24.Формування алювію в річках Причорномор'я.

Базисом ерозії річок Причорномор'я є рівень Чорного м., який зазнавав неодноразових змін висотного положення під впливом материкових зледенінь та евстатичних коливань рівня Світового океану. В час зледеніння рівень моря суттєво знижується. Для річок басейну Чорного м. такі коливання складали від 60 до 90 м. Цілком очевидно, що утворюється крутий профіль дна безпосередньо біля берегової смуги і річка посилено починає заглиблюватись від гирла до витоків, щоб виробити новий профіль рівноваги В пригирлових ділянках річок Причорномор’я величина врізу становила від 40 до 50 м. Враховуючи крутизну профілю дна річки, слід думати що річка на етапі врізу особливо не меандрувала. З настанням міжльодовиков’я рівень моря підвищується, швидкість течії зменшується, утворюється лиман, в якому вже осідають не грубозернисті, а дрібнозернисті відклади. При оптимумі міжльодовиков’я пониззя річок перетворюються в лимани, які виповнюються піщано-глинистими відкладами і мулами. Відповідно потужність алювіальної товщі тут буде значно більшою. Якраз останнє положення слугувало підставою робити висновки про величину опускання даної території. Важливість розуміння умов осадконакопичення в пониззі річок Причорномор’я полягає в тому, що на нинішньому внутрішньому шельфі ми знаходимо поховані долини (врізи), в яких в основі залягають алювіальні відклади (утворені в час зледеніння), а перекривають їх лиманні і морські. Отже при геологічній зйомці шельфу це положення виступатиме на перший план.

16. Поява людини. Найдавнішим представником людини є Homo habilis, які з’явилися 1,7-1,8 млн. р. тому. До найдавніших людей відносять архантропів (пітекантропів, синантропів, атлантропів, гейдельберзької людини). Пітекантропи з’являються у тій же Східній Африці на рубежі 1,2-1,1 млн. р., але перша знахідка їх останків була виявлена на о. Ява і датувалось віком в 590-610 тис. р. тому, що свідчить про достатньо швидке розселення в Євразії. Для пітекантропів була характерна дошельська і шельська культура обробки каменю. Синантропи були носіями ашельської культури і вміли використовувати в своїй діяльності вогонь. Якщо дошельська культура обробки каменю характеризувалась переважно осколками, грубо обробленими по краях, то в шельській культурі вже з’являються типові ручні рубила. Ашельська культура знаменує суттєвий прогрес в обробці каменю. Дошель, шель і ашель відносяться до нижнього палеоліту, який закінчився приблизно 130-120 тис. років тому. Більш прогресивними по фізичній будові тіла і культури обробки каменю були палеоантропи (неандертальці), які жили в середньому палеоліті (муст’є). Знахідки їх останків, як і кам’яних знарядь виявлені в різних природних обстановках Євразії. Основними типами їх кам’яних знарядь праці були гострі наконечники і скребки, а ручні рубила більш витончені ніж в ашельській культурі. Основним заняттям неандертальців було полювання. Появляються перші житла. На зміну палеоантропам прийшли неоантропи, люди сучасного фізичного типу (Homo sapiens fossilis, 40-10 тис. років тому). Їх поява в пізньому плейстоцені, на фоні різких кліматичних змін, супроводжується подальшим удосконаленням обробки каменю, матеріального і соціального облаштування. Характерними для цього часу є ножевидні пластини, ножі, прополки, наконечники для списів, дротиків. Жили переважно в довгострокових житлових будівлях. Пізній палеоліт закінчується на рубежі 10 тис. р. тому і на зміну йому приходить мезоліт, коли появляється вставна техніка, лук, стріли. Широко використовуються знаряддя з кісток і рогів тварин, розвивається рибальство. Міграція людини через Берингію із Сибіру у Пн. Америку. Мезоліт змінився неолітом – останньою епохою кам’яного віку, яка тривала від 9 до 6 тис. років тому. Широке застосування досконалого кременевого інвентарю (молот, сокири, ножі, відполіровані наконечники для списів) та появи виробів із глини – перших керамічних виробів, в яких зберігались продукти тваринництва та землеробства. Близько 6 тис. років назад з’являються перші вироби із міді. Їх поява була не одночасовою в різних регіонах. Від 6 до 4 тис. р. назад тривав мідний вік – енеоліт, коли землеробство стає основою життєдіяльності людини. Перші сплави металів появились близько 4 тис. р. тому і ознаменували вони бронзовий вік (4-3 тис. р. тому). Тоді знаряддя праці і побуту виготовлялись із сплаву міді та олова. За бронзовим віком слідував залізний вік, який триває три останніх тисячоліття.

17. Водно-льодовикові відклади. Ози. Ками. Зандри.

Водно-льодовиковий ряд представлений льодовиково-річковими (флювіогляціальними) і льодовиково-озерними (лімногляціальними) відкладами. Флювіогляціальні поділяються на внутрішньольодовикові (зафронтальні, інтрагляціальні) і прильодовикові (перигляціальні). Водно-льодовиковий ряд відкладів утворює певні форми рельєфу. В надльодовикових, внутрішньольодовикових тріщинах-каналах при таненні льоду утворюються потужні водні потоки(зандри), які рухаються з великою швидкістю завдяки значним перепадам висот. Ці потоки перемивають моренний матеріал і відкладають в льодових руслах. Представлений він піщаними, гравійними і галечниковими відкладами, які після танення льодовика накладаються на корінні породи або основну морену, утворюючи звивисті, прямі гряди або вали висотою 5-20 і більше метрів, довжиною 10-25 км. Ці форми лінейної водно-льодовикової акумуляції називають озами, серед яких частіше всього поширені радіальні ози. Елементарний оз має концентричну внутрішню будову, виділяються відклади ядра та схилів, перекритих мореною. Виділяють і маргінальні ози, які розміщені в крайовій зоні льодовика і не перекриті мореною. Це видовжені, звивисті підняття з вузьким гребенем, в якому чергуються підняття (озові центри) і пониження. Їх довжина коливається від 0,5 до 15-20 і більше кілометрів, висота 10-30 і більше метрів, при крутизні схилів від 10 до 30º. Складені ози добре промитим матеріалом (валуни, галька, пісок) з невитриманою діагональною і косою верствуватістю, який залягає на основній морені. Конфігурація озів надзвичайно різноманітна, з огляду на численність, напрямок, глибину і довжину льодовикових тріщин-каналів стоку талих вод в крайовій зоні льодовика (паралельні, бокові, решітчасті озові системи). Якщо оз виходить до краю льодовика, то формує озову дельту. В умовах стабільного краю льодовика, в застойних водоймах, які утворюються в котловинах, ложбинах між глибами і масивами «мертвого льоду» накопичується більш тонкий матеріал (гравій, піски, супіски, глини) з горизонтальною, діагональною, мульдоподібною верствуватістю. Після танення льоду він накладається на підльодну поверхню, утворюючи при цьому куполи, горби різної конфігурації, так звані ками. Нерідко вони зверху перекриті невеликої потужності моренними суглинками. Складені ками флювіогляціальними і лімногляціальними відкладами. Якщо акумуляція матеріалу відбувалась в озеровидних розширеннях каналів і тунелів стоку, то утворюється ціла система камів, а в зоні «мертвого» краю льодовика – камові тераси. Окремо виділяються канали стоку під льодовиком, які розмивають основну морену і породи ложа на велику глибину (в Середньому Придніпров’ї до 80 м).