Часть четвертая. Общие положения

Статья 55. Lex specialis. Настоящие статьи не применяются, если и в той мере, в какой условия наличия международно-противоправного деяния или содержание международной ответственности государства или ее имплементация определяются специальными нормами международного права.

Статья 56. Вопросы ответственности государств, не регулируемые настоящими статьями. Применимые нормы международного права продолжают определять вопросы ответственности государства за международно-противо­правное деяние в той мере, в какой они не регулируются настоящими статьями.

Статья 57. Ответственность международной организации. Настоящие ста­тьи не затрагивают вопросов ответственности по международному праву между­народной организации или любого государства за поведение международной организации.

Статья 58. Индивидуальная ответственность. Настоящие статьи не затраги­вают вопросов индивидуальной ответственности по международному праву любого лица, действующего от имени государства.

Статья 59. Устав Организации Объединенных Наций. Настоящие статьи не затрагивают Устава Организации Объединенных Наций.

Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про врегулювання претензій, які виникли внаслідок повітряної катастрофи, що сталася 4 жовтня 2001 року1

Москва, 26 грудня 2003 року

(витяги)

Уряд (Кабінет Міністрів) України (далі «Українська Сторона») і Уряд Російської Федерації (далі «Російська Сторона»), далі разом «Сторони»,

бажаючи всебічно врегулювати всі претензії, які виникли внаслідок ката­строфи 4 жовтня 2001 року російського пасажирського літака Ту-154М авіа­компанії «Сибирь» (далі – «повітряна катастрофа»),

беручи до уваги, що Україна визнала повітряну катастрофу як жахливу траге­дію і висловила глибокий жаль з приводу загибелі людей внаслідок повітряної катастрофи,

беручи до уваги, що Російська Сторона вживає належних заходів для вста­новлення всіх можливих отримувачів,

дійшовши взаєморозуміння щодо фінансових та юридичних умов урегулю­вання і, зокрема, відносно обрахування суми врегулювання, виходячи з принципу «двісті тисяч доларів США за кожну жертву»,

домовилися про таке:

Стаття I. Для цілей цієї Угоди наведені нижче терміни мають такі значення:

а) «жертви» – фізичні особи, які загинули у повітряній катастрофі, перелічені у Додатку 1 до цієї Угоди;

б) «можливі отримувачі» – громадяни Російської Федерації, які є членами родини (подружжя, батьки і діти (усиновлювачі та усиновлені) жертв, які згідно з цією Угодою та рішенням Російської Сторони мали б право на отримання частки суми врегулювання, якщо б надали уповноваженому органу Російської Сторони Документ, і не отримують виплат з тієї суми, яку Українська Сторона виплачує у зв’язку з повітряною катастрофою Уряду Держави Ізраїль;

в) «отримувачі» – можливі отримувачі, які надали уповноваженому органу Російської Сторони Документ;

г) «Документ» – документ про визнання задоволення вимог та врегулювання претензій, складений за формою, наведеною в Додатку 3 до цієї Угоди;

д) «сума врегулювання» – одноразова грошова сума, зазначена в пункті 1 статті II цієї Угоди;

е) «частка суми врегулювання» – частина суми врегулювання, яка розрахо­вується Російською Стороною для можливого отримувача,

ж) «претензії» – будь-які дії, які вжиті на день набуття чинності цією Угодою або які будуть вжиті після цього дня отримувачами з метою пред’явлення згідно із застосовним законодавством будь-яких вимог цивільно-правового характеру до України, її органів, посадових осіб та державних юридичних осіб у зв’язку з повітряною катастрофою, включаючи вимоги про відшкодування витрат на оплату адвокатських послуг;

з) «притязання» – будь-які дії, які вжиті на день набуття чинності цією Угодою або які будуть вжиті після цього дня фізичними особами, іншими ніж отримувачі, з метою пред’явлення будь-яких вимог цивільно-правового характеру до України, її органів, посадових осіб та державних юридичних осіб у зв’язку з повітряною катастрофою, включаючи вимоги про відшкодування витрат на оплату адвокатських послуг;

и) «державні юридичні особи» – юридичні особи, які засновані органами дер­жавної влади України і здійснюють свою діяльність під їхнім управлінням чи контролем.

Стаття II. 1. Українська Сторона виплачує ex gratia Російській Стороні для розподілу серед можливих отримувачів одноразову суму врегулювання у розмірі семи мільйонів восьмиста дев’яти тисяч шістдесяти шести доларів США шістде­сяти шести центів згідно зі строками та умовами, встановленими у Додатку 2 до цієї Угоди.

2. Виплата згідно з пунктом 1 цієї статті суми врегулювання становитиме повне та остаточне врегулювання всіх претензій.

3. Українська Сторона не відшкодовуватиме шкоду двічі. Одному отримувачу виплачується одна частка суми врегулювання за одну жертву.

Стаття III. 1. Сума врегулювання розраховується на частки для можливих отримувачів і виплачується отримувачам виключно Російською Стороною згідно з цією Угодою та рішенням Російської Сторони, без шкоди для статті IV цієї Угоди.

2. Україна, її органи, посадові особи та державні юридичні особи не несуть відповідальності у зв’язку з розрахуванням суми врегулювання для можливих отримувачів та виплатами отримувачам.

Стаття IV. Якщо можливий отримувач не приймає частку суми врегулювання протягом дванадцяти місяців від дня перерахування згідно з пунктом 4 Додатка 2 до цієї Угоди суми врегулювання, він не може претендувати в подальшому на отримання частки суми врегулювання.

У цьому разі Російська Сторона повертає Українській Стороні протягом дев’я­носта днів після закінчення вищезазначеного дванадцятимісячного строку відповід­ну частку, включаючи нараховані на неї відсотки, у разі, якщо вони були нараховані.

Стаття V. 1. Відповідно до цієї Угоди Російська Сторона не пред’являє будь-яких претензій або притязань.

2. У разі пред’явлення претензій на території України вони передаються дипломатичними каналами Російській Стороні.

<...>

Стаття VI. Від дня перерахування згідно з пунктом 4 Додатка 2 до цієї Угоди суми врегулювання Російська Сторона врегульовує всі претензії незалежно від місця їхнього пред’явлення. При цьому згідно з цим положенням і без шкоди для пунктів 2 та 4 статті V цієї Угоди Українська Сторона не зобов’язана вживати жодних дій стосовно врегулювання претензій.

<...>

Стаття VIII. Ця Угода не є юридичним прецедентом і укладається лише з метою реалізації її положень.

Стаття IX. Ніщо в цій Угоді не може розглядатися як таке, що передбачає пряму чи припустиму відмову України чи Російської Федерації від імунітету.

<...>

ЗАКОН УКРАЇНИ

від 16 квітня 1991 року № 959-XII

Про зовнішньоекономічну діяльність

(витяги)

Розділ V. ЗАХИСТ ПРАВ І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ

ТА ІНШИХ СУБ’ЄКТІВ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ

І ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ

Стаття 28. Захист прав та законних інтересів суб’єктів зовнішньоеконо­мічної діяльності України за межами України. Україна зобов’язана здійсню­вати захист прав та законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права. Такий захист здійснюється за зверненням зазначених суб’єктів зовнішньоекономічної діяль­ності через дипломатичні та консульські установи, державні торговельні пред­ставництва, які представляють інтереси України.

Стаття 29. Заходи України у відповідь на дискримінаційні та/або недруж­ні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань. У разі, коли є відомості про те, що інші держави, митні союзи або економічні угруповання обме­жують здійснення законних прав та інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України, органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяль­ності відповідно до їх компетенції мають право застосовувати адекватні заходи у відповідь на такі дії. У разі, якщо такі дії заподіюють шкоду або створюють загрозу її заподіяння державі та/або суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності, зазначені заходи можуть передбачати її відшкодування. ...

У разі, коли відповідні державні та/або компетентні органи інших держав або митних союзів чи економічних угруповань не дали офіційної згоди на застосу­вання міжнародно-правових засобів врегулювання міжнародних спорів та/або коли дискримінаційні та/або недружні дії цих органів безпосередньо або опосе­редковано порушують міжнародні договори України з цими державами, митними союзами або економічними угрупованнями, центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики, у межах своєї компетенції, відповідно до рекомендацій Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі самостійно застосовує відповідні заходи чи передає матеріали Кабінету Міністрів України для прийняття відповідних рішень про застосування необхідних заходів.

Застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань припиняється у разі припи­нення відповідними державами, митними союзами або економічними угрупован­нями таких дій щодо України, підписання відповідної угоди та/або відшкодування шкоди.

<...>