60. Роль підземних вод у фіз.-геогр. Процесах.

Завдяки дії підземних вод розвиваються фіз.-геогр процеси, котрі ведуть до формування складних форм рельєфу. Найбільш відомими явищами, котрі виникають під дією підземних вод, є карст, суфозія, зсуви, заболочування.

Карст – це природне явище, спричинене взаємодією води з вапняками, доломітами, гіпсами, солями, що призводить до поступового розчинення і руйнування цих порід. У результаті формується складна система підземних пустот, печер, каналів і виникають досить своєрідні форми рельєфу – провали та лійки. У них форм сталактити та сталагміти.

Суфозія – це просідання земної поверхні на певних ділянках у результаті вилуговування і винесення розчинних складових г/п підземними водами. Внаслідок такого винесення в породах утв пустоти, котрі з часом заповнюються відкладами, що лежать зверху. В рельєфі утворюються своєрідні пониження – блюдця. На Пд У, де широко розвинуті лесовидні породи, їх називають подами. Зсуви являють собою переважно поступове переміщення земляних мас на схилах гір, річкових долин, берегів озер і морів. Вони формуються в місцях виходу на денну поверхню підземних вод, які поступово насичують породи, що лежать на водотривких глинистих товщах і сповзають по них донизу. Підземні води часто сприяють заболочуванню певних ділянок земної поверхні. В тих місцях, де рівні грунтових вод залягають близько від поверхні Землі або підземні води виходять на денну поверхню у вигляді джерел, часто формуються болота та перезволожені землі.

На пд. У на масивах зрошення в результаті підвищення рівнів грунтових вод часто заболочуються певні площі. В районах Полісся на осушувальних системах унаслідок скидання болотних та зниження рівнів грунтових вод створюються умови для надходження в осушувані шари торфу напірних підземних вод, що часто спричинюються до вторинного заболочення земель. У районах багаторічної мерзлоти відомі своєрідні форми рельєфу – полої, котрі являють собою підняті ділянки, які утворюються врезультаті сукупної дії процесів замерзання г/п і частини підземних вод, циркуляції води, утворення горбів, розтріскування їх, виливів води та наступного їх замерзання.

61. Поширення льодовиків на Земній кулі.

Льодовики вкривають близько 10% поверхні Землі. В межах Євроазіатського материка льодовиковий покрив найбільш розповсюджений на островах Північного Льодовитого океану і займає 54000 км 2 або 80% усієї площі його зледеніння. Основні райони зледеніння знаходяться в Зх Арктиці: Нова Земля, Земля Франца-Йосифа, які вкриті льодом на 87-90%. У міру просування на схід площа зледеніння на островах Арктики зменшується і в архіпелазі Де-Лонга льодовий покрив зустрічається тільки на 3 пн. островах.

Найактивнішими є льодовики середньої частини Нової Землі, які мають більше живлення, ніж льодовики Землі Франца-Йосифа, Пн Землі та архіпелагу Де-Лонга, де інтенсивність процесів акумуляції і абляції менша. Серед гірських районів за площею зледеніння перше місце посідає Сер Азія, де нараховується 2500 льодовиків загальною площею понад 17000 км 2. Друге місце займає Кавказ, де знаходиться майже 1400 льодовиків загальною площею 1970 км 2. Значне зледеніння характерне для Камчатки, Алтаю, пн. та пн.-сх Сибіру.