- •Тема 2. Гарантії прав працівників на охорону праці
- •I. Основні питання
- •1. Поняття та види гарантій прав працівників на охорону праці.
- •2. Загальні гарантії прав працівників з охорони праці. – це ті, які стосуються усіх працівників у будь – якій галуззі.
- •2.1. Гарантії прав працівників з охорони праці під час укладення трудового договору.
- •Право на інформацію з питань охорони праці (також стосується і виду під час дії тд)
- •Обмеження прийняття на роботу протипоказану здоров 'ю працівника.
- •2.2. Гарантії прав працівників з охорони праці під час дії трудового договору.
- •2.3. Гарантії прав працівників з охорони праці під час припинення трудового договору.
- •3.1.1. Забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту.
- •3.1.2. Забезпечення працівників молоком та рівноцінними харчовими продуктами.
- •3.1.3. Забезпечення працівників лікувально-профілактичним харчуванням.
- •3.1.4. Забезпечення працівників газованою солоною водою.
- •3.1.5. Умови та порядок надання скороченого робочого часу.
- •3.1.6. Умови та порядок надання оплачуваних перерв санітарно – оздоровчого характеру.
- •3.1.7. Умови та порядок надання щорічної додаткової відпустки за роботу у важких і шкідливих умовах праці.
- •3.1.8. Особливості оплати праці працівників за роботу у важких і шкідливих умовах праці.
- •4. Гарантії прав жінок з охорони праці.
- •4.1. Гарантії прав з охорони праці усіх працюючих жінок.
- •4.2. Гарантії прав з охорони праці жінок у зв’язку з їх материнством.
- •6. Гарантії прав з охорони праці осіб з пониженою працездатністю.
Обмеження прийняття на роботу протипоказану здоров 'ю працівника.
Свобода укладення трудового договору базується на забезпеченні державою свободи вибору працівником виду роботи і трудової діяльності згідно своїх професійних здібностей. Громадянин має право на працю, а не обов'язок, а тому його вибір роботи здійснюється на основі вільного волевиявлення, ніхто не може заставити особу працювати на тій чи іншій роботі, у визначеного роботодавця. Держава встановлює гарантії для громадян проти такого незаконного втручання у життя особи. Право на працю тепер розглядається як вираз особистісного інтересу, а не колективного, тому громадянин не може бути підданий юридичній відповідальності за відмову від реалізації свого права. Прояв інтересу особи до праці здійснюється у добровільному порядку і обумовлюється рядом об'єктивних чинників: здібностями особи, його професійною підготовкою та практичними навиками, попитом на ринку праці, суспільними потребами та поєднанням індивідуальних і колективних інтересів. Тому свобода волевиявлення громадянином права на працю полягає не лише у вільному виборі роботи та професійної діяльності, але вільному погодженні на певну роботу, яка обумовлюється суспільними потребами у визначених роботах. Проте держава з метою захисту суспільних інтересів, інтересів сторін трудового договору може встановити певні обмеження укладення трудового договору.
Межі, що встановлюються законодавцем і визначають сферу волевиявлення сторін трудового договору, є об'єктивним явищем і їх не можна розглядати як дискримінацію прав людини, оскільки відмінності, виключення, переваги й обмеження встановлюються з врахуванням особливостей виду праці або обумовлені особливим піклуванням держави про осіб, що потребують підвищеного соціального і правового захисту.
Гарантією права на безпечні та нешкідливі умови праці є виконання працівниками лише тих робіт, які не протипоказані їм за станом здоров'я, що забезпечується встановленням законодавчих обмежень укладення трудових договорів і переведенням працівників на легшу роботу. Тому працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.
З метою виявлення відповідності виконуваній роботі проводять обов'язкові медичні огляди. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.
Переведення працівника на іншу роботу, що відповідає стану його здоров'я. Переведення з метою захисту здоров'я і збереження працездатності людини встановлюються у тих випадках, коли працівники тимчасово або постійно не можуть здійснювати роботу, на яку приймалися, але можуть без шкоди своєму здоров'ю виконувати іншу легшу роботу. Поняття легшої роботи визначається у кожному конкретному випадку, враховуючи фізіологічні та психологічні можливості працівника належним чином виконувати роботу.
Переведення працівника на легшу роботу можливе за наступних умов:
а) необхідність переведення встановлюється компетентними органами лікувальних установ. Необхідність переведення потерпілого на іншу роботу, її тривалість та характер установлюються лікарсько-консультаційною комісією лікувальної установи за місцем проживання чи роботи працівника (ЛКК) або медико-соціальною експертною комісією (МСЕК). Висновок про необхідність тимчасового переведення на легшу роботу видається ЛКК, а переведення без обмеження строку у разі встановлення стійкої втрати професійної працездатності — МСЕК;
б) працівник дав згоду на переведення. Законодавство вимагає одержання згоди працівника на переведення, що відповідає конституційним нормам із заборони примусової праці. Якщо працівник відмовляється від переведення на легшу роботу, то роботодавець може його звільнити згідно п. 2 ст. 40 КЗпП України як такого, що не відповідає займаній посаді внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає виконанню роботи;
в) на підприємстві наявні вакантні місця, виконання робіт на яких є рекомендованими ЛКК або МСЕК. Ця умова передбачена у ст. 31 Закону України "Про страхові тарифи та загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Якщо у встановлений ЛКК або МСЕК строк роботодавець не забезпечує потерпілого відповідною роботою, Фонд соціального страхування від нещасних випадків сплачує потерпілому страхову виплату у розмірі його середньомісячного заробітку.
Роботодавець за наявності зазначених умов видає наказ про переведення працівника. Якщо переведення було тимчасовим, то по закінченню його строку працівник має право на одержання попередньої роботи, оскільки причини, що перешкоджали її виконанню, усунулися.
Право на одержання попередньої роботи мають і ті працівники, непрацездатність яких спричинена трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням. Місце роботи (посада) зберігаються за ними до поновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Працівники, що переведенні на легшу, але нижчеоплачувану роботу, згідно статті 170 КЗпП України мають право на одержання:
- протягом двох тижнів з дня переведення попередньої середньої заробітної плати;
- одержання попередньої середньої заробітної плати протягом всього періоду переведення, якщо це передбачено законодавством. За працівниками, шкода здоров'ю яких заподіяна трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням, що тимчасово переведені на легшу нижче оплачувану роботу, зберігається середньомісячний заробіток на строк, визначений ЛКК, або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності (ст.31 Закону України "Про страхові тарифи та загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності");
- одержання допомоги по державному соціальному страхуванню. Переводячи працівника на легшу роботу, роботодавець повинен у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.
Працівникам, що проходять професійне навчання або перекваліфікацію за індивідуальною програмою реабілітації внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання, провадяться щомісячні страхові виплати у розмірі середньомісячного заробітку протягом строку, визначеного програмою реабілітації. Ці виплати здійснюються Фондом соціального страхування від нещасних випадків, якщо з часу встановлення ступеня втрати професійної працездатності минуло не більше одного року. Фондом оплачуються також вартість придбаних потерпілим інструментів, протезів та інших пристосувань, відшкодовуються інші необхідні витрати, пов'язані з його професійною підготовкою.