13. Договір управління майном

Управління майном — це будь-які юридичні і фактичні дії, вчинювані з цим майном управителем від свого імені згідно з договором. За договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснити від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача) (ст. 1029 ЦК України).

Управління майном є одним із нових інститутів цивільного права України. Його закріпленню у нормах ЦК України передувала дискусія відомих вчених-цивілістів про рецепцію інституту довірчої власності (трасту) англо-американського права. Зокрема, приділялася увага доцільності втілення даної конструкції у вітчизняне право. Зазначалося, що траст — це складна система правовідносин, не притаманна континентальній (європейській) системі права.

Дійсно, у правовідносинах довірчої власності беруть участь три суб'єкти — засновник, довірчий власник і вигодонабувач . Головним завданням довірчого власника є використання майна відповідно до мети, визначеної засновником.

Інститут довірчої власності передбачає розщеплення права власності: одна частина повноважень (управління, розпорядження майном) належить довірчому власнику, інша (отримання вигод, доходів) — бенефіціарію.

Довірчий власник виступає у цивільному обороті як справжній власник і може відчужувати майно, що перебуває у довірчій власності.

Сутність трасту полягає у добросовісній, кваліфікованій діяльності довірчого власника, спрямованій на забезпечення отримання найбільшої вигоди бенефіціарієм. Ці відносини мають будуватися на довірі.

За допомогою інституту трасту на сучасному етапі вирішуються такі проблемні питання, як управління грошовими коштами клієнта, його цінними паперами, нерухомістю тощо. Послуги з управління надають професіонали тієї чи іншої сфер. Так побудований інститут трасту в Західній Європі і Сполучених Штатах Америки.

Отже, стародавній інститут, що виник в англосаксонському «праві справедливості», отримав велике розповсюдження у наші дні. Тому надто привабливим виглядало запозичення цього інституту.

Одна з попередніх редакцій ЦК України розмістила довірчу власність серед речових прав, що, безумовно, викликало певні заперечення. Але все-таки «рецепіювати» довірчу власність виявилося неможливим.

По-перше, в англо-американській системі право власності складається з одинадцяти елементів, куди входить право управління і право на доход (А. Оноре). Це засновано на традиціях прецедентного права. По-друге, жоден з учасників довірчої власності не має всієї сукупності правомочностей власника з точки зору континентального права, а володіє лише їх частиною. Тобто право власності нібито розщеплюється. Отже, виявити власника у такому складному правовідношенні практично неможливо.

Право власності континентальної системи права розщеплювати не можна — воно або втрачається власником, або повністю залишається за ним. У зв'язку з цим французький правознавець Р. Давід стверджував, що «юристи континентального права завжди будуть бачити інститут представництва там, де англійський або американський юрист бачать довірчу власність».

Проте в інституті довірчої власності як специфічному інституті «права справедливості» міститься універсальна ідея передати майно власника професіоналу, і вона реалізується в нормах про договір довірчого управління майном. Довірче управління, на думку Є. О. Су-ханова, — це форма реалізації повноважень власника щодо розпорядження, а не встановлення нового права власності на дане майно.

Інститут довірчого управління дозволяє бенефіціарію отримати всі вигоди від майна без його утримання та несення витрат щодо його утримання.