Валютні системи : поняття, структура, призначення.

Валютна система (ВС)- це державно- правова форма організації міжнародних валютних відносин між державами. Розрізняють: світову, національну і регіональну валютні системи.

Світова ВС – є функціональною організацією валютних відносин на рівні міждержавних зв’язків. Регулюється відповідними міждержавними угодами через створені на колективних засадах міждержавні валютно-фінансові та банківські установи й організації.

Етапи еволюційного розвитку світової валютної системи:

І – (1867) – Паризька конференція – єдиним мірилом світових грошей визнано золото – золотомонетний стандарт;

ІІ – (1922) – Генуезька конференція – національні кредитні гроші почали використовувати як міжнародні платіжні засоби – золотозлитковий стандарт;

ІІІ – (1944 р.) – Бреттон-Вудська (США) конференція – впроваджено золотодевізний та доларовий стандарти – золотовалютний стандарт (валютний);

ІV – (1976-1978 рр.) – Ямайська конференція – юридично завершено демонетизацію золота і замість золотодевізного офіційно впроваджено стандарт СПЗ (SDR) – паперово-валютний стандарт.

Національна ВС – це складова грошових відносин окремої країни, функціонування якої регулюється національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права.

Регіональна ВС – договірно-правова форма організації валютних відносин між групами країн. Елементи: регіональна міжнародна розрахункова одиниця, спеціальний режим регулювання валютних курсів, спільні валютні фонди, регіональні валютно-розрахункові установи.

Етапи розвитку європейсьної валютної системи:

І етап (1947-1950) – укладання валютних угод між країнами Західної Європи на двосторонній основі з метою взаємного регулювання платіжних балансів безготівкових розрахунків, заліку взаємних вимог, пільгового кредитування.

ІІ етап (1950-1958) – створення Європейського платіжного союзу (17 країн), розрахунки в межах союзу здійснюються за допомогою умовної розрахункової одиниці - епуніт.

ІІІ етап (з 1959) – створення Європейської економічної спільноти, яка трансформувалась у Європейську валютну систему.

ІV етап (1989) – поетапна трансформація Європейської валютної системи в Європейський валютний союз.

Етапи становлення Європейської валютної системи:

І етап: ратифікація 1994 р. всіма країнами-учасницями угоди, що визначила інституційні та правові засади фундації ЄВС; лібералізація в межах ЄС міграції капіталу; здійснення системи заходів, спрямованих на наближення темпів інфляції до рівня країн з найкращими показниками; скорочення торговельних дефіцитів.

ІІ етап: створення основних органів та виконавських структур ЄВС; формування Європейської системи центральних банків – “Євросфер”.

ІІІ етап: створення Європейського центрального банку; введення єдиної валюти; реальне зближення країн-учасниць за показниками рівня інфляції, розміру державного дефіциту (не більше 3 % ВВП), рівнем процентних ставок за довготерміновими кредитами, коливання обмінних курсів національних валют.

Етапи становлення валютного ринку України:

І етап (1990-1991): відсутність власної валюти і валютного законодавства; збереження значних валютних обмежень і недосконалість валютного контролю; існування множинності валютних курсів (безготівкових, готівкових, пільгових).

ІІ етап (1992): запровадження порядку валютного оподаткування виручки від експортних операцій; виручка в іноземній валюті перераховується у валюту, що діє на Україні за курсом, встановленим Національним банком України на день надходження коштів на рахунки.

ІІІ етап (лютий 1993 – серпень 1993): прийняття трьох декретів по валютному законодавству.

IV етап (серпень 1993-вересень 1994): продаж виручки за експортними операціями за фіксованим курсом НБУ; поступовий відхід від адміністративного курсу через аукціони НБУ; визначення пріоритетів використання валюти та розподіл її за фіксованим курсом між імпортерами.

V етап (вересень 1994 – вересень 1996): виручка резидентів в іноземній валюті підлягає обов’язковому перерахуванню з-за кордону не пізніше 90 днів з моменту перетину митного кордону України експортною продукцією; офіційний курс карбованця до долара США, німецької марки і російського рубля визначається НБУ на підставі торгів на УМВБ; НБУ здійснює обов’язковий викуп 10% валютних надходжень резидентів.

VI етап (з вересня 1996): введення в обіг української національної грошової одиниці – гривні; встановлено 50%-й обов’язковий продаж іноземної валюти резидентами за експортними операціями протягом 5-ти днів; при переказах за кордон за імпортними операціями обов’язкова наявність гаранта; операції на міжбанківському валютному ринку можуть здійснювати лише суб’єкти ринку.

Здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку.

Правила затверджені постановою Правління НБУ від 18.03.99 р. за № 127 визначають структуру міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іноземною валютою на цьому ринку. Суб’єкти міжбанківського валютного ринку України мають право здійснювати на ринку спот-операції з купівлі-продажу іноземних валют за вільним договірним курсом без обмеження розміру маржі (різниці) між курсами купівлі та продажу у разі, коли НБУ не встановлені граничні розміри маржі. Купівля іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України резидентами-страховиками, а також об’єднаннями страховиків з метою виконання зобов’язань перед нерезидентами здійснюється відповідно до порядку “Про застосування іноземної валюти в страховій діяльності” (Постанова НБУ від 23.09.96).

Операції на валютному ринку комерційні банки проводять через підрозділи валютного шилінгу, які складаються з двох відділів: дилінгового відділу (проведення конверсійних, кредитно-депозитних операцій, обслуговування клієнтів, які здійснюють за посередництвом банку операції на валютному ринку) та відділу розрахунків за валютними операціями (отримання та перевірка правильності оригіналів угод, оформлення платіжних документів для перерахування коштів банкам-кореспондентам, контроль за реальним рухом коштів та інше).

Міжнародні розрахунки на валютному ринку.

У зовнішньоторговельних контрактах між контрагентами (експортерами та імпортерами) визначаються основні валютно-фінансові та платіжні умови розрахунків: валюта ціни і валюта платежу, курс їх переводу, валютні застереження, форми розрахунків, умови платежу і форми платіжних засобів.

Валюта ціни – це валюта, в якій встановлюється ціна контракту (валюта однієї з країн-учасниць чи третьої країни).

Валюта платежу- валюта, в якій здійснюється платіж. Може не збігатись з валютою ціни, тоді обумовлюється курс переводу.

Валютні застереження передбачають перегляд суми платежу відповідно до зміни курсу певної валюти (валюти застереження), групи валют (“валютної корзини”) або валюти ціни відносно валюти платежу.

Умови платежу передбачають негайну оплату відвантажених товарів чи відтер мінування платежу, тобто продаж у кредит.

Форми платіжних засобів – це вид документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки. Поділяються на фінансові та комерційні. Фінансові: векселі (прості та перевідні), чеки, платіжні розписки. Комерційні: рахунки-фактури, документи, що підтверджують відвантаження товарів, специфікації, страхові поліси та ін.

Форми розрахунків відрізняються порядком документообігу і містять розрахунки за інкасо за допомогою акредитивів, за відкритими рахунками, банківськими переказами.

Комерційні банки здійснюють міжнародні розрахунки в трьох формах: банківський переказ, інкасо, акредитив.

Банківський переказ – операція банку на валютному ринку з виконання доручення клієнта щодо переведення грошей в інший закордонний банк для виконання його грошових зобов’язань.

Інкасо – банківська операція із стягнення грошових коштів з платника на користь одержувача на підставі письмового доручення останнього з наданням відповідних документів.

Акредитив – розрахунковий документ, що є дорученням одного банку іншому провести оплату товаротранспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги за рахунок заздалегідь визначених джерел коштів.

Міжнародні валютні одиниці.

Перша колективна валюта (1950-1958): 1 епуніт = 0,8 г золота – розрахункова одиниця Європейського платіжного союзу, до якого входили 17 країн.

1961: 1 ЕПО = 0,8 г золота.

1967: СПЗ – спеціальні права запозичення (SDR) – розрахункова одиниця МВФ: 1 СПЗ = 0,888671 г золота або одна унція золота = 35 СПЗ, тобто 1 СПЗ = 1 $.

1974: створено нову систему визначення курсу СПЗ на базі кошика валют із 16 індустріальних держав.

1974: 1 АРКРЮ = 1$.

Арабський розрахунковий динар – 1 динар = 3 СПЗ.

1975: азійська грошова одиниця = 1 СПЗ.

1984: МВФ залишив п’ять валют: долар США (40%), марка ФРН (21%), японська ієна (17%), французький франк (11%), фунт стерлінгів (11%).

З березня 1979: ЕКЮ поступово перетворилася в єдину валюту країн-учасниць ЄС.

з 1 січня 1999 р. – євро (11 з 15 країн Євросоюзу) – лише в безготівкових розрахунках. Базується на німецькій марці. З 1 січня 2002 р. – повноцінна валюта.