4. Система муніципального права України

Систему муніципального права утворюють інститути і норми муніципального права.

Основними складовими цієї системи є інститути муніци­пального права — групи правових норм, які регулюють найбільш споріднені муніципальні відносини, тобто системи відносин, у сфері місцевого самоврядування.

Наявність інститутів муніципального права об'єктивно обу­мовлюється насамперед існуванням відносно самостійних, внут­рішньо споріднених за змістом і формою груп муніципальних відносин (місцеві вибори, референдуми та інші форми безпосе­реднього волевиявлення територіальних громад; організація і діяльність представницьких органів та виконавчих органів місце­вого самоврядування; статус сільських, селищних, міських голів тощо).

Іншим не менш важливим фактором, який зумовлює станов­лення і функціонування інститутів муніципального права, є наявність певних систем чи сукупностей відповідних правових норм, що мають, як правило, єдине джерело у вигляді закону чи ряду тісно зв'язаних між собою законів або розділів.

Вирішальне значення для становлення системи муніципаль­ного права України мало прийняття чинної Конституції України й на її основі Закону «Про місцеве самоврядування в Україні».

Згідно з чинною Конституцією України, зазначеним Законом та іншими законодавчими актами, прийнятими на їх основі й відіповідно до них, основними інститутами муніципального права України є:

• інститут загальних засад місцевого самоврядування;

• інститут територіальних громад;

— інститут форм безпосереднього волевиявлення терито ріальних громад: місцевих виборів, місцевих референдумів та ін ших форм безпосередньої демократії;

— інститут представницьких органів місцевого самовряду вання (рад);

• інститут виконавчих органів місцевого самоврядування;

• інститут сільських, селищних, міських голів;

• інститут органів самоорганізації населення;

• інститут територіальних основ місцевого самоврядування;

• інститут комунальної власності;

• інститут фінансових основ місцевого самоврядування;

• інститут об'єднань органів місцевого самоврядування;

• інститут гарантій місцевого самоврядування;

• інститут юридичної відповідальності органів і посадових осіб системи місцевого самоврядування.

Інститут загальних засад місцевого самоврядування являє собою групу (систему) конституційно-правових норм, які визна­чають ставлення держави до місцевого самоврядування (визнан­ня і гарантування), його місце в системі безпосередньої і представницької демократії, можливості участі громадян України у здійсненні місцевого самоврядування, його поняття, принципи, систему, правові, організаційні, матеріальні, фінансові та інші ос­нови, відносини органів місцевого самоврядування з органами державної влади, з підприємствами і організаціями та можливос­ті об'єднання з іншими органами місцевого самоврядування.

Інститут територіальних громад утворює група конституцій-но-правових норм, які містять визначення поняття територіальної громади, її місця в системі місцевого самоврядування, основних функцій і повноважень.

Інститут форм безпосереднього волевиявлення територіальних громад — це система норм, які регулюють організацію і проведення місцевих виборів, місцевих референдумів та інших форм безпосереднього волевиявлення територіальних громад і участі громадян у вирішенні або обговоренні чи ініціюванні питань місцевого значення.

Інститут представницьких органів місцевого самоврядування є одним з найвагоміших інститутів муніципального права. Він являє собою систему конституційно-правових норм, які визначають систему, структуру і склад представницьких органів місцевого самоврядування всіх рівнів — сільських, селищних, міських, районних і обласних рад, їх функції і повноваження, порядок діяльності, статус депутатів місцевих рад та депутатських об'єднань.

Часто виділяють в окремі інститути систему, структуру і склад різних рівнів рад, їх функції і повноваження, статус депутатів місцевих рад та інші групи норм щодо представницьких органів місцевого самоврядування в силу відносно самостійного характеру правових норм, які регулюють відповідні відносини. Ці інститути в багатьох відношеннях є об'єктивною реальністю, але не належать до числа основних.

Інститут виконавчих органів місцевого самоврядування — це група (система) правових норм, які регулюють організацію і ді­яльність органів виконавчої влади, муніципальну службу і визначають статус муніципальних службовців.

Інститут сільського, селищного, міського голів є порівняно новим інститутом муніципального права. Він являє собою групу норм, які визначають статус цих посадових осіб.

Інститут органів самоорганізації населення — це група норм, які регулюють організацію і діяльність будинкових, вуличних, квартальних та інших органів самоорганізації населення.

Групи правових норм інших інститутів муніципального пра­ва визначають статус територіальних, матеріальних чи фінансових основ місцевого самоврядування, його гарантії та відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування.

Первинним елементом системи муніципального права є муніципальні норми — загальнообов'язкові правила поведінки, які встановлюються органами державної влади, територіальними громадами, органами або посадовими особами та іншими суб'єктами місцевого самоврядування.

Муніципально-правові норми, як і норми інших галузей пра­ва, поділяють на види в залежності від різних критеріїв.

За юридичною силою норм розрізняють такі муніципально-правові норми: 1) конституційні, які мають найвищу юридичну силу; 2) законодавчі норми; 3) норми підзаконних актів; 4) нор­ми міжнародно-правових актів тощо.

За змістом волі, яка висловлюється в муніципально-право­вих нормах, вони поділяються на такі види: 1) уповноважуючі (норми, які надають або визнають права суб'єктів правовідносин); 2) зобов'язуючі (норми, які передбачають обов'язки); 3) за­боронні (норми, які передбачають заборони щодо певних на­прямів, способів або засобів діяльності, поведінки); 4) дозвільні норми (норми, які передбачають дозволи щодо певної поведінки або діяльності).

Так, відповідно до ч. 6 ст. 140 Конституції України сільські, селищні, міські ради можуть дозволити за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи само­організації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, що є дозвільною нормою у регулюванні відносин самоорганізації населення.

За способом вираження волі муніципально-правові норми поділяються на такі види: а) імперативні (норми, які передбачають, як правило, однозначність їх розуміння, тлумачення і дії, поведінки відповідно до них); б) диспозитивні (норми, які передбачають багатоманітність їх розуміння, тлумачення і поведінки відповідно до них); в) рекомендаційні (норми, які пропонують певні види чи напрями діяльності, які обираються на розсуд, з волі суб'єкта відповідних правовідносин); г) декларативні (норми, які проголошують як об'єктивно найбільш прийнятні прави­ла поведінки суб'єктів муніципальних правовідносин).

За характером здійснюваних функцій муніципально-правові норми поділяються на правотворчі, установчі, регулятивні, охоронні та інформаційні (норми-дефініції та ін.)

В залежності від характеру відносин, які регулюють муніци­пально-правові норми, останні поділяють на матеріальні і процесуальні (процедурно-процесуальні) норми.

В залежності від меж дії муніципально-правових норм їх по­діляють на загальні (норми-принципи, норми-дефініції) і інституційні (підгалузеві) норми.

За простором, територією дії муніципально-правові норми поділяються на: 1) норми, які діють на всій території України; 2) норми, які діють в межах відповідних адміністративно-терито­ріальних одиниць (норми актів, що приймаються територіальни­ми громадами та органами місцевого самоврядування).

За часом дії муніципально-правові норми є постійними, до яких належить більшість норм, і тимчасовими, це, зокрема, норми, передбачені перехідними положеннями Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ін­ших законів.