Глава 59 договір схову (зберігання)

§ 1. Поняття договору схову (зберігання)

Договір схову (за новим ЦК України — договір зберігання) належить до категорії договорів про надання послуг. У власників, інших титульних володільців майна досить часто виникає потреба обумовлена тимчасовою неможливістю здійснювати самостійно певні правомочності, передати його у тимчасове володіння окремих осіб для забезпечення належної фізичної та функціональної схоронності цього майна, охорони від неправомірних вилучень і посягань сторонніх осіб та для участі його у товарообігу. Договір схову (зберігання) нині є не лише засобом збереження об'єктів усіх форм власності, а й водночас став ефективним правовим інструментом підприємницької діяльності.

У дореволюційному російському законодавстві і в юридичній літературі договір схову називався договором поклажі, а його суб'єкти — відповідно поклажо-давцем і поклажоприймальником. Радянська теорія і практика відмовилися від терміна "поклажа", замінивши його терміном "схов". Особа, що приймала майно на зберігання, іменувалася не поклажоприймальником, а охоронцем, а суб'єкт, який здавав річ на зберігання, у зв'язку з відсутністю нової термінології, так і продовжує називатися поклажодавцем1.

Зобов'язання зберегти будь-яку річ може мати різний зміст. Так, наприклад, коли йдеться про охорону предметів, в основному мають на увазі лише зовнішню недоторканність майна. Зобов'язання схову обумовлює повернення особі, яка здала річ, тієї самої речі без втрати і пошкодження, тобто збереження внутрішніх і зовнішніх якостей і властивостей предмета. "Схоронність майна" — поняття ще більш широке, воно включає як обов'язок схову, так і обов'язок охорони речі. Цивільно-правове зобов'язання схову, як правило, передбачає збереження, а потім повернення майна у цілості особі, яка здала майно на схов.

За договором схову одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути його у цілості (ч. 1 ст. 413 ЦК УРСР). Суть договору схову полягає в тому, що одна особа передає іншій особі майно, яка приймає його для зберігання на певний строк, тобто мета цього зобов'язання — зберегти річ і повернути у схоронності, а не сховати її. Отже, основним у даному зобов'язанні є те, що потрібно зберегти річ, тобто отримати

. \ -\^ж^ ^ •йЯйклк^ \^?ч^гжл ($лзял. §6\ и&й дого-

Иоффе О. С. Отдельнне видьі обязательств. — Л., 1961. — С. 213.

Договір схову (зберігання)

409

вір називається договором зберігання, що повніше відображає відносини, які виникають між двома сторонами з приводу зберігання майна.

Так, відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (покла-жодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Таким чином, якщо ЦК УРСР зобов'язує охоронця повернути майно в цілості, то новий ЦК зобов'язує зберігача повернути майно в схоронності. Однак, на наш погляд, як перший, так і другий термін не можуть повною мірою розкрити зміст виконання охоронцем (зберігачем) свого основного договірного обов'язку, який може не охоплюватися їх буквальним тлумаченням. Тому під цілістю чи схоронністю необхідно розуміти як його звичайний зовнішній (фізичний) стан, так і збереження функціональних властивостей цього майна, які існували на момент передачі цього майна на зберігання, але з урахуванням, звичайно, так званого природного чи амортизаційного зносу.

Слід зазначити, що обов'язок зі зберігання майна в одних випадках виступає як елемент самостійних цивільних правовідносин, а в інших відіграє роль додаткової умови в зобов'язанні. Самостійним цивільно-правовим зобов'язанням схов визнається тоді, коли він є основною або однією з основних цілей, заради якої сторони вступають у правовідносини (наприклад, здача майна на зберігання в камеру схову). Додатковою умовою схов буває в тих випадках, коли він виконує допоміжну функцію, яка сприяє належному виконанню основного зобов'язання з іншим основним змістом. Так, якщо право власності (право повного господарського відання, оперативного управління) переходить до покупця раніше передачі речі, продавець зобов'язаний до передачі зберігати річ, не допускаючи її погіршення. За законом підрядник зобов'язаний вжити всіх заходів, щоб забезпечити збереження ввіреного йому замовником майна, він несе відповідальність за будь-які упущення, що потягли за собою втрату або пошкодження майна. В цьому разі зобов'язання схову є додатковою умовою у договорах купівлі-продажу і підряду.

Новим Митним кодексом України від 11 липня 2002 р.1 встановлено спеціальний правовий режим зберігання товарів і транспортних засобів на складах тимчасового зберігання (статті 99—109), на митних складах під митним контролем (статті 212—216).

Договір схову, як правило, є реальним, тобто він вважається укладеним з моменту передачі речі на зберігання, а не з часу досягнення про це згоди. Це має місце у договорах, де однією стороною виступає громадянин (наприклад, при здачі майна в ломбард, камеру схову на вокзалі). Але в певних випадках договір схову може бути консенсуальним, зокрема тоді, коли він укладається між суб'єктами підприємництва (в радянський період — між соціалістичними організаціями), один з яких бере на себе зобов'язання прийняти на схов майно від іншого. Так, підприємства-холодильники, що приймають продукцію підприємств м'ясної і молочної промисловості, укладають з відповідними збутовими конторами договори, на підставі яких холодильники зобов'язуються приймати, а контори — здавати на зберігання м'ясо-молочні продукти.

Нині консенсуальний характер окремих договорів зберігання знайшов своє

1 Урядовий кур'єр. — 2002. — 14 серпня.

410