76. Філософія життя:основні поняття та їх зміст.

"Філософія життя" – це ірраціоналістичний напрямок, що сформувався в кінці XIX – на початку XX ст. Він виник як реакція на кризу класичного західного раціоналізму. Найбільшого поширення філософія життя набула в першій чверті XX ст. У подальшому цей напрямок втрачає свою самостійність і його принципи використовуються екзистенціалізмом, персоналізмом, феноменологією і, особливо, філософською антропологією. Представниками "філософії життя" є Фрідріх Ніцше (1844–1900), Анрі Бергсон (1859–1941), Вільгельм Дільтей (1833–1911), Георг Зіммель (1858–1918), Освальд Шпенглер (1880–1936) та ін.

"Філософія життя" розглядає все, що існує, як форму прояву "життя". При цьому поняття "життя" розглядається як первинна цілісна реальність, яка нетотожна ні духу, ні матерії і може бути осягнута лише інтуїтивно. Засновники "філософії життя" вважали, що основою життя і його проявом є воля. Так у вченні німецького філософа А Шопенгауера, яке можна вважати одним із джерел ірраціоналізму, обстоюється примат волі відносно розуму. Він стверджував, що воля, тобто мотиви, бажання, спонуки до дій і самі процеси реалізації цих дій є специфічними відносно самостійними. При цьому, і це головне воля визначає спрямованість і результати розумового пізнання. Тобто на місце розуму має бути поставлена воля, яка незалежна від контролю з боку розуму і не має ні причин, ні основи. Це "абсолютне вільне хотіння". Крім того, воля пронизує весь світ, вона – першоначало й абсолют. Світ, за А. Шопенгауером, е нічим іншим як "волею і уявою" (див. його працю "Світ як воля і уявлення", розділ "Першоджерела").

Сама назва цього ірраціонального напрямку в філософії вказує на його центральне поняття – "життя". Воно виступає в ролі первинної реальності, цілісного процесу, як безперервне творче становлення "живого". Життя протистоїть нежиттю, всьому неорганічному, застиглому. Тому, якщо "життя" перебуває в постійному русі і протиріччі, наука не може бути ефективним засобом пізнання цього життя. Це пояснюється тим, що наука, використовуючи аналітичний метод, розкладає явища життя на окремі частини. Зв'язки між ними наука здатна пояснити, а тому вона може змінити світ на користь людини, створювати нові предмети, процеси тощо. Але зрозуміти сутність світу наука (розум) безсила. Розум завжди людяно орієнтований, має мету, а "життя" вище будь-якої цілеспрямованості. Тому на перше місце переміщуються не раціональні, а інтуїтивні форми пізнання.

75. Раціональне,нераціональне,ірраціональне:зміст та співвідношення понять.

Раціональне та ірраціональне — філос. категорії, що ними позначають природу реальності або характер діяльності людини: раціональне (від лат. rationalis — розумний) — те, що осягається розумом, охоплюється логічними засобами; ірраціональне (від лат. irrationalis— нерозумний) — недоступне розумові, неосяжне мисленням, таке, що не можна виразити в поняттях. В історії філософії Р. та і. часто відривались одне від одного. Раціоналізм абсолютизував роль розуму і розсудку в пізнанні, відриваючи їх від ін. форм і способів осягнення дійсності. Для багатьох шкіл і напрямів сучас. бурж. філософії характерний ірраціоналізм, який у пізнанні теорії перебільшує роль безпосередніх форм осягнення дійсності, а у вченнях про людину і суспільство притаманну капіталістичному ладові ірраціональність видає за одвічну суттєву характеристику людського буття взагалі. Марксистсько-ленінська філософія вважає, що природа сама по собі не може бути ні розумною, ні нерозумною; розумною і нерозумною може бути лише діяльність людини. Раціональна діяльність — це діяльність доцільна, спрямована на перетворення природи згідно з потребами людини. Рамки раціональності історично обмежені: на кожному етапі практики і пізнання лишається щось не охоплене розумом, а кожна перемога над природою має, за висловом Ф. Енгельса, "в першу чергу ті наслідки, на які ми розраховували, але в другу і третю чергу зовсім інші, непередбачені наслідки, які дуже часто знищують значення перших"

Однією з найяскравіших фігур ірраціоналізму (від латів. irrationalis - безрозсудний, несвідомий; течія у філософії, супротивна раціоналізму, і що обмежує або заперечує можливості розуму в пізнанні дійсності, що затверджують нераціональний, алогічний характер буття) є Артур Шопенгауэр (1788-1860), який був незадоволений оптимістичним раціоналізмом і діалектикою Гегеля (передусім його панлогизмом: "усе дійсне розумно, усе розумне дійсно). Шопенгауэр тяжів до німецького романтизму, захоплювався містикою. Він вважав себе послідовником філософії І. Канта і захоплювався філософськими ідеями Сходу (особливо буддизму).

Проблема раціонального та ірраціонального є однією з найважливіших проблем філософії з самого моменту виникнення останньої, бо що є філософія, як не роздумі над влаштуванням універсуму і людини, навантаженого в нього: раціональний чи універсум, або в своїй основі він ірраціональний, отже, непізнаваний і непередбачуваний ; чи раціональні наші засоби пізнання буття, або проникнути в битійственності глибини можна тільки за допомогою інтуїції, осяяння