1. Приєднання українських земель до складу Великого князівства . Литовського. Литовсько-Руська держава.

У середині ХІV ст. переважна більшість українських земель потрапила під вплив Великого князівства Литовського. Першою під вплив Литви потрапила Волинь, коли у 1340 р. на галицько-волинський престол було поставлено Любарта – сина великого литовського князя Гедиміна. Наступний литовський князь Ольгерд у 1355-1356 рр. зайняв Чернігово-Сіверщину, а у 1362 р., перемігши ординців у битві на р. Сині Води, підпорядкував своєму впливу Київщину, Переяславщину і Поділля. Таким чином, Волинь, Київщина, Чернігово-Сіверщина, Переяславщина і Поділля були інкорпоровані (включені) до Великого князівства Литовського. Процес приєднання цих земель носив мирний характер. Українське населення не чинило опору Литві, оскільки литовські князі несли визволення з-під ординського гніту, не порушували внутрішнього устрою руських земель. Литовські князі в управлінні дотримувались правила: «Ми старого не змінюємо, нового не впроваджуємо», що цілком влаштовувало місцеве населення. Навпаки, руські землі, які перебували на вищому рівні суспільно-політичного, культурного розвитку, справили вплив на Литву: руська мова стала у державі офіційною, довгий час діяли норми руського права, руський адміністративний устрій, переймався досвід будівництва фортець, налагодження податкової системи, утверджувалась православна віра. Не випадково нове державне утворення називали Литовсько-Руським князівством.

Оцінюючи ситуацію у Литовській державі, яка склалась після 1362 р., відомий український історик середньовіччя Наталя Яковенко зазначає: «Витворений без помітних завойовницьких зусиль новий державний організм являв собою вельми неординарний суб’єкт історії – державу, у якій від народу-завойовника, по суті, зоставалася тільки назва: Велике князівство Литовське. Фактично ж майже 90% населення становили русини, тобто білоруси та українці».

2. Етапи об’єднання Литви і Польщі. Люблінська унія та її наслідки.

З кінця XІV ст. ряд зовнішніх і внутрішніх обставин спонукали Литву і Польщу до об’єднання. У цьому процесі виділяють два основні етапи – Кревську унію 1385 р., яка започаткувала об’єднання Литви і Польщі, і Люблінську унію, яка завершила їх об’єднання в одну державу.

Причини Кревської унії 1385 р.:

1) Прагнення Литви і Польщі об’єднати сили перед небезпекою з боку могутнього Тевтонського ордену, який панував на балтійському узбережжі, з оку Московського князівства;

2) Пошуки великим князем литовським Ягайлом союзника для зміцнення свого становища, оскільки він, будучи молодшим братом, зайняв великокнязівський престол всупереч принципам родового старшинства. Проти нього виступили старші Ольгердовичі і кузен Вітовт.

За змістом Кревська унія – це династичний шлюб литовського князя Ягайла з польською королевою Ядвігою, внаслідок якого Ягайло отримував титул короля Польщі й зобов’язувався окатоличити литовців та «навіки приєднати всі свої землі, литовські, руські, до Корони Польської».

Наслідки Кревської унії:

1) позитивна – об’єднання зусиль двох держав допомогло розгромити Тевтонський орден і зупинити просування німців у слов’янські землі (битва при Грюнвальді 1410 р.);

2) негативна – посилився вплив поляків в Україні, почалося насадження католицизму.

У 1387 р. Польща остаточно приєднує Галичину до своїх володінь. Розпочинається форсоване ополячення і окатоличення. На Галицьких землях утворюється Руське воєводство. Польське проникнення в українські землі кардинально відрізнялося від литовського: польський уряд з самого початку утвердження в цьому регіоні намагався зробити його своєю провінцією, нав’язати польське право та адміністративну систему, витіснити православ’я шляхом утвердження католицизму, що викликало опір та протидію місцевого населення.

Така політика зумовила появу литовсько-руської опозиції , яку очолив князь Вітовт. Підтриманий зброєю литовських феодалів та руських удільних князів, він 1392 р. був визнаний довічним правителем Литовського князівства. Намагаючись зміцнити внутрішню політичну єдність власної держави, максимально централізувати управління, Вітовт незабаром переходить до ліквідації руських удільних князівств. Зводиться нанівець колишня автономія українських земель. Так. В 1452 р. було ліквідоване Волинське князівство, а у 1471 р. – Київське князівство.

Кревська унія стала першою спробою Польщі поглинути Велике князівство Литовське. Після нищівної поразки від татар 1399 р. Вітовту довелося дати клятву на вірність Ягайлові. У 1401 р. він підписав договір, відповідно до якого великокнязівська влада у Литві та землі, в тому числі українські, після смерті Вітовта мусили повернутись Ягайлові.

Однак участь у переможній битві під Грюнвальдом суттєво укріпила позиції Великого князівства Литовського. Польща пішла на певні поступки. У 1413 р. у м. Городлі між польським королем Ягайлом і великим князем литовським Вітовтом було укладено Городельську унію. Згідно з нею Польща визнавала право Литви на існування політично самостійного Великого князівства Литовського, українські землі після смерті Вітовта не повинні були переходити під владу польського короля, а залишались у складі Литви. Проте Польща не відмовлялась від поглинання Великого князівства Литовського, вона лише змінила тактичну лінію. Саме тому однією із умов Городельської унії було зрівняння у правах шляхти католицького віросповідання Королівства Польського та Великого князівства Литовського.

Литовські феодали-католики на противагу православним отримали право повністю розпоряджатися своїми земельними володіннями, обіймати державні посади. Отже, Городельська унія, поглибила протистояння між православними та католицькими феодалами, між православними народними масами й окатоличеною знаттю Великого князівства Литовського, спричинила глибокий розкол, посилила соціальний та національно-релігійний гніт.

Після смерті Вітовта, коли на князівський трон у Литві сів Свидригайло, польський король Ягайло з військом рушив на Волинь з метою максимального проникнення в українські землі. Чергове польсько-литовське протистояння закінчилося перемир’ям, відповідно до умов якого західне Поділля відходило до Польщі, а східне – залишалося під контролем Литви. Завоювання супроводжувалося активною полонізацію: у Галичині було утворено три воєводства – Руське, Белзьке та Подільське. З 1434 р. у руських провінціях було запроваджено польське право, нав’язано польський адміністративний апарат, створено шляхетське самоуправління.

У другій половині XV – на початку XVІ ст. розгортаються процеси централізації, посилюється вплив Польща та прогресує занепад Литви. Тривале протистояння з Московським царством, спустошливі напади татар, невщухаюча боротьба за великокнязівський престол підштовхнули Литву до об’єднання з Польщею.