IV. Зміст навчального матеріалу

Всіх жінок із захворюваннями внутрішніх органів необхідно протягом вагітності госпіталізувати у плановому порядку тричі.

Перша планова госпіталізація проводиться у ранні строки вагітності (до 12 тижнів вагітності) для обстеження, уточнення діагнозу та вирішення гитання про можливість доношування вагітності (якщо немає умов для вирішення цього завдання амбулаторно).

Друга планова госпіталізація у відділеннях ЕГП проводиться для обсте­ження, комплексного лікування та профілактики ускладнень у "критичні" для кожного захворювання періоди:

а) у разі серцево-судинної патології та захворювань органів дихання у 28—32 тижні вагітності — період максимального гемодинамічного навантаження та найтяжчих умов для функції зовнішнього дихання та легеневого кровообігу;

б) у випадку гіпертонічної хвороби — 22—26 тижнів — період частого розвитку тяжкого поєднаного гестозу, поява гіпертонічних кризів, порушення розвитку плода;

в) у разі захворювань печінки та нирок — в 22—26 тижнів вагітності, коли виникає максимальне навантаження на ці органи, частіше порушується їхній функціональний стан, погіршується самопочуття вагітної, приєднується пізній гестоз;

г) у випадку цукрового діабету та інших ендокринних захворювань — у 20—24 тижні вагітності у зв'язку з необхідністю корекції дози інсуліну або інших гормональних препаратів, що обумовлено у цей період частим розвитком декомпенсації захворювання та порушенням стану плода.

Третя планова госпіталізація. У відділення ЕГП вагітних з екстра­генітальною патологією у плановому порядку госпіталізують на 37—38 тижні для підготовки до пологів та розродження; а у разі цукрового діабету — на 33—34 тижні вагітності.

Огляд терапевтом повинен проводитись до 28 тижнів вагітності не рідше одного разу на місяць. За умов захворювань серцево-судинної системи, цук­рового діабету та іншої важкої патології — не рідше одного разу на 2 тижні, а після 28 тижнів — не рідше одного разу на тиждень.

Екстрена госпіталізація у відділення екстрагенітальної патології вагітних проводиться у разі погіршення стану здоров'я матері чи плода.

Після обстеження встановлюються протипоказання до виношування вагітності (протипоказання до виношування вагітності у вагітних з екстра­генітальною патологією детально описані у методичних рекомендаціях МОЗ України "Наблюдения и обследование беременньїх с зкстрагенитальной па-тологией". — Киев, 1993. — 39 с).

Під час третьої планової госпіталізації у відділення ЕГП проводиться до­даткове обстеження та підготовка, індивідуально визначається час і метод розродження.

Методи розродження можуть бути наступними:

1. Через природні пологові шляхи.

Через природні пологові шляхи з укороченням II періоду пологів, тоб­то накладання акушерських щипців Ведення пологів з виключенням II періоду пологів, тобто кесарів роз­тин.

План ведення пологів вирішується колективом лікарів за участю відповідального спеціаліста (терапевта, ендокринолога, окуліста, кардіохірур-га та інших). При цьому враховується наявність не тільки екстрагенітальної патології, але й акушерської патології.

У післяпологовому періоді проводиться реабілітація матері з екстра-генітальною патологією за участю екстрагенітальних спеціалістів. Після по­логів у разі лактації визначальним чинником у виборі препарату і його дози є здатність ліків проникати у грудне молоко і таким чином діяти на стан ново­народженої дитини.

Хвороби серцево-судинної системи та вагітність

Найчастіше у вагітних трапляються такі захворювання серцево-судинної системи:

1. ревматизм і ревматичні (набуті) вади серця;

2. уроджені вади серця;

3. опероване серце;

4. гіпертонічна хвороба;

5. гіпотензивні стани;

6. хвороби міокарда.

Результат аналізу 250 випадків материнської смертності від екстра­генітальних захворювань, що мали місце в Україні, свідчать про те, що про­гресуюча серцева недостатність є провідною і безпосередньою причиною смерті вагітних, роділь і породіль з кардіальною патологією.

На фоні серцевої недостатності значно частіше (в 2—3 рази) розвивають­ся "чисто" акушерські ускладнення (пізній гестоз, невиношування, кровотечі, післяпологові гнійно-септичні ускладнення), які різко погіршують прогноз, сприяють зростанню серцевої недостатності, розвитку набряку легень, тром-боемболій і інших ускладнень.

При визначенні ступеня декомпенсації кровообігу слід користуватись класифікацією М.Д. Стражеска, В.Х. Василенка (МІА; ІІБ; III стадії серцевої недостатності).