77. Екзистенціалізм:основні поняття та їх зміст.

Екзистенціалі́зм — (фр. existentialisme від лат. exsistentia — існування), Філософія існування — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину, як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору. Свобо́да — можливість чинити вибір відповідно до своїх бажань, інтересів і цілей на основі знання об'єктивної дійсності.

Течія в філософії, що сформувалася в Європі у XІX —XX ст. Першими до екзистенціалізму у своїх працях звернулись данський філософ C. К'єркегор та німецький філософ Ф. Ніцше. У XX ст. екзистенціалізм розвивався в працях німецьких (М. Гайдеґґер, К. Ясперс) та французьких (Г. Марсель, А. Камю, Ж.-П. Сартр) філософів та письменників.

Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя.

Визначальні риси екзистенціалізму:

-на перше місце висуваються категорії абсурдності буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;

-особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали;

-поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів;

-вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості;

-існування людини тлумачиться як драма свободи;

-Найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи.

Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації. Формами прояву людської свободи є творчість, ризик, пошук сенсу життя, гра та ін.

Екзистенціалізм також розглядають і в ширшому значенні: як умонастрій з притаманними йому спільними світоглядними мотивами. Ним переймається значна частина філософів та письменників XX ст., зокрема, французи Андре Жид, Андре Мальро, Жан Ануй, Жан-Поль Сартр, Борис Віан, англійці В. Ґолдінґ, А. Мердок, Дж. Фаулз, німці Г. Е. Носсак, Альфред Дьоблін, американці Н. Мейлер, Дж. Болдуїн, іспанець Мігель де Унамуно, італієць Діно Буццаті, японець Кобо Абе. Характерні для екзистенціалізму умонастрої та мотиви спостерігаються також у творчості Ф. Достоєвського, Ф. Кафки, Р.-М. Рільке, Т. С. Еліота, Р. Музіля та ін.

74.Індивідуальне несвідоме,колективне несвідоме,архетипи:зміст та співвідношення понять.

Несвідоме — дія природжених інстинктивних потягів у психічному житті людини, що в свою чергу ще й біологічно детермінуються, забуваючи при цьому про соціальні та природні чинники в детермінації людської життєдіяльності. В психології несвідоме звичайно протиставляється свідомому, однак у рамках психоаналізу несвідоме і свідоме розглядається як поняття різного рівня: не все, що не відноситься до несвідомого - усвідомлюється.

Індивідуальне несвідоме відбиває особистісний досвід окремої людини й складається з переживань, які колись були свідомими, але втратили свій свідомий характер в силу забуття або придушення. Колективне несвідоме - це загальнолюдський досвід, характерний для всіх рас і народів. Воно являє собою сховані сліди пам'яті людського минулого, а також долюдський тваринний стан. Воно зафіксовано в міфології, народному епосі, релігійних віруваннях і проявляється, тобто виходить на поверхню, у сучасних людей через сновидіння.

Колективне несвідоме — на відміну від індивідуального (особистого несвідомого) — ідентичне у всіх людей, загальне для всього людства і тому утворює загальну підставу душевного життя кожної людини, будучи за своєю природою надособистим. Колективне несвідоме — найбільш глибинний рівень психіки. Юнг розглядає його і як результат попереднього досвіду філогенезу, і як апріорні форми психіки, і як сукупність колективних ідей, образів, уявлень людства, як найбільш поширені в ту або іншу епоху міфологеми, що виражають «дух часу».

Колективне несвідоме — «це духовна спадщина всього, що було пережите людством», це «загальна душа, що не має тимчасових меж», це фундамент індивідуальної психіки. Колективне несвідоме — є «передумовою кожної індивідуальної психіки, подібно до того, як море є передумовою кожної окремої хвилі». Колективне несвідоме складається з сукупності архетипів. Архетипи — це «психічні першообрази, приховані в глибині фундаменту свідомої душі, її коріння, опущені в світ в цілому», це система настановлень, що є одночасно і образами, і емоціями. Архетипи передаються в спадок разом із структурою мозку, більше того, вони є її психічним аспектом. З одного боку, вони формують надзвичайно сильне інстинктивне упередження, а з іншого — є найдієвішою підмогою в процесі інстинктивного пристосування. По суті, вони являють собою ту частину душі, через яку душа пов'язана з природою або, принаймні, в якій зв'язок душі із землею і світом найбільш помітний. Архетипи, з одного боку, обумовлюють, схильність до поведінки певного типу, з іншого — обумовлюють колективні ідеї, образи, теорії людства в ту або іншу епоху, виявляються в міфах, казках, мистецтві, виражаючи «дух епохи».