Декларація про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин» (витяги) 243

Рамкова конвенція про захист національних меншин (Страсбург, 1 лютого 1995 р.) (витяги) 244

Європейська хартія регіональних мов або мов меншин (Страсбург, 5 листопада 1992 р.) (витяги) 247

Закон України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» від 15 травня 2003 р. № 802-IV (витяги) 251

РОЗДІЛ ХІІ. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПИТАНЬ ЮРИСДИКЦІЇ 252

Конвенція про рабство (Женева, 25 вересня 1926 р.) (витяги) 252

Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства (Женева, 7 вересня 1956 р.) (витяги) 252

Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами (Лейк Саксес, Нью-Йорк, 21 березня 1950 р.) (витяги) 254

Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (Нью-Йорк, 10 грудня 1984 р.) (витяги) 255

Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом (Нью-Йорк, 15 грудня 1997 р.) (витяги) 257

Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму (Нью-Йорк, 9 грудня 1999 р.) (витяги) 260

Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом (Страсбург, 27 січня 1977 р.) (витяги) 263

Конвенція про злочини та деякі інші акти, що вчиняються на борту повітряних суден (Токіо, 14 вересня 1963 р.) (витяги) 265

Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден (Гаага, 16 грудня 1970 р.) (витяги) 266

Конвенція про боротьбу з незаконними актами, що спрямовані проти безпеки цивільної авіації (Монреаль, 23 вересня 1971 р.) (витяги) 268

Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу (Відень, 3 березня 1980 р.) (витяги) 270

Конвенція Організації Об’єднаних Націй з морського права (Монтего-Бей, 10 грудня 1982 р.) (витяги) 273

Конвенція Організації Об’єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин (Відень, 20 грудня 1988 р.) (витяги) 278

Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (Нью-Йорк, 15 листопада 2000 р.) (витяги) 283

Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності (Нью-Йорк, 15 листопада 2000 р.) (витяги) 288

Протокол проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності (Нью-Йорк, 15 листопада 2000 р.) (витяги) 289

Протокол проти незаконного виготовлення і обігу вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності (Ною-Йорк, 31 травня 2001 р.) (витяги) 290

Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах (Страсбург, 20 квітня 1959 р.) (витяги) 292

Європейська конвенція про видачу правопорушників (Париж, 13 грудня 1957 р.) (витяги) 294

Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників (Страсбург, 15 жовтня 1975 р.) (витяги) 296

Конвенція про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах (Мінськ, 22 січня 1993 р.) (витяги) 297

Протокол до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року (Москва, 28 березня 1997 р.) (витяги) 303

Лист Міністерства юстиції України від 21.01.2006 р. № 26-53/7 «Щодо застосування конвенцій про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» 303

Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. № 2341-III (витяги) 304

Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього (Нью-Йорк, 9 грудня 1948 р.) (витяги) 306

Конвенція про запобігання злочину апартеїду та про покарання за нього (Нью-Йорк, 30 листопада 1973 р.) (витяги) 306

Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (Нью-Йорк, 7 березня 1966 р.) (витяги) 308

Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (Женева, 12 серпня 1949 р.) (витяги) 311

Конвенція про поводження з військовополоненими (Женева, 12 серпня 1949 р.) (витяги) 311

Конвенція про захист цивільного населення під час війни (Женева, 12 серпня 1949 р.) (витяги) 312

Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I) (Женева, 8 червня 1977 р.) (витяги) 312

Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців (Нью-Йорк, 4 грудня 1989 р.) (витяги) 314

Конвенція про незастосування строків давності до воєнних злочинів і злочинів проти людяності (Нью-Йорк, 26 листопада 1968 р.) (витяги) 316

Римський Статут міжнародного кримінального суду (Рим, 17 липня 1998 р.) (витяги) 317

РОЗДІЛ ХІІІ. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН 320

Марракешська Угода про створення Світової організації торгівлі (Марракеш, 15 квітня 1994 р.) (витяги) 320

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 3281 (XXIX) від 12 грудня 1974 р. «Хартія економічних прав та обов’язків держав» (витяги) 323

РОЗДІЛ ХІV. МІЖНАРОДНЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО 331

Декларація Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 3 червня 1992 р.) 331

РОЗДІЛ ХV. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІЖНАРОДНО- ПРАВОВИМИ ЗАСОБАМИ 335

Договір про відмову від війни як знаряддя національної політики (Париж, 27 серпня 1928 р.) (витяги) 335

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 3314 (ХХIХ) від 14 грудня 1974 р. «Визначення агресії» (витяги) 335

Резолюція Ради Безпеки ООН 1267, прийнята на 4051 засіданні 15 жовтня 1999 р. (витяги) 336

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (Москва, Вашингтон, Лондон, 1 липня 1968 р.) (витяги) 339

Закон України «Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 р.» від 16 листопада 1994 р. № 248/94-ВР 340

Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (Будапешт, 5 грудня 1994 р.) 341

Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі та під водою (Москва, 5 серпня 1963 р.) (витяги) 342

РОЗДІЛ ХVІ. МИРНІ ЗАСОБИ ВИРІШЕННЯ МІЖНАРОДНИХ СПОРІВ 343

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 37/10 від 15 листопада 1982 р. «Манільська декларація про мирне вирішення міжнародних спорів» (витяги) 343

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 43/51 від 5 грудня 1988 р. «Декларація про попередження та усунення спорів та ситуацій, що можуть загрожувати міжнародному миру та безпеці, та про роль ООН у цій сфері» (витяги) 346

РОЗДІЛ ХVІІ. МІЖНАРОДНЕ ПРАВО В ПЕРІОД ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ 349

Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (Женева, 12 серпня 1949 р.) (витяги) 349

Конвенція про поводження з військовополоненими (Женева, 12 серпня 1949 р.) (витяги) 356

Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I) (Женева, 8 червня 1977 р.) (витяги) 369

Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру (Протокол II) (Женева, 8 червня 1977 р.) (витяги) 382

Статут Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця від 1 жовтня 1986 р. (витяги) 387

Статут Міжнародного комітету Червоного Хреста від 24 червня 1998 р. (витяги) 389

РОЗДІЛ ХVІІІ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ 391

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 56/83 від 12 грудня 2001 р. «Відповідальність держав за міжнародно-противоправні діяння» 391

Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про врегулювання претензій, які виникли внаслідок повітряної катастрофи, що сталася 4 жовтня 2001 року (Москва, 26 грудня 2003 р.) (витяги) 400

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. № 959-XII (витяги) 402

Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду (Відень, 21 травня 1963 р.) (витяги) 403

РОЗДІЛ І.

СУБ’ЄКТИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

ГенеральнА АсамблеЯ ООН

Резолюція 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року

Декларація про принципи міжнародного права,

що стосуються дружніх відносин і співробітництва держав

відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй

(витяги)

ПРЕАМБУЛА

Генеральна Асамблея, <...>

вважаючи, що сумлінне додержання принципів міжнародного права, що сто­суються дружніх відносин і співробітництва між державами, та сумлінне вико­нання державами зобов’язань, взятих відповідно до Статуту, мають найважливіше значення для підтримання міжнародного миру і безпеки та досягнення інших цілей Організації Об’єднаних Націй, <...>

вважаючи, що прогресивний розвиток і кодифікація таких принципів <...> сприятимуть здійсненню цілей Організації Об’єднаних Націй, маючи на увазі за­безпечення їх ефективнішого застосування в рамках міжнародної спільності, <...>

1. Урочисто проголошує такі принципи:

Принцип, згідно з яким держави утримуються в їх міжнародних відно­синах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несу­місним із цілями Організації Об’єднаних Націй

Кожна держава в своїх міжнародних відносинах зобов’язана утримуватися від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності чи по­літичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із цілями Організації Об’єднаних Націй. Така погроза силою або її застосування є порушенням міжнародного права й Статуту Організації Об’єднаних Націй; вона ніколи не повинна застосовуватися як засіб врегулювання міжнародних питань.

Агресивна війна є злочином проти миру, який тягне відповідальність за міжнародним правом.

Відповідно до цілей і принципів Організації Об’єднаних Націй держави зобов’язані утримуватися від пропаганди агресивних воєн.

Кожна держава зобов’язана утримуватися від погрози силою або її застосу­вання з метою порушення існуючих міжнародних кордонів іншої держави чи як засобу розв’язання міжнародних спорів, у тому числі територіальних спорів і питань, що стосуються державних кордонів.

Так само кожна держава зобов’язана утримуватися від погрози силою або її застосування з метою порушення міжнародних демаркаційних ліній, таких, як лінії перемир’я, що встановлені чи відповідають міжнародній угоді, стороною якої є дана держава чи якої ця держава зобов’язана додержуватися згідно з будь-якою іншою підставою. Ніщо у вищесказаному не повинно тлумачитись як таке, що завдає шкоди позиціям заінтересованих сторін щодо статусу й наслідків встанов­лення таких ліній згідно з їх особливими режимами чи як таке, що порушує їх тимчасовий характер.

Держави зобов’язані утримуватися від актів репресалій, пов’язаних із застосу­ванням сили.

Кожна держава зобов’язана утримуватися від будь-яких насильницьких дій, що позбавляють народи, про які говориться при конкретизації принципу рівно­правності и самовизначення, їх права на самовизначення, свободу і незалежність.

Кожна держава зобов’язана утримуватися від організації чи заохочення органі­зації іррегулярних сил чи озброєних банд, у тому числі найманців, для вторгнення на територію іншої держави.

Кожна держава зобов’язана утримуватися від організації, підбурювання, по­дання допомоги чи участі в актах громадянської війни або терористичних актах в іншій державі, чи від потурання діяльності організацій у межах своєї території, спрямованій на здійснення таких актів, у тому випадку, коли акти, що згадуються в цьому абзаці, пов’язані із погрозою силою чи її застосуванням.

Територія держави не повинна бути об’єктом воєнної окупації, що настала в результаті застосування сили на порушення положень Статуту. Територія держави не повинна бути об’єктом придбання іншою державою в результаті погрози си­лою чи її застосування. Ніякі територіальні придбання, що є результатом погрози силою чи її застосування, не повинні визнаватися законними. Ніщо у вищесказа­ному не повинні тлумачитись як таке, що порушує:

а) положення Статуту чи будь-яку міжнародну угоду, що була укладена до прийняття Статуту і має юридичну силу згідно з міжнародним правом, або

b) повноваження Ради Безпеки згідно з Статутом.

Всі держави повинні сумлінно вести переговори з метою найскорішого укла­дення універсального договору про загальне і повне роззброєння під ефективним міжнародним контролем і прагнути вживати відповідних заходів для ослаблення міжнародної напруженості й зміцнення довір’я між державами.

Усі держави повинні на підставі загальновизнаних принципів і норм між­народного права сумлінно виконувати свої зобов’язання щодо підтримання міжна­родного миру і безпеки та прагнути до підвищення ефективності, заснованої на Статуті, системи безпеки Організації Об’єднаних Націй.

Ніщо у вищенаведених абзацах не повинно тлумачитись як розширення чи обмеження яким-небудь чином меж дії положень Статуту, які стосуються тих ви­падків, коли застосування сили є законним.

Принцип, згідно з яким держави вирішують свої міжнародні спори мир­ними засобами так, щоб не ставити під загрозу міжнародний мир, безпеку і справедливість

Кожна держава вирішує свої міжнародні спори з іншими державами мирними за­собами так, щоб не ставити під загрозу міжнародний мир, безпеку і справедливість.

Тому держави повинні прагнути до найскорішого й справедливого вирішення своїх міжнародних спорів шляхом переговорів, обслідування, посередництва, при­мирення, арбітражу, судового розгляду, звернення до регіональних органів або угод чи іншими мирними засобами за своїм вибором. У пошуках такого врегулю­вання сторони мають погоджувати такі мирні засоби, які відповідали б обстави­нам і характеру спору.

Сторони у спорі зобов’язані у випадку, якщо вони не досягнуть вирішення спору одним з вищезгаданих мирних засобів, продовжувати прагнути до врегулю­вання спору іншими погодженими між ними мирними засобами.

Держави, які є сторонами в міжнародному спорі, а також інші держави повин­ні утримуватися від будь-яких дій, які можуть погіршити становище настільки, що поставлять під загрозу підтримання міжнародного миру й безпеки, і повинні діяти відповідно до цілей і принципів Організації Об’єднаних Націй.

Міжнародні спори вирішуються на підставі суверенної рівності держав та відпо­відно до принципів вільного вибору засобів мирного вирішення спорів. Застосуван­ня процедури врегулювання спору чи згода на таку процедуру, про яку була вільно досягнута угода між державами щодо існуючих чи майбутніх спорів, у яких вони є сторонами, не повинні розглядатися несумісними з принципами суверенної рівності.

Ніщо в попередніх абзацах не зачіпає і не применшує значення відповідних положень Статуту, зокрема тих, що стосуються мирного вирішення спорів.

Принцип, що стосується зобов’язання згідно із Статутом не втручатися у справи, які входять до внутрішньої компетенції будь-якої держави

Жодна держава чи група держав не має права втручатися прямо чи непрямо з будь-якої причини у внутрішні й зовнішні справи іншої держави. Внаслідок цього збройне втручання та всі інші форми втручання чи всілякі загрози, спрямовані проти правосуб’єктності держави або проти її політичних, економічних і культур­них основ, є порушенням міжнародного права.

Жодна держава не може ні застосовувати, ні заохочувати застосування еконо­мічних, політичних заходів чи заходів будь-якого іншого характеру з метою під­корити собі іншу державу щодо здійснення нею її суверенних прав та одержання від неї будь-яких переваг. Жодна держава не повинна також організовувати, допомагати, розпалювати, фінансувати, заохочувати або допускати збройну, підривну чи терористичну діяльність, спрямовану на заміну устрою іншої держави шляхом насильства, а також втручатися у внутрішню боротьбу в іншій державі.

Застосування сили для позбавлення народів їх національного суверенітету є порушенням їх невід’ємних прав і принципу невтручання.

Кожна держава має невід’ємне право вибирати свою політичну, економічну, соціальну і культурну систему без втручання в будь-якій формі з боку будь-якої іншої держави.

Ніщо у наведених вище абзацах не повинно тлумачитись як таке, що зачіпає яким-небудь чином положення Статуту, які стосуються підтримання міжнарод­ного миру і безпеки.

Обов’язок держав співробітничати одна з одною відповідно до Статуту

Держави зобов’язані співробітничати одна з одною, незалежно від різниці їх політичних, економічних та соціальних систем, у різних галузях міжнародних від­носин з метою підтримання міжнародного миру і безпеки та сприяння міжнарод­ній економічній стабільності й прогресу, загальному добробуту народів і міжна­родному співробітництву, вільному від дискримінації, яка має у своїй основі таку різницю.

З цією метою:

а) держави співробітничають з іншими державами у підтриманні міжнарод­ного миру й безпеки,

b) держави співробітничають у встановленні загальної поваги і додержання прав людини й основних свобод для всіх та в ліквідації всіх форм расової дискри­мінації і всіх форм релігійної нетерпимості,

с) держави здійснюють свої міжнародні відносини в економічній, соціальній, культурній, технічній і торговельній галузях відповідно до принципів суверенної рівності і невтручання,

d) держави – члени Організації Об’єднаних Націй зобов’язані у співробітни­цтві з Організацією Об’єднаних Націй вживати спільних та індивідуальних захо­дів, передбачених відповідними положеннями Статуту.

Держави співробітничають в економічній, соціальній і культурній галузях, а також у галузях науки і техніки та сприяють прогресу в світі в галузі культури і освіти. Держави мають співробітничати у справі сприяння економічному зро­станню в усьому світі, особливо в країнах, що розвиваються.

Принцип рівноправності й самовизначення народів

На підставі принципу рівноправності й самовизначення народів, закріпленого в Статуті Організації Об’єднаних Націй, всі народи мають право вільно визначати без втручання із зовні свій політичний статус і здійснювати свій економічний, соціальний і культурний розвиток, а кожна держава зобов’язана поважати це право у відповідності з положеннями Статуту.

Кожна держава зобов’язана сприяти шляхом спільних і самостійних дій здій­сненню принципу рівноправності й самовизначення народів відповідно до положень Статуту та подавати допомогу Організації Об’єднаних Націй у виконанні зобов’я­зань, покладених на неї Статутом щодо здійснення даного принципу, з тим щоб:

а) сприяти дружнім відносинам і співробітництву між державами і

b) невідкладно покласти край колоніалізму, проявляючи належну увагу до вільно вираженої волі заінтересованих народів, а також маючи на увазі, що підко­рення народів іноземному ярму, пануванню і експлуатації є порушенням цього принципу, як і відмовленням в основних правах людини, і суперечить Статутові Організації Об’єднаних Націй.

Кожна держава зобов’язана сприяти шляхом спільних і самостійних дій загаль­ній повазі та додержанню прав людини й основних свобод відповідно до Статуту.

Створення суверенної і незалежної держави, вільне приєднання до незалежної держави чи об’єднання з нею, або встановлення будь-якого іншого політичного статусу, вільно визначеного народом, є засобами здійснення цим народом права на самовизначення.

Кожна держава зобов’язана утримуватися від будь-яких насильницьких дій, що позбавляють народи, про які говориться вище, при конкретизації цього прин­ципу, їх права на самовизначення, свободу й незалежність. У своїх діях проти таких насильницьких заходів і в опорі їм ці народи, добиваючись здійснення свого права на самовизначення, мають право просити й одержувати підтримку відпо­відно до цілей і принципів Статуту.

Територія колонії чи інша несамоврядована територія має згідно із Статутом статус, окремий і такий, що відрізняється від статусу території держави, яка керує нею; такий окремий згідно із Статутом статус існуватиме доти, поки народ даної колонії чи несамоврядованої території не здійснить своє право на самовизначення відповідно до Статуту і особливо до його цілей і принципів.

Ніщо у наведених вище абзацах не повинно тлумачитись як таке, що санкціо­нує чи заохочує будь-які дії, що вели б до розчленування, часткового чи повного порушення територіальної цілісності або політичної єдності суверенних і незалеж­них держав, що діють додержуючись принципу рівноправності й самовизначення народів, як цей принцип викладений вище; і внаслідок цього мають уряди, які представляють весь народ, що належить до даної території, незалежно від раси, віросповідання чи кольору шкіри.

Кожна держава має утримуватися від будь-яких дій, спрямованих на часткове чи повне порушення національної єдності й територіальної цілісності будь-якої іншої держави або країни.

Принцип суверенної рівності держав

Усі держави користуються суверенною рівністю. Вони мають однакові права й обов’язки і є рівноправними членами міжнародної спільності, незалежно від відмінностей економічного, соціального, політичного або іншого характеру.

Поняття суверенної рівності включає, зокрема, такі елементи:

а) держави юридично рівні;

b) кожна держава користується правами, властивими повному суверенітету;

с) кожна держава зобов’язана поважати правосуб’єктність іншої держави;

d) територіальна цілісність і політична незалежність держав недоторканні;

e) кожна держава має право вільно вибирати й розвивати свої політичні, соціальні, економічні та культурні системи;

f) кожна держава зобов’язана виконувати повністю й сумлінно свої міжна­родні зобов’язання й жити в мирі з іншими державами.

Принцип сумлінного виконання державами зобов’язань, взятих ними відповідно до Статуту

Кожна держава зобов’язана сумлінно виконувати зобов’язання, взяті нею від­повідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй.

Кожна держава зобов’язана сумлінно виконувати свої зобов’язання, що ви­пливають із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Кожна держава зобов’язана сумлінно виконувати свої зобов’язання, що випли­вають із міжнародних договорів, чинних згідно із загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

В тому випадку, коли зобов’язання, що випливають із міжнародних договорів, суперечать зобов’язанням членів Організації Об’єднаних Націй за Статутом Орга­нізації Об’єднаних Націй, зобов’язання за Статутом мають переважну силу.

Загальні положення

2. Заявляє, що

При тлумаченні й застосуванні викладені вище принципи є взаємопов’язаними і кожний принцип має розглядатися в контексті всіх інших принципів.

Ніщо в цій Декларації не повинно тлумачитись як таке, що завдає шкоди яким-небудь чином положенням Статуту чи правам і зобов’язанням держав-членів за Статутом, чи правам народів за Статутом з урахуванням конкретизації цих прав у даній Декларації.

3. Заявляє далі, що:

Принципи Статуту, які містяться в цій Декларації, становлять основні принци­пи міжнародного права і тому закликають всі держави керуватися цими прин­ципами у своїй міжнародній діяльності та розвивати свої взаємовідносини на основі їх суворого додержання.

Заява «Дванадцяти» про майбутній статус Росії та інших колишніх республік

Брюссель, Гаага, 23 грудня 1991 року

Европейское сообщество и его государства-члены с удовлетворением отме­чают решение участников встречи в Алма-Ате 21 декабря 1991 г. о создании Содруества Независимых Государств¹.

Они принимают к сведению, что международные права и обязательства быв­шего СССР, включая права и обязательства по Уставу ООН, будут продолжать осуществляться Россией. Они приветствуют согласие Правительства России при­нять на себя эти обязательства и ответственность и в этом качестве будут про­должать свои дружественные отношения с Россией с учетом изменения ее консти­туционного статуса.

Они готовы признать другие республики, составляющие Содружество, как только они получат гарантии от этих республик о готовности выполнить требова­ния, содержащиеся в «Критериях признания новых государств в Восточной Евро­пе и на территории Советского Союза», принятых министрами иностранных дел «Двенадцати» 16 декабря 1991 г.

В частности, они рассчитывают получить от республик гарантии выполнения ими международных обязательств, вытекающих для них из договоров и соглаше­ний, заключенных Советским Союзом, включая ратификацию и полное выполне­ние Договора об обычных вооруженных силах в Европе теми республиками, к которым относится этот Договор, а также, что они обеспечат единый контроль за ядерным оружием и его нераспространением.

Председатель Совета ЕС вступит в контакт с соответствующими республиками с целью своевременного получения от них требуемых гарантий, с тем чтобы призна­ние начало действовать с момента вступления в силу роспуска Советского Союза.

О критериях ес для признания новых государств в Восточной Европе и на территории Советского Союза

По решению Европейского Совета (Маастрихт, 9-11 декабря 1991 г.) 16 де­кабря 1991 г. в Брюсселе состоялось заседание Совета ЕС на уровне министров иностранных дел, на котором было обсуждено положение в СССР и в некоторых странах Восточной Европы. Был определен общий подход «Двенадцати» к вопро­су официального признания новых государств на территории Советского Союза и в Восточной Европе.

Подтвердив свою приверженность принципам Хельсинкского Заключитель­ного акта и Парижской хартии, в частности принципу самоопределения, мини­стры выразили свою готовность признать, при условии соблюдения общеприня­тых международных стандартов и исходя из конкретной политической ситуации, те новые государства, которые в силу исторических изменений, происходящих в регионе, развиваются на демократической основе, приняли на себя соответствую­щие международные обязательства и в духе доброй воли заявили о своей привер­женности мирному процессу и переговорам.

Согласованы следующие критерии официального признания:

«– соблюдение положений Устава ООН и обязательств, принятых по Хель­синкскому Заключительному акту и Парижской хартии, особенно в том, что касается верховенства закона, демократии и прав человека;

– гарантии прав этнических и национальных групп и меньшинств в соответ­ствии с обязательствами, принятыми в рамках СБСЕ;

– уважение нерушимости всех границ, которые не могут быть изменены ина­че, как мирными средствами и с общего согласия;

– принятие всех соответствующих обязательств, касающихся разоружения и нераспространения ядерного оружия, а также безопасности и региональной стабильности;

– обязательство разрешать по соглашению, в том числе предусматривая в случае необходимости обращение в арбитраж, все вопросы, касающиеся право­преемства государства и региональных споров».

Одновременно министры подчеркнули, что не будут признаваться государ­ства, возникающие в результате агрессии. Сообщества и их страны-члены будут также учитывать влияние факта признания на соседние государства.

Министры заявили, что уважение перечисленных принципов открывает возможности для установления дипломатических отношений как от имени Сообществ, так и отдельными государствами-членами с оформлением этого факта соответствующими соглашениями.