Тема 4. Культура мовлення вихователя

Значення у навчанні дітей другої мови зразка мовлення вихователя. Поняття мовної норми; орфоепічної, лексичної, граматичної, фразеологічної та стилістичної норми. Культура мовлення, основні ознаки культури мовлення: правильність, точність, чистота, багатство, логічність, виразність, доречність.

Причини низької мовленнєвої культури: ігнорування читання художньої літератури; байдужість до вивчення мовознавчих дисциплін; відсутність навичок і звичок користування словниками та довідниками; недостатній потенціал мовленнєвого середовища; наслідування словам-штампам, уживання діалектизмів, жаргонізмів.

Значення мовлення вихователя у формуванні мовлення дітей. Вимоги щодо культури мовлення вихователя: шанобливе ставлення до української мови; чути себе, співрозмовника, прислухатись до зразкового мовлення; читати художні твори українською мовою; запам’ятовувати образні вислови, прислів’я, приказки, скоромовки; добре володіти літературними нормами двох споріднених мов; користуватись словниками, довідниками з української мови; стежити за змінами літературних норм вимови; не вживати модних слів-штампів, жаргонізмів, діалектизмів; не припускатися помилок інтерференційного характеру.

Тема 5. Шляхи попередження мовних помилок у процесі навчання другої мови

Поділ за співвідношенням мовних явищ в українській та російській мовах на чотири групи: мовні явища, які збігаються; частково збігаються; специфічні та протилежні. Характеристика фонетичних, лексичних, граматичних явищ української та російської мов. Труднощі та помилки при опануванні українською мовою російськомовними дітьми. Педагогічні поради щодо навчання дітей українському мовленню.

Врахування взаємозв’язку в навчанні української та російської мов: 1) опора на рідну мову: координація методів навчання та розвитку мовлення навчання рідної та другої мовам; врахування набутих знань з рідної мови, рівня розвитку мовленнєвих умінь та навичок рідною мовою, використання наочного та дидактичного матеріалу; 2) порівняння мовних явищ рідної та української мов: опора у навчанні другої мови на прийоми порівняння і зіставлення мовних явищ близькоспоріднених мов; використання протиставлення і диференціації для свідомого засвоєння відмінних, специфічних мовних явищ і попередження помилок.

Розділ іі. Завдання, зміст, методи і прийоми, форми та засоби навчання дітей другої мови

Тема І. Завдання та зміст навчання дітей українського мовлення

Зміст навчання дітей українського мовлення у кожній віковій групі відповідно до навчальних програм різних авторів: А. М. Богуш, К. І. Стрюк, О. Хорошковської та В. Мовчанок. Характеристика змісту роботи за напрямами: словникова робота, звукова культура мовлення, граматична правильність, зв’язне мовлення

Тема 2. Характеристика методів та прийомів навчання другої мови

Класифікація методів навчання дітей другої мови: натуральний (прямий), перекладний (порівняльний), комбінований (змішаний). Поділ методів навчання другої мови М. Б. Успенським на пізнавальні та тренувальні. Характеристика тренувальних методів: імітаційного (наслідувальні), оперативного, продуктивно-творчого (комунікативного). Поділ методів за джерелом одержання знань: наочні (спостереження; екскурсії, огляди-екскурсії; розгляд предметів і бесіда про них; опис іграшок та предметів; бесіда та розповідь за картинкою; перегляд діафільмів, кінофільмів, телепередач; лялькові театри різних типів), словесні (читання і розповідання художніх творів, заучування віршів, бесіда, розповіді дітей, переказ, написання листа), ігрові методи (дидактичні ігри та вправи, створення ігрових мовних ситуацій, ігри-драматизації, рухливі та хороводні ігри).

Класифікація прийомів навчання дітей другої мови: інтелектуальні (зіставлення, протиставлення, аналіз, синтез, узагальнення, класифікація, диференціація), словесні (мовний зразок, запитання, словесні доручення, повторення, розповідь вихователя, підказка, нагадування, пояснення, читання віршів, оцінка дитячого мовлення), ігрові прийоми (створення ігрової ситуації, сюрпризні моменти, виконання ігрових дій, елементи дидактичної гри, гри-драматизації), практичні (вправляння, імітація, показ артикуляції, побудова діалогів).

Характеристика ігрових методів та прийомів. Поділ дидактичних ігор на групи: ігри, спрямовані на ознайомлення з новою лексикою та закріплення вивчених слів (“Що в мішечку?”, “Посилка”, “Скажи українською мовою”, “Скажи навпаки”; дидактичні ігри з лялькою; з картинками); на закріплення звуковимови, розвиток фонематичного слуху, інтонаційної виразності (“Хто покликав?”, “Впізнай слово”, “Телефон”, “Скажи як я”, “Впізнай за голосом”); на формування граматичної правильності українського мовлення (“Що змінилось?”, “Один – багато”, “Назви скільки”, “Хто що робить?”, “Що де лежить?”); на розвиток та закріплення навичок діалогічного мовлення (“Магазин”, “Телефон”, ігри за сюжетами казок); з розвитку монологічного мовлення (“Опиши картинку”, “Розкажи про предмет (іграшку, тваринку)”, дидактичні ігри з лялькою “Одягни ляльку”, “Посилка”); на формування елементів взаємоконтролю, оцінно-контрольних дій (“Хто сказав правильно?”, “Так чи не так?”, “Виправ Незнайку”, “Як правильно?”); народні українські рухливі та хороводні ігри зі словами та діалогами; ігри-драматизації.

Види дидактичних вправ: на закріплення і збагачення словника за Є. І. Тихєєвою; вправи на розвиток мовного апарату і формування правильної вимови звуків; на закріплення граматичної правильності українського мовлення.