Тема 2.Теорії грошей. Кількісна теорія грошей. Класична кількісна теорія грошей, її основні постулати.

Перші спроби пояснити суть грошей та їх роль у суспільстві виникли ще в античному світі. Саме з аналізу грошових відносин починає свій розвиток економічна наука. Зміни економічних та політичних умов розвитку суспільства спричинили і появу різних теорій грошових відносин, які умовно можна об'єднати навколо двох провідних напрямів:

Теорія грошей

А бстрактна теорія

П рикладна (монетаристська) теорія грошей

Металістична, номіналістична, державна, функціональна, марксистська теорії грошей

Класична к ількісна теорія

Неокласична кількісна теорія

Кейнсіанська теорія

Сучасний м онетаризм

Неокейнсіанська модель

Кейнсіансько-неокласичний синтез

Металістична – ототожнює грошовий обіг з товарним обміном і стверджує, що золото і срібло вже за своєю природою є грішми. Вважає гроші простим засобом обміну, а резервній функції металевих грошей надає фундаментального значення. Свого часу ця теорія відіграла позитивну роль у боротьбі з псуванням монет.

Номіналістична – полягає в запереченні товарної природи грошей і визначенні їх як умовних знаків, що позбавлені внутрішньої вартості. За цієї теорії гроші виникають як продукт погодженості між людьми з метою полегшення обміну або як наслідок законодавчих актів уряду, а вартість грошей не залежить від їх монетарного змісту і визначається лише найменуванням. Представники цієї теорії заперечують функцію грошей як міри вартості, ототожнюючи її з масштабом цін, й абсолютизують гроші як засіб обігу.

Кількісна теорія грошей виникла в XVI-XVIII ст. Як реакція на концепцію меркантилістів про залежність кількості золота в країні з рівнем її багатства. Стала основою всього подальшого розвитку монетаристської теорії, включаючи і сучасні її напрями. Назву кількісної ця теорія дістала тому, що її основоположники пояснювали вплив грошей на економічні процеси виключно кількісними чинниками, насамперед зміною маси грошей в обороті. Визначальною ознакою є положення про те, що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються змінами кількості грошей: чим більше їх в обороті, тим ціни вищі, а вартість грошей нижча, і навпаки. Представники: Ж. Боден, Д. Юм, Дж. Мілль, Ш.Монтеск'є, А.Сміт, Д.Рікардо. Класична кількісна теорія грошей зміну цін пояснює лише зміною кількості грошей в обігу. При цьому вплив кількості грошей на ціни є безпосереднім, прямо пропорційним і загальним, тобто однаково дійсним для всіх товарів. Сам механізм впливу кількості грошей на ціни та наслідки зміни цін у сфері виробництва ця теорія не вивчає.

Д. Юм підготував методологічну основу для характеристики принципів формування вартості грошей. Юм вважав, що поняття вартості грошей є суто умовним, бо відсутня їх вартісна основа, яку отримують в процесі обміну. Такий характер вартості грошей називається представницьким або фіктивним, а кількість їх визначається за формулою:

Кількість грошей, що обслуговує товарний обіг = сумі цін товарів / число оборотів грошової одиниці.

Заслуга класиків буржуазної політичної економії полягає в тому, що вони виявили чітке розуміння походження грошей з товарів і підкреслили зв’язок теорії грошей з трудовою теорією вартості. А.Сміт називав працю дійсною, а гроші номінальною мірою вартості. Д. Рікардо запропонував створити грошову систему, яка б максимально відповідала потребам розвитку економіки. Основні ідеї такої грошової системи:

1. стійкий грошовий обіг - умова зростання економіки;

2. така стійкість можлива в грошовій системі, що базується на золоті;

3. золото в обігу може бути частково або повністю замінене на паперові гроші, розмінні за твердим паритетом на золото.

Неокласичний варіант розвитку кількісної теорії грошей. Вклад Д. Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей.

Вдосконалення обгрунтування класичних постулатів кількісної теорії грошей тривало до кінця XIX – поч. XX ст., коли зросли розміри циклічних коливань ринкової економіки, а в теорії виникла неокласична кількісна теорія у формі двох напрямів:

• трансанкційного варіату І.Фішера;

• кембріджського варіанту А.Маршалла та А.Пігу.

В дискусіях навколо ролі кількості грошей та її впливу на економіку взяв участь український економіст М.І. Туган-Барановський (“Паперові гроші і метал”, 1916 р.), який обгрунтував необхідність дослідження зв’язку між кількістю грошей і цінами на основі кон’юнктурної теорії. Він доводить, що на рівень цін впливає не один, а всі фактори, зазначені в “рівнянні обміну”, що вплив кількості грошей на ціни не є таким однозначним, прямолінійним, як це визнають прибічники класичної кількісної теорії. Цей вплив може здійснюватись за трьома різними напрямками: через зміну суспільного попиту на товари, через зміну дисконтного процента, через зміну суспільного уявлення про вартість грошей (інфляційні очікування).

Американський економіст І.Фішер заперечував трудову вартість і виходив з категорії “купівельна спроможність грошей”, яка залежить від таких факторів:

М – кількість готівкових грошей в обігу ( статистична);

V – швидкість обігу грошей (середньорічна кількість разів використання грошової одиниці на придбання необхідних товарів і послуг);

Р – середньозважений рівень цін (це індекс цін готових товарів та послуг, виражений стосовно базового річного показника, що дорівнює 1);

Q – кількість товарів (реальний національний продукт або рівень фактичного обсягу виробництва);

N – сума банківських депозитів;

V^’ – швидкість депозитно-чекового обігу.

Вважаючи, що сума грошей, сплачених за товари, дорівнює кількості товарів, помножених на загальний рівень цін, І.Фішер наводить “рівняння обміну”:

MV = PQ, звідси P = MV / Q,

з урахуванням банківських депозитів P = (MV + NV^’) / Q.

Представники “кембріджської версії” : А. Маршалл, А.Пігу, Д.Робертсон. Пігу акцентує увагу на індивідуальних капіталах і поведінці їх власників, що змушують окремих суб’єктів тримати в себе певний запас грошей. До “касових залишків” належать готівкові гроші і залишки на поточних рахунках, тому Пігу визначає кількість грошей як суму касової готівки населення і підприємств, що може бути визначена формулою :

М = к Р Т,

де М – грошова маса (попит на наявні касові залишки або реальна потреба в грошах):

Р – рівень цін (ціна продукції, що реалізується);

Т – товарна маса (обсяг виробництва);

к – частка річних доходів осіб і фірм, яку вони бажають тримати в грошовій формі (кембриджський коефіцієнт, що показує, яка частина фінансових активів зберігається у вигляді грошей (коефіцієнт Маршала)). Ця формула близька до “рівняння обміну” Фішера тому, що к = 1 / V, де к – “коефіцієнт Маршала”, характеризує рівень монетизації ВВП.

Основні аспекти трансанкційного і кембріджського варіанту

Конценція Фішера	Кембриджський варіант
Розглядається динаміка грошових потоків на макроекономічному рівні	Зосереджується увага на мотивах нагромадження грошей конкретними суб’єктами ринкової економіки (індивідуальними учасниками вироб-ництва – мікроекономічний рівень)
Методологічна основа рівняння обміну - гроші як засіб обігу	Гроші не тільки засіб обігу, а й збереження і нагромадження
Акцент на об’єктивні засади обігу грошей	Враховується психологічна реакція суб’єктів господарювання щодо використання готівки
Йдеться лише про пропозицію грошей (Мs)	Центральна проблема – проблема попиту на гроші (Md)

Вклад Д. Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей.

У 30-х роках XX ст. загострилися економічні та соціальні труднощі, які спричинили найбільш руйнівну економічну кризу і тривалу депресію. У цих умовах наочно проявились дефекти традиційної економічної теорії, яка не спроможна була пояснити причини масового безробіття, падіння виробництва. Цей вакуум спробував заповнити Дж. Кейнс, який теоретично довів, що ме ханізм ринкової конкуренції за нових умов економічного розвитку не в змозі самостійно, без втручання держави забезпечити ефективне використання головних факторів виробництва й відповідну рівновагу розширеного відтворення. Кейнс обгрунтував висновок, що гроші активно впливають на мотиви поведінки суб’єкта економіки та їх господарські рішення. У традиціях кембриджської школи Кейнс важливе місце відвів аналізу мотивів нагромадження грошей :

1) трансакційний – це мотив зберігання грошей, що випливає зі зручності їх використання як засобу платежу.

2) обачності – це мотив зберігання грошей як можливість розпоряджатись певною часткою своїх ресурсів у формі готівки у майбутньому.

3) спекулятивний – це мотив зберігання грошей, який виникає із бажання уникнути втрат капіталу при зберіганні активів у формі облігацій в період очікування підвищення норми позичкового відсотка. Допускає, що індивіди можуть тримати своє багатство у двох видах активів: гроші або довгострокові облігації. Зниження норми позикового відсотка означає підвищення курсу облігацій, що забезпечує власнику дохід, і навпаки. Отже, як фактор, що регулює попит на спекулятивні залишки грошей, а також і весь попит виступає норма відсотка.

Md = Md_T + Md_S,

де Md - загальний попит на активи, Md_T - трансакційний попит, Md_S – спекулятивний попит.

Md_T = f (Y) – функція доходу. Збільшення доходу (Y) збільшує попит на гроші для трансакційних операцій.Md_S = f(Y) – функція відсотка, f(r) – функція процента. Зниження норми процента процента (r) збільшує попит Мd_S.Md = f(Y) + f(r). Кейнс розглядав попит на гроші як функцію двох змінних величин. Збільшення номінального доходу викликатиме збільшення попиту на гроші, зумовленого існуванням трансакційного мотиву і мотиву обачності. Зниження норми позикового відсотка збільшує попит на гроші, зумовлений існуванням спекулятивного мотиву. Кейнс розробив теоретичну концепцію “керованих грошей”, спираючись на систему їх широкого державного регулювання і використання з метою стимулювання ефективного платоспроможного попиту, а отже, і інвестиційного процесу. Особливу значимість має положення Кейнса про принципи здійснення “політики дешевих грошей” та пільгового кредиту. Він виступив проти спонтанних змін цін, що завдають значної шкоди ринковій кон’юнктурі і розробив концепцію регулювання ціноутворенням та контролювання інфляції.

Сучасний монетаризм як альтернативний напрям кількісної теорії.

Сучасний монетаризм - один з найважливіших напрямів західної економічної думки кінця 70-х – початку 80-р.р. XX ст. Якщо кейнсіанство ставило за мету пошуки боротьби з безробіттям, то ця теорія виникла як спроба подолання наслідків інфляції. Мета монетаристів – модернізація кількісної теорії, що перебувала в занепаді. Найяскравіша постать – професор Чиказькоо університету М.Фрідман. Зосереджують основну увагу на аналізі ролі грошей і грошового обігу в ділових циклах.Типовий діловий цикл у своєму розвитку проходить чотири фази:

1. Стискання – супроводжується падінням реального обсягу виробництва. Стискання, яке триває понад 6 місяців, називається спадом.

2. Дно – точка ділового циклу, в якій реальний обсяг виробництва досягає мінімального рівня.

3. Розширення – фаза циклу протягом якої реальний обсяг виробництва підвищується відносно дна циклу.

4. Пік – точка, в якій обсяг виробництва досягає максимального рівня.

Фрідман показував, що існує взаємозв’язок між зміною темпів зростання грошової маси і точками екстремумів у діловому циклі. Пропозиція грошей починає зростати до моменту досягнення дна ділового циклу, а це відповідновпливає на реальний обсяг виробництва і, в свою чергу, реальний обсяг виробництва впливає на темпи зміни абсолютного рівня цін. Зміна темпів збільшення грошової маси в обігу впливає на реальний обсяг виробництва швидше ніж на абсолютний рівень цін. Ця зміна може впливати на швидкість обігу грошей, яка під час ділового циклу змінюється (прискорюється або уповільнюється).

Слабкі сторони монетариму:

1. ігнорується сфера виробничого відтворення;

2. вважають сферу виробництва “чорною скринькою”, внутрішні процеси якого регулюються автоматично ринковими механізмами.

Зближення позицій монетаристів та неокейнсіанців у їхніх рекомендаціях щодо грошово-кредитної політики в сучасних умовах.

Виділяють три школи монетаристів : неокласичну, градуалістську, прагматичну. Спільне між ними – вираження можливості саморегуляції ринкової економіки та необхідного контролю над інфляцією як визначального напряму економічної політики.

Неокласики об’єднали найрадикальніших прихильників монетаризму (Фрідман). Градуалісти – центральні позиції монетаризму (Лейдер). Пропонували “ступінчате” зниження темпів інфляції (поступове та стабільне зниження темпів зростання грошової маси у період розвитку інфляції). Прагматики – стримано ставляться до ідеї повного підпорядкування всієї економічної політики контролеві над кількістю грошей в обігу, в боротьбі проти інфляції слід використовувати і фінансові важелі стримання доходів. Загальною тенденцією в розвитку теорії грошей на сучасному етапі є кейнсіансько-неокласичний синтез, основні положення якого:

• кількість грошей у обігу (М) активно впливає на розвиток процесів у сфері реальної економіки на коротких інтервалах і на рівень цін( інфляцію) у довготермінових періодах.

• Рекомендовано розробляти таку монетарну політику, яка б не допустила виходу інфляції з-під контролю.

• У сучасній грошово-кредитній політиці гнучко взаємодіяти у досягненні всіх цілей: довгострокових і короткострокових.

• Сучасна грошово-кредитна політика держави в операціях на відкритому ринку, який найбільше впливає на рівень пропозиції грошей, спирається на монетаристські положення, а відсоткова політика, що більше пов’язана з інвестиційним процесом – на кейнсіанські. Успішне використання політики відсоткової ставки і операції на відкритому ринку нині становлять класичні інструменти грошово-кредитної політики Центрального банку.

Грошово-кредитна політика України в перехідний період у світлі сучасних монетаристських теорій.

Загальноекономічна та грошово-кредитна політика, що проводилась в Україні в перехідний період, поступово трансформувалась від суто кейнсіанського спрямування до монетаристського та кейнсіансько-монетаристського синтезу. На першому етапі (1991-1994 рр.) у ній переважали настрої недооцінки сталості грошей та монетарної політики, пріоритетності прямого державного регулювання економіки, перебільшення значення фіскально-бюджетної політики тощо. На другому етапі (з 1994 року) був проголошений курс на прискорене формування ринкового механізму, проведення жорсткої антиінфляційної політики, стимулювання розвитку підприємництва, посилення стимулюючих якостей податкового механізму та на підвищення ролі монетарної політики в системі економічного регулювання. Подібна переорієнтація адекватна ідеям сучасного монетаризму. Проте більш-менш послідовно і повно вона була реалізована лише у сфері монетарної політики. Орієнтація грошово-кредитної політики в Україні на монетаристські підходи економічного регулювання проявилася в багатьох діях і рішеннях Національног банку. Позитивними наслідками такої політики НБУ стали:

• Поступове (протягом 1994-1995 рр.) зниження інфляції з гіпервисокого (10 260 % в 1993 р.) до помірного (139 % в 1996 р.) рівня;

• Помітна стабілізація валютного курсу гривні;

• Формування авторитету НБУ як органу монетарного управління серед українських та міжнародних банків та інших фінансових структур.