13. Мовні норми та мовленнєвий етикет.

Норми і правила поведінки, що їх сповідує національна спільнота, –відтворюють рівень і стан її зрілості, досконалості, цивілізованості, самодостатності. Бо взаємини між людьми віддзеркалюють саму сутність народної психіки, народного характеру. Українство із споконвіку

притаманними йому рисами – доброзичливістю, чутливістю, гуманізмом, етичною культурою – виробило розвинуту систему мовленнєвого етикету –умовних стереотипів спілкування, в підґрунті яких – прагнення до порозуміння, злагоди, ґречності. Загальноукраїнські правила і норми

мовленнєвого етикету поширені на всіх теренах, де проживають українці. Але поряд із ними – не замінюючи, а швидше доповнюючи їх – вживаються і дещо відмінні засоби поштивого спілкування, засновані на місцевих традиціях, звичаях, обрядах і віруваннях. Під мовленнєвим етикетом розуміють мікросистему національно специфічних стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для

встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності. Такі стійкі формули спілкування, або стереотипи спілкування

є типовими, повторюваними конструкціями, що вживаються у високочастотних побутових ситуаціях. Тобто, набір типізованих частотних ситуацій

призводить до появи набору мовленнєвих засобів, що обслуговують такі ситуації. Ступінь стандартизації одиниці знаходиться у прямій залежності

від частотності її вживання.

15. Лексикологія як розділ мовознавчої науки. Слово як одиниця лексики.

Лексикологія від грецьк. – словесний, словниковий і - вчення.

Лексика може досліджуватись з різних поглядів, зокрема вивчають її в діахронічному і синхронічному плані, на підставі чого розрізняють лексикологію історичну і лексикологію сучасної мови, або описову. Історична лексикологія досліджує закономірності формування, розвитку і збагачення словникового складу мови від найдавніших часів і до його сучасного стану. Лексикологія описова вивчає обсяг і властивості словникового складу, як він представлений у мові нашого часу, тобто яким він є на сучасному етапі розвитку мови.

Розрізняють загальну, часткову, історичну, зіставну й прикладну лексикологію. Загальна лексикологія виявляє загальні закономірності будови, функціонування й розвитку лексики. Часткова лексикологія досліджує словниковий склад однієї мови. Історична лексикологія досліджує історію слів і зв’язки з історією позначуваних ними предметів, понять тощо. Зіставна лексикологія досліджує словниковий склад з метою виявлення генетичної спорідненості мов, структурно-семантичної спільності й відмінностей між ними (незалежно від спорідненості) або з метою виведення загальних лексикологічних закономірностей. Зіставлення може стосуватися будь-яких аспектів лексики. Предметом вивчення лексикології сучасної української літературної мови є обсяг і характер словника, що властивий українській мові в її літературному вияві на сучасному етапі існування й розвитку.

Слово — центральна функціонально-структурна одиниця мови. Усі інші елементи мови існують або для слова й у слові (фонеми та морфеми), або завдяки йому (речення).

Задовільного, логічно бездоганного визначення слова мовознавча наука ще не має, хоча мовці завжди чітко відчувають і виділяють у мовленні окремі слова. Це зумовлено тим, що, ло-перше, слова в мові дуже різні за своїм значенням і функціями, а по-друге — визначення, яке підходить для однієї мови, часто не придатне для іншої.