Тема 7. Центральні банки
Причини та шляхи створення центральних банків, особливості діяльності центральних банків у сучасних умовах
Шляхи створення цетральних банків
Головною ланкою банківської системи є центральний банк, який у різних країнах має різну назву: Австрійський національний банк, Резервний банк Австралії, Народний банк Китаю, Шведський державний банк, Центральний банк Російської Федерації, Банк Японії , Банк Італії.
У другій половині XX ст. діяльність ЦБ розвивається у трьох напрямках:
- співробітництво центральних банків на міждержавному рівні;
- співпраця центральних банків з міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями;
- створення наднаціональних центральних банків.
У 1930 р. створено Банк міждержавних розрахунків – БМР в м. Базель, Швейцарія. У середині 70-х років під егідою БМР було створено Комітет з банківського регулювання та нагляду. У 1990 р. створена регіональна група банківського нагляду країн Центральної та Східної Європи. ЦБ тісно співпрацюють з МВФ, який є головним органом міждержавного валютного регулювання. У 1994 р. засновано Європейський валютний інститут для розроблення правил і процедур створення Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) і введення в обіг єдиної європейської валюти євро. ЄСЦБ - дворівнева банківська система, що складається із Європейського центрального банку (ЄЦБ) і національних центральних банків ЄС. Відповідно до Статуту основне завдання ЄСЦБ – підтримка цінової стабільності в ЄВС.
Базові функції ЄСЦБ:
- визначення та реалізація єдиної монетарної політики в зоні євро (ЄВС);
- проведення міжнародних валютних операцій;
- зберігання офіційних золотовалютних резервів, що передані ЄЦБ країнами – учасницями системи, а також управління цими резервами;
- сприяння чіткому функціонуванню платіжних систем країн – учасниць ЄВС. Виконання завдань і функцій, що покладені на ЄСЦБ, забезпечує Європейський центральний банк (ЄЦБ) (існує з 1 липня 1998 р. – Франкфурт–на-Майні (Німеччина)) . Статутний капітал - 5 млрд євро.
Організаційно-правовий статус центральних банків
Правовий статус ЦБ: це державний орган управління з покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності. Він є самостійною юридичною особою, його майно відокремлено від майна держави, ЦБ може розпоряджатись ним як власник. Він не є комерційною організацією.
Організаційний статус ЦБ:
- визначення на законодавчому рівні завдань і функцій банку;
- визначення взаємовідносин банку з органами державної влади;
- порядок призначення і звільнення вищого керівного складу банку.
Організаційно-правовий статус ЦБ закріплений у правових актах: законах і статутах. Порядок формування статутного капіталу не є однаковий у всіх країнах. Статутний капітал банку належить державі (Франція, Німеччина). Частина капіталу у власності держави, а інша у власності акціонерів (Австрія, Швейцарія, Японія). Весь капітал – власність приватних акціонерів (США, Італія).
У взаємовідносинах ЦБ і органів державної влади виділяють два важливі аспекти: 1) стосується рівня самостійності ЦБ у визначенні і реалізації монетарної політики. Проведені дослідження показали, що показники інфляції є найменшими в країнах з найвищим рівнем незалежності ЦБ, не є вищим і рівень безробіття і більші коливання обсягу виробництва; 2) стосується взаємовідносин ЦБ з урядом з приводу фінансування дефіциту державного бюджету.
На ступінь незалежності ЦБ значно впливає порядок призначення і звільнення вищого керівництва банку. В більшості розвинутих країн керуючий центральним банком призначається Президентом країни або обирається вищим законодавчим органом на термін, що перевищує термін повноважень уряду (США – 14 років, Німеччина – 8, Японія - 5). Відкликати досить складно або зовсім неможливо.
Організаційна структура ЦБ значною мірою визначається формою державного устрою країни (федерація чи унітарна держава), національними традиціями й особливостями банківського законодавства.
Призначення та функції центрального банку, основні напрямки діяльності центральних банків
Головне призначення центрального банку – це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного не інфляційного розвитку економіки. Впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей.
Основні функції ЦБ :
- емісійний центр готівкового обігу;
- банк банків;
- орган банківського регулювання та нагляду;
- банкір та фінансовий агент уряду;
- провідник монетарної політики.
ЦБ має монопольне право емісії банкнот і розмінної монети. Він організовує виготовлення грошей, регулює їх обіг, вилучає з обігу фальшиві та зношені гроші.
ЦБ як банк банків забезпечує касове, розрахункове та кредитне обслуговування КБ.
Під регулюванням банківської діяльності розуміють: використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг і структуру банківських резервів та рівень процентних ставок; ухвалення положень, що базуються на чинному законодавстві і регламентують діяльність банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив; застосування превентивних і протекційних заходів, які спрямовані на забезпечення стабільності функціонування банківської системи і на проведення ЦБ ефективної монетарної політики. Під банківським наглядом розуміють моніторинг процесів, що мають місце в банківській системі на різних стадіях функціонування банків – від моменту створення до моменту їх ліквідації, а також застосування до банків певних коригувальних заходів і засобів примусового впливу з метою регулюваня їх діяльності.
ЦБ, виступаючи в ролі банкіра уряду, тісно взаємодіє з фінансовими органами: співпрацює при вирішенні загальних питань монетарної і фіскальної політики, відіграє помітну роль у касовому виконанні державного бюджету.
Найважливіша функція ЦБ – визначення і реалізація монетарної політики.
Крім основних функцій, ЦБ виконує додаткові: здійснює аналіз і прогнозування економічної ситуації в країні на макрорівні, моніторинг стану реального сектора економіки на мікрорівні, складає банківську та монетарну статистику, інформує громадськість та дає роз’яснення щодо монетарної політики, представляє інтереси держави у взаємовідносинах з ЦБ інших країн, з міжнародними валютно-фінансовими організаціями і банками.
ЦБ бере безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей (готівки і депозитів). Готівка, що емітована ЦБ, випущена в обіг КБ і циркулює в поза банківській сфері, є важливим компонентом пропозиції грошей. Безготівковий компонент: ЦБ забезпечує банківську систему додатковими резервами, надаючи КБ позички і купуючи у них цінні папери на відкритому ринку. Резерви банків поділяються на : обов’язкові резерви і надлишкові резерви.
ЦБ встановлює для КБ норму обов’язкових резервів, а розмір надлишкових резервів КБ визначають самостійно, враховуючи:невизначеність коливання залишків за депозитами, що залежить від поведінки вкладників; вартість кредиту, яка визначається рівнем офіційної процентної ставки ЦБ; процентний дохід, який КБ втрачають, тримаючи резерви у ЦБ (визначаються ринковою процентною ставкою).