3. Обмеження прийняття на роботу протипоказану здоров 'ю працівника.

Свобода укладення трудового договору базується на забезпеченні державою сво­боди вибору працівником виду роботи і трудової діяльності згідно своїх професій­них здібностей. Громадянин має право на працю, а не обов'язок, а тому його вибір роботи здійснюється на основі вільного волевиявлення, ніхто не може заставити особу працювати на тій чи іншій роботі, у визначеного роботодавця. Держава вста­новлює гарантії для громадян проти такого незаконного втручання у життя особи. Право на працю тепер розглядається як вираз особистісного інтересу, а не колек­тивного, тому громадянин не може бути підданий юридичній відповідальності за відмову від реалізації свого права. Прояв інтересу особи до праці здійснюється у добровільному порядку і обумовлюється рядом об'єктивних чинників: здібностя­ми особи, його професійною підготовкою та практичними навиками, попитом на ринку праці, суспільними потребами та поєднанням індивідуальних і колективних інтересів. Тому свобода волевиявлення громадянином права на працю полягає не лише у вільному виборі роботи та професійної діяльності, але вільному погоджен­ні на певну роботу, яка обумовлюється суспільними потребами у визначених робо­тах. Проте держава з метою захисту суспільних інтересів, інтересів сторін трудо­вого договору може встановити певні обмеження укладення трудового договору.

Межі, що встановлюються законодавцем і визначають сферу волевиявлення сторін трудового договору, є об'єктивним явищем і їх не можна розглядати як дискримінацію прав людини, оскільки відмінності, виключення, переваги й обмеження встановлюються з врахуванням особливостей виду праці або обу­мовлені особливим піклуванням держави про осіб, що потребують підвищеного соціального і правового захисту.

Гарантією права на безпечні та нешкідливі умови праці є виконання праців­никами лише тих робіт, які не протипоказані їм за станом здоров'я, що забезпе­чується встановленням законодавчих обмежень укладення трудових договорів і переведенням працівників на легшу роботу. Тому працівнику не може про­понуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.

З метою виявлення відповідності виконуваній роботі проводять обов'язкові медичні огляди. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребу­ють професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофі­зіологічної експертизи.

Переведення працівника на іншу роботу, що відповідає стану його здоров'я. Переведення з метою захисту здоров'я і збереження працездатності людини встановлюються у тих випадках, коли працівники тимчасово або постійно не можуть здійснювати роботу, на яку приймалися, але можуть без шкоди своєму здоров'ю виконувати іншу легшу роботу. Поняття легшої роботи визначається у кожному конкретному випадку, враховуючи фізіологічні та психологічні мож­ливості працівника належним чином виконувати роботу.

Переведення працівника на легшу роботу можливе за наступних умов:

а) необхідність переведення встановлюється компетентними органами ліку­вальних установ. Необхідність переведення потерпілого на іншу роботу, її тривалість та характер установлюються лікарсько-консультаційною комісією лікувальної установи за місцем проживання чи роботи працівника (ЛКК) або медико-соціальною експертною комісією (МСЕК). Висновок про необхідність тимчасового переведення на легшу роботу видається ЛКК, а переведення без обмеження строку у разі встановлення стійкої втрати професійної працездат­ності — МСЕК;

б) працівник дав згоду на переведення. Законодавство вимагає одержання згоди працівника на переведення, що відповідає конституційним нормам із забо­рони примусової праці. Якщо працівник відмовляється від переведення на легшу роботу, то роботодавець може його звільнити згідно п. 2 ст. 40 КЗпП України як такого, що не відповідає займаній посаді внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає виконанню роботи;

в) на підприємстві наявні вакантні місця, виконання робіт на яких є рекомендо­ваними ЛКК або МСЕК. Ця умова передбачена у ст. 31 Закону України "Про страхові тарифи та загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спри­чинили втрату працездатності". Якщо у встановлений ЛКК або МСЕК строк роботодавець не забезпечує потерпілого відповідною роботою, Фонд соці­ального страхування від нещасних випадків сплачує потерпілому страхову виплату у розмірі його середньомісячного заробітку.

Роботодавець за наявності зазначених умов видає наказ про переведення працівника. Якщо переведення було тимчасовим, то по закінченню його строку працівник має право на одержання попередньої роботи, оскільки причини, що перешкоджали її виконанню, усунулися.

Право на одержання попередньої роботи мають і ті працівники, непрацез­датність яких спричинена трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням. Місце роботи (посада) зберігаються за ними до поновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Працівники, що переведенні на легшу, але нижчеоплачувану роботу, згідно статті 170 КЗпП України мають право на одержання:

- протягом двох тижнів з дня переведення попередньої середньої заробітної плати;

- одержання попередньої середньої заробітної плати протягом всього періоду переведення, якщо це передбачено законодавством. За працівниками, шкода здоров'ю яких заподіяна трудовим каліцтвом чи професійним захворюван­ням, що тимчасово переведені на легшу нижче оплачувану роботу, зберіга­ється середньомісячний заробіток на строк, визначений ЛКК, або до встанов­лення стійкої втрати професійної працездатності (ст.31 Закону України "Про страхові тарифи та загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спри­чинили втрату працездатності");

- одержання допомоги по державному соціальному страхуванню. Переводячи працівника на легшу роботу, роботодавець повинен у разі потре­би встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

Працівникам, що проходять професійне навчання або перекваліфікацію за індивідуальною програмою реабілітації внаслідок трудового каліцтва чи про­фесійного захворювання, провадяться щомісячні страхові виплати у розмірі середньомісячного заробітку протягом строку, визначеного програмою реабілі­тації. Ці виплати здійснюються Фондом соціального страхування від нещасних випадків, якщо з часу встановлення ступеня втрати професійної працездатності минуло не більше одного року. Фондом оплачуються також вартість придбаних потерпілим інструментів, протезів та інших пристосувань, відшкодовуються інші необхідні витрати, пов'язані з його професійною підготовкою.