Судочинство

Життя в середньовічній Європі нуртувало — суддям не загрожувало безробіття. Однак примітивність судової ор­ганізації (розпорошеність судової влади, безнадійна заплу­таність і низька ефективність юридичних повноважень)

184

Державно-правовий устрій

игрідко змушувала сторони оминати суддів десятою доро-і'ою і йти на примирення.

Чому кожен феодал прагнув урвати собі шмат судової їлади, сприяючи тим самим неймовірному розпорошен­ню судової функції? Це пояснювалося тим, що судова Ілада давала можливість феодалам тримати в послуху іг'іин, збагачуватися за рахунок судових штрафів і кон­фіскації майна, перетворюючи традиційні підношення феодалам на обов'язкові побори.

Справляти судові функції в Середні віки було несклад­но. Суддям цілком вистачало "трішки пам'яті, і трішки практики" (А/. Блок). Якщо справа видавалася надто зап­итаною, вирішення її можна було передоручити Господу Ьогу — призначити Божий суд (Бог, мовляв, не схибить). Судді задовольнялися найпростішими доказами вини, свідків заслуховували вряди-годи, до того ж свідчення просто фіксували на папері, але не аналізували.

Утім, судді відповідали за правильність винесених ви­років. Суддю, через помилку якого страчували невинного, імушували публічно покаятися (цим його, до речі, рятува­ли від помсти родичів страченого).

У пізньосередньовічній Франції публічне покаяння бу­ло таким. Суддя особисто знімав із шибениці тіло безне­винно страченого, цілував його в губи (цим він нібито по­вертав небіжчикові зганьблену честь) і переносив його в церкву чи в дім родичів. Якщо тіло вже розклалося, цю малоприємну процедуру суддя проробляв з "імітацією (страченого) в натуральну величину". Таким покаранням за допущену помилку суддя рятував своє життя, а часом-іберігав і посаду.

Отже, суспільство визнавало за суддею право на по­милку та її виправлення, засвідчуючи тим самим і невбла­ганність, і милосердя Феміди.

З появою міст, а відтак і пожвавлення торгівлі, прак­тичне купецтво, не покладаючись на перевантажені суди, прагнуло власними силами залагоджувати конфлікти у своєму середовищі й обзавелося з цією метою власним судочинством. Те ж саме зробили й інші суспільні стани. Отож, суд у середньовічній Європі зрештою перетворився на становий: феодали мали свій суд, духовенство — свій,

- 185

ч

Л ЕКЦІЯ 9

городяни — свій. Свого суду не мали тільки селяни: вонж підлягали судовій владі своїх панів та призначуваних ни» ми суддів. Вотчинник міг за власним розсудом милувати чи карати підданих. Передання вотчинникам цілковиті юридичної влади над селянами відбулося внаслідок поши­рення імунітету.

Судова система ускладнювалася й набувала регіональ*¹ них особливостей. Так, у державі Меровінгів судові фупк ції виконували королівські чиновники -- графи, які під час інспекційних поїздок по округах скликали усіх віл і» них людей на свій суд. На скликаних судових асамблеях обирали юристів, які ухвалювали вироки. Графи лише за безпечували виконання цих вироків. Проте часто склика­ти асамблеї було незручно й обтяжливо для населення. Тому Карл Великий реформував судову систему. Відтоді загальні асамблеї скликалися рідше, графи розглядали ли­ше "великі справи", дрібними ж позовами займалися їхня помічники — сотники чи наглядачі. Спочатку винести смертний вирок чи обернути в рабство вільну людину міг лише графський суд, але поступово "право меча" (право карати на горло) прибрали собі й дрібніші феодали. У Франції та Північній Італії домінувала сеньйоріальна юс­тиція. Колишні сотенні та окружні суди там швидко зник­ли, одначе графський суд зберігся. В Англії ж судові компетенції були поділені значно чіткіше. Графський суд там опікувався власними справами і втручався в судові процеси лише тоді, коли нижча судова інстанція виявля­ла свою безпорадність. В англійській судовій системі не існувало відмінностей між вищим і нижчим правосуддям. Повсюдно в Європі вищою судовою інстанцією був монарх. Французький король судив лише найбільших фе­одалів та осіб, безпосередньо залежних від нього. Німець­кий імператор приділяв більше уваги судочинству, проте і його суд був доступним не для багатьох. Дійти аж до тро­ну за правосуддям дрібні феодали могли хіба що у мріях. Для залагодження своїх справ вони зверталися від одного сеньйора до іншого, згідно з ієрархічною градацією, нара­жаючись тим самим на зрозумілу небезпеку. Сеньйори не відмовляли їм у судових послугах, бо така відмова вважа­лася тоді злочином. Вирок у сеньйоріальному суді здебіль­шого залежав від наслідків поєдинку.

186

Державно-правовий устрій

Сеньйоріальнии суд, як правило, був лише імітацією Ьраведливості. "В'язниця, шибениця, ганебний стовп — ні похмурі продовження сеньйоріального трибуналу їм/ниє символізували придушення, аніж правосуддя" Ж. Ле Гофф). Королівська юстиція краще захищала пра-ил простого люду. Сам факт її існування підтримував у п.п атьох "почуття власної гідності як підданих держави, імонукаючи до опанування елементами правової грамот­ності" (Є. В. Гутнова).

З XII ст. сеньйоріальні суди почали втрачати своє зна­чення. Королівські судді роз'їжджали по країні, надавали правничу допомогу місцевим судам присяжних, обмежую­чи сферу впливу сеньйоріальної юриспруденції. Отож, судочинство йшло в ногу з процесом політичної цент­ралізації.

Судові вироки з часом ставали дедалі жорсткішими. Річ у тім, що м'якість покарань, притаманна для ранньо­го Середньовіччя, себе не виправдала, оскільки призвела лише до спалаху кривавої помсти та насильства. Тому близько X ст. церква виступила за введення — з профілак­тичною метою — тілесних покарань (раніше суд здебіль­шого вимагав матеріального відшкодування заподіяних ібитків). У період Першого Хрестового походу карний ко­декс Західної Європи значно посуворішав — мірою пока­рання за злочини стали каліцтво та страта. Чимало конфліктів залагоджувались через поєдинки.

Спираючись на удосконалення правових норм і судо­вої практики, окремі можновладці здійснили спробу по­класти край вакханалії насильства. Вони зобов'язали підданих обстоювати свої права за допомогою судових по­зовів, а не зброї. Проте досить швидко з'ясувалося, що слово — це та сама зброя, тільки підступніша. Монах Гал-берт (XII ст.) бив на сполох: спроба навести порядок за допомогою юристів може обернутися ще більшим безлад­дям, бо численні крутії запросто домагаються свого підку­пом і обманом.

Отож, особливістю західноєвропейського середньо­вічного судочинства була його розпорошеність (майже ко­жен феодал виконував судові функції) та сеньйоріальнии характер. Середньовіччя не створило досконалої судово-

187