31Материкове зледеніння Північної півкулі.

Прогресуюче похолодання впродовж пізнього кайнозою переходить в різкі зміни клімату в четвертинному періоді, які в субарктичному і помірному поясах супроводжувались розвитком материкового зледеніння. Величезні території Північної Америки і Євразії покривались потужною (2-3.5 км) товщею льоду. Сформувались північноамериканський, європейський і урало-сибірський льодові покрови. Накопичення величезних мас льоду спричиняло гляціоізостатичне опускання території зледеніння. Підраховано, що його величина може сягати 25-30% товщини льодовикового покрову. Тобто в умовах європейського льодовикового покрову величина опускання в його центрі могла скласти близько 500 м. Для прикладу в Антарктиді, при товщині льодовикового покриву в 4 км, опускання в центрі склала 900-1000 м, тоді як на периферії лише 200-300 м, чим і пояснюються великі глибини (400-500 м) антарктичного шельфу. При таненні льодовикових покровів проходив зворотній процес – гляціоізостатичне піднімання звільнених від льоду територій, а надходження в океан талої води приводило до гляціоевстатичного підйому рівня океану. Оскільки такий процес відбувався за четвертинного періоду неодноразово (від кількості зледенінь), то гляціоізостатичні вертикальні рухи земної кори спричиняли активізацію розломів.В час зледеніння утворилась обширна перигляціальна зона, в якій проходило формування лесів. Середня температура повітря в ній понижувалась на 9-10°С, тоді як в екваторіальному поясі лише на 3°С. Переохолодження помірних широт привело до формування на величезній території вікової мерзлоти, яка лише в Євразії займала площу понад 20 млн. км2. Природно, що це зумовило розвиток кріогенних процесів, сліди яких виявлені в субаеральних відкладах неоплейстоцену. Консервація вологи в льодовикових покровах приводила до зниження рівня Світового океану і внутрішніх морів, які мали зв'язок з океаном. Чим більших розмірів було зледеніння і об'єм льоду, тим нижчим був рівень океану. В час останнього зледеніння він понизився на 130 м. Річкові долини продовжувались на звільнений від води шельф, виробляючи ерозійні пониження різної глибини і ширини, в залежності від водності артерії. В гірських областях льодовикові потоки формували трогові долини, які відкривалися в передгір'я.При зледенінні відбувалось зміщення природних зон (лісової, лісостепової) на південь і міграції тварин. Величезні площі шельфу ставали тимчасово низинною сушею, що змінювало альбедо Землі з однієї сторони і робило можливою міграцію тварин з другої сторони. Так проходила міграція тварин з Африки в Європу (Гібралтарський міст), з Азії в Північну Америку (Беренгійський міст) і Австралією (Індонезійській міст). Після останнього зледеніння рівень океану нерівномірно піднімаючись досяг нинішнього положення.

36.Корисні копалини четвертинних відкладів.

1- россипи: золото, платина, каситерит, алмази, ільменіт, циркон, рутил; 2 – осадочні руди: бобові залізні руди, озерно-болотні та озерні, морські залізо-марганцеві конкреції, мідь, ванадій, фосфорити, глауконіт, з корою вивітрювання тропічних та субтропічних поясів пов’язані родовища кобальту, нікелю, міді, марганцю бокситів та вогнетривких глин; 3-нерудні: гравійно-піщані суміші, піски формувальні та для виготовлення скла, черепичні, цегляні, бентонітові та діатомові глини, а також будівельний камінь, сірка, сіль та борати; 4 – горючі: тільки в антропогенових відкладах розповсюджені поклади торфу; 5-підземні води четвертинних алювіальних та пролювіальних відкладів та між моренних горизонтів є де – інде головним джерелом прісної води. Підземний лід та мерзлі породи використовуються для обладнання в них холодильних камер та сховищ. Лід Антарктики та айсберги вважається можуть стати джерелом прісних вод для посушливих районів Південної півкулі.

35.Кліматоліти, стадіали лесової формації.

В четвертинній геології до Загальної стратиграфічної шкали входять слідуючі кліматостратиграфічні таксони – розділ і ланка (стратиграфічний кодекс). В регіональних стратиграфічних шкалах виділяються: кліматоліт і стадіал.

Кліматоліт, як основна таксономічна одиниця регіональних кліматостратиграфічних підрозділів, представляє собою сукупність відкладів, порід, які утворились впродовж кліматичного напівритму (інтенсивне похолодання – зледеніння, потеплення – міжльодовиков’я, плювіали, арид) і проявляється в регіональному масштабі. Два споріднених напівритми (похолодання + потепління, чи зледеніння + міжльодовиков’я) утворюють кліматоритм. Кліматоліти відповідають регіональним горизонтам. Кліматоліт мусить мати стратотип.

Найменшим кліматостратиграфічним таксоном є стадіал, який підпорядковується кліматоліту. Стадіал представляє відклади, породи, які утворились впродовж короткочасового коливання клімату в межах якоїсь частини кліматоліту. В практичній діяльності користуються термінами кріостадіал і термостадіал, які відповідають відповідно стадії в гляціалі і стадії в міжльодовиков’ї. Стадіали відповідають регіональним підгоризонтам і мають стратотип. Геохронологічним еквівалентом стадіалу є стадія. Кліматоліт і стадіал отримують назви від географічних об’єктів у стратотиповій місцевості.

4. Генетичний тип відкладів – сукупність відкладів, які утворились під дією певного геологічного фактору, тобто об'єднує комплекс відкладів близьких один до одного по закономірностях будови і історії формування. Під фацією слід розуміти сукупність відкладів, які утворились в певній обстановці, і для яких характерні певні літологічні ознаки, склад.

Ще в XIX столітті дослідники розрізняли льодовикові, озерні, болотні відклади, однак чіткого поділу за генетичним принципом не проводилось. Лише в 1888, 1889 рр. російський вчений О.П. Павлов сформулював і розробив вчення про генетичні типи і класифікацію континентальних відкладів. Ним вперше були виділені такі генетичні типи як делювій, пролювій. В один генетичний тип О.П. Павлов об'єднував усі відклади, які утворювались діяльністю певного геологічного агента.

Генетичні типи бувають прості, при дії одного провідного процесу і складні, коли приймають рівнозначну участь два процеси (еолово-делювіальні, делювіально-колювіальні і т.д.). В своїй класифікації генетичних типів континентальних відкладів Є.В. Шанцер (1980) виділяє 2 класи: кори звітрювання і осадові відклади, які складають п'ять рядів: елювіальний, субаерально-фітогенний, схиловий, водний, льодовиковий і вітровий. З деякими доповненнями ця схема використовується і сьогодні.

Генетичні типи четвертинних відкладів