Контрольні запитання і завдання:

1. Чим були викликані модернізаційні процеси в Російській імперії?

2. Коли було скасовано кріпосне право в Російській імперії?

3. Які особливості економічного розвитку Наддніпрянської України у складі Російської імперії?

4. Визначте дати Валуєвського циркуляру та Емського указу:

1) 1860 р.; 2) 1861 р.; 3) 1863 р. 4) 1876 р.; 5) 1905 р.

5. Хто був ідеологом “хлопоманства”?

1) Тадей Рильський; 2) Володимир Антонович; 3) Михайло Драгоманов; 4) Михайло Старицький; 5) Олександр Русов.

Лекція 10: Наддніпрянська Україна на початку ХХ ст. (2 год.)

1. Активізація національного руху в Наддніпрянщині.

2. Україна в роки революції 1905-1907 рр.

3. Столипінська реакція

Література

Основна

1. Грицак Я.Й. До генези ідей політичної самостійності України //Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – К.,1992.

2. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ-ХХ століття. – К., 1991.

3. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ ст.: Нариси політичної історії. – К., 1993.

4. Політичні партії на Україні (1905-1925). – Зб. наук. пр. – К., 1992.

5. Сарбей В.Г. Історія України ХІХ – початок ХХ ст. – К., 1994.

Додаткова

1. Українські політичні партії кінця XIX – початку XX ст.: програмові і довідкові матеріали / Упоряд. В.Ф. Шевченко. – К., 1993.

2. Лисяк-Рудницький І. Український національний рух напередодні першої світової війни // Історичні есе. У 2 т. – К., 1994.

1. Активізація національного руху в Наддніпрянщині.

Наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. актиавізувався національний рух, посилилась активність політичних сил, розгорнувся процес утворення політичних осередків.

1897 р. – виникла Всеукраїнська загальна організація у Києві з представникіа громад (В.Антонович, П.Житецький, М.Лисенко, О.Лотоцький, Є. Чикаленко та ін.) До складу цієї організації увійшло майже 20 українських громад та чимало студентських груп. Поява та функціонування Всеукраїнської загаль­ної організації була своєрідним заключним акордом громадівського руху, спробою організаційного згуртування патріотично настроєних національних сил. Проте її ставка на культурницьку діяльність вже не відповідала ні пот­ребам часу, ні настроям значної частини діячів націо­нального руху, особливо молоді. Саме тому вже 1900 р. група представників студентських українофільських гур­тків у Харкові створила першу на східноукраїнських зем­лях українську політичну організацію — Революційну українську партію (РУП), до проводу якої увійшли Д. Антонович, Б. Камінський, Л. Мацієвич, М. Русов. РУП органічно об'єднала «вільні громади», що функціо­нували у Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві, Лубнах, Ні­жині.

Перший програмний документ РУП – брошура «Самостійна Україна» (автор – Микола Міхновський). Базові принципи цього твору – патріотизм, радикалізм безкомпромісність. Серед них такі:

1. визначає мету партії — створення політично неза­лежної української держави. «Державна самостійність єсть головна умова існування націй, — зазначає М. Мах­новський, — а державна незалежність єсть національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин»;

2. вказує на нового лідера національного руху — інте­лігенцію третьої хвилі, яка, на відміну від першої (Чарторийські, Вишневецькі, Тишкевичі та ін.) та другої (Безбородьки, Прокоповичі та ін.), служить своєму народові;

3. розкриває спосіб досягнення поставленої мети — «боротьба кривава і безпощадна». «Війна проводитиметься усіма засобами, — акцентує «Самостійна Україна», — ...ми візьмемо силою те, що нам належиться по праву, але віднято в нас теж силою»;

4. конкретизує основні принципи боротьби — «Усі, хто на цілій Україні не за нас, ті проти нас». «Україна для українців». «Поборемо або вмремо»;

5. закликає до розмежування з представниками по­міркованого крила національного руху.

Однак далеко не всім імпонувала ставка на силова методи вирішення національного питання. У 1902 р. відкололася Народна українська партія (НУП – на чолі з М.Міхновським Організація націоналістичного напрямку Так званих «10 заповідей» партії проголошували самостійну демократичну республіку., шанування української мови.

На початку XX ст. РУП стала уособленням процесу політизації національного руху. Ця організація діяла до­сить активно. Вже за перші три роки її існування було створено мережу рупівських груп, що діяли у Києві, Хар­кові, Полтаві, Лубнах та інших містах України. Головними формами активності організації були пропаганда та агітація. Основним об'єктом пропаганди стало се­лянство, яке, за переконанням рупівців, було основою української нації. Лівобережжя перетворилося на базо­вий регіон дії РУП, хоча її діяльність поширювалася і на Поділля та Волинь. З 1903 р. керівником стає М.Порш.

У ході визвольних змагань у РУП поширюються соціал-демократичні погляди та настрої. Врешті-решт це призводить до чергового розколу. У 1904 р. частина ру­півців на чолі з М. Меленевським-Баском та О. Скоропис-Йолтуховським віддала перевагу соціал-демократичним гаслам і утворила Українську соціал-демократичну спіл­ку, яка невдовзі на правах автономної секції увійшла до меншовицької фракції Російської соціал-демократичної ро­бітничої партії.

У 1905 р. частина рухівців стояла на позиції поєднання національної орієнтації з марксизмом. 1905 р. – утворення Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), очолювана М.Поршем, В.Винниченком та С, Петлюрою.

У 1904 р. із Всеукраїнської загальної організації з ініціативи Є. Чикаленка, О.Лотоцького виділяється група, яка утворює Українську демократичну партію (УДП). Ця організація стояла на ліберальних позиціях і обсто­ювала встановлення конституційної монархії, проведен­ня широких соціальних реформ та надання Україні авто­номних прав у межах федеративної Росії. Певні розход­ження в поглядах на принципові програмні положення призвели до розколу в УДП та утворення Української радикальної партії (Б.Грінченко, С.Єфремов). Згодом розкол вдалося подолати. У 1905 р. УДП та УРП об'єдналися в одну організацію — Українську де­мократично-радикальну партію (УДРП).

Отже, на рубежі XIX і XX ст. помітно активізується діяльність українського національного руху, швидко йде процес витіснення культурницьких форм роботи політич­ними, поглиблюється розкол між українською інтеліген­цією старшого та молодшого поколінь, набирає сили тен­денція до організаційного згуртування та політичного са­мовизначення.

Напередодні революції політична палітра охоплюва­ла широкий спектр національних політичних партій. Найрадикальніші з них висунули гасло державної незалеж­ності України. Характерною рисою цього періоду була абсолютна перевага в українському русі лівих національ­но-соціалістичних сил.