23Морські відклади. Класифікація.

Морські осадки утворилися в різних геодинамічних умовах пляжної зони, літоралі і абісалі. Осадки в них істотно відрізняються за гранулометричним і речовинним складом. За гранулометричним складом морські осадки поділяються на піщані, алевритові, алеврито-пелітові та пелітові.

Морські четвертинні осадки поширені і за межами морського басейну, де складають морські тераси – свідки різновисокого положення рівня моря впродовж четвертинного періоду. В час зледенінь рівень океану (і прилеглих морів) був нижчим за сучасний, а в міжльодовиков'ях або такий же, а частіше вищий. Тераси утворюються також завдяки підняття приморської суші. Якщо ж відбувається опускання, то морські відклади кожної послідуючої трансгресії накладаються на попередні. За речовинним складом виділяються уламкові (теригенні), біогенні, хемогенні, вулканогенні і полігенні осадки. Утворення однокомпонентних осадків відбувається при різкому переважанні одного осадкоутворюючого компонента, наприклад, швидке накопичення вулканокластичного матеріалу при експлозивних виверженнях, або відсутності інших осадкоутворюючих компонентів. Коли вміст одного з компонентів осадконакопичення менше 70%, то осадок відноситься до «змішаних». Уламкові осадки утворюються за рахунок руйнування гірських порід суші чи корінних порід дна (едафогенного матеріалу), вулканокластичного матеріалу та продуктів його перевідкладення. Серед уламкових осадків переважають теригенні. Область їх поширення – шельфи, континентальне підняття. Розрізняють грубоуламкові відклади (більше 1 мм), піски і крупні алеврити (більше 70% фракцій 0.05-1 мм) та дрібні алеврито-пеліти. Вони поширені на континентальному схилі, його підніжжі (турбідіти). Окремо виділяється тип глинистих осадків (більше 70% фракції менше 0.01 мм та менше 30% СаСОз). Їх поширення головним чином зосереджене на продовженні виносу теригенного зависного матеріалу крупними річними артеріями (Інд, Ганг, Хуанхе, Ніл та ін.), утворюючі ніби грандіозні підводні шлейфи великої потужності. В інших випадках переміщення теригенного матеріалу відбувається під дією хвилювання, придонних течій, еолового переносу.

В береговій зоні теригенні відклади складають пляжі, берегові вали, бари, які формуються під дією прибійного хвилювання. їх склад залежить від будови і рельєфу корінного берега. На мілководних ділянках пляжі і підводні вали складені переважно пісками, при крутих берегах, складених скальними породами пляжі гравійно-галечникового складу. Вздовжберегові потоки наносів приводять до формування кос (наприклад Азовського моря), пересипів лиманів, перейм. Теригенний матеріал в берегову зону попадає внаслідок виносу річками, абразією берегів та підводного схилу. З глибиною шельфу піщаний матеріал заміщується алевритовим і ще далі пелітовим.

Біогенні осадки мають надзвичайно широке розповсюдження в Світовому океані. Виділяються дві групи біогенних осадків: планктогенні і бентогенні. Планктогенні осадки утворюються завдяки осідання на дно планктонних організмів, які весь свій життєвий цикл проводять в плавучому стані. Серед планктогенних вапнякових осадків (в яких СаСО3 складає не менше 70%) домінуюче положення посідають коколітові, форамініферові, форамініферо-коколітові мули. Локальне поширення мають птероподові, форамініферо-птероподові осадки. Нанопланктонно-форамініферова група пелагічних вапнистих осадків становить більшість океанічних вапнистих осадків і за площею поширення і за масою. Вони зустрічаються на глибинах від 1.5 до 4.7 км. Остання глибина є критичною глибиною карбонатоутворення. У високих широтах коколітово-форамініферові осадки поширені до глибин 3-3,5 км, в тропічній зоні до 4.5-4.7 км. Серед планктонних осадків виділяється ще група кременевих, в яких вміст кремнезему перевищує 50%. До них відносяться висококременеві діатомові мули приантарктичного поясу, радіолярієві, діатомово-радіолярієві, кременево-губкові мули.

В межах мілководної (до 60 м) частини шельфу тропічного поясу поширені бентогенні утворення – коралово-водоростяні осадки та вапняки. Розрізняють два типи цих утворень: рифові (біогермні) вапняки утворені вапняковими водоростями, мадрепоровими коралами та біогенно-уламкові

осадки – продукти руйнування цих вапняків, скелетів інших вапнякових організмів (молюсків).

Осадки з вмістом С орг більше 6% називаються сапропелевими. Причому вони утворюються не тільки в морях, але й озерах гумідної зони.

Хемогенні осадки частіше всього представлені карбонатними утвореннями на мілководдях при жаркому кліматі. Садка карбонату кальцію супроводжується випадінням на дно оолітів, карбонатного піску та мулу.

Окрім карбонатів в районах апвелінгу (зона підйому до поверхні глибинних вод) утворюються фосфоритові осадки. В аридних умовах в лагунах та затоках, ізольованих від моря, відбувається інтенсивне випаровування і садка солей сульфатів, хлоридів (приклад Кара-Бугаз-гол). В рифтових долинах морів і океану хемогенні осадки утворюються за рахунок глибинного привносу.

Вулканогенні морські осадки є продуктом сучасного або четвертинного підводного, в меншій мірі надводного, вулканізму. Представлені вони пірокластичним матеріалом, попелом, який часто знаходиться серед морських осадків окремими проверстками.

Вулканічні утворення утворюються при виверженні вулканів і поділяються на ефузивні – виливи лави різного складу, які утворюють покрови різних розмірів та експлозивні – накопичення пірокластичних продуктів (попіл, пил, пісок, ліпілі, вулканічні бомби), що утворюються при потужних вибухах, виверженнях вулканів і дістали назву тефра. В четвертинній геології велика увага приділяється прошаркам вулканічного попелу в континентальних відкладах (наприклад лесах), за якими встановлюється їх абсолютний вік. При ущільненні крупного уламкового вулканічного матеріалу утворюється туфобрекчія, а при ущільненні дрібного – туфи на суші і туффіти, якщо осіли у воді.

Полігенні осадки поширені в межах ложа океану, нижче критичної глибини карбонатоутворення (4.7 км) і називаються червоною океанічною глиною. В її складі присутні: еоловий матеріал, метеоритний пилок, вулканічний попіл, нерозчинені органічні остатки.

Крім «чистих» типів морських осадків в океані існують утворення з підвищеним вмістом деяких компонентів, тому їх часто розглядають як самостійні літологічні типи. Серед них в першу чергу слід назвати цеолітові осадки (якщо цеоліт складає 10-50%) і цеоліти (коли цеоліту більше 50%). Поширені вони головним чином в областях розвитку евпелагічних глин, при мінімальних швидкостях осадконакопичення (менше 1 мм/1000 років). Серед глибоководних осадків часто зустрічаються залізо-марганцеві конкреції (з вмістом Fe і Мn більше 10%). В субтропічному і тропічному поясах Тихого, Індійського, в меншій мірі Атлантичного океанів залізо-марганцеві конкреції вистеляють величезні площі поверхні дна.

29 Зональність морських відкладів. У тропічному та помірному поясах дно океану до глибин 4500 - 5000 м зайнято в основному біогенними вапняковими скупченнями, а глибше рівня карбонатної компенсації - червоними глинами. Субполярні зони відрізняються зосередженням кремнистого біогенного матеріалу, а полярні - айсбергових та близьких до них відкладів Північного Льодовитого океану. Чітко вирізняється також вертикальна зональність розподілу осадів. Одним із її проявів є зміна карбонатних осадів на глибині рівня карбонатної компенсації глибоководними червоними глинами. На ці види зональності накладається зональність, що визначається віддаленістю від материків. Органогенні (біогенні) осадки тісно пов’язані з природною зональністю, яка визначає розвиток тої або іншої біогенної речовини. Органогенні планктонні осадки поділяються на два типи: 1) карбонатні, які складені на 30% та більше СаСО3 і 2) кременисті, складені більше ніж на 30% з аморфного кремнезему. Серед них поширенішими є карбонатні осадки, котрі, в свою чергу, діляться на форамініферові, коколітофоридові та птероподові.

Форамініферові осадки складаються з черепашок простих одноклітинних організмів – форамініфер з вапняковим скелетом, або їхніх уламків. Розміри черепашок таких організмів становлять 50-1000 мкм. Живуть вони в верхніх шарах води з максимальним поширенням до глибини 50-100 м. Відмираючи,форамініфери повільно опускаються на дно, утворюючи різні за гранулометричним складом осадки, що залежить від розмірів та збереженості черепашок. Це здебільшого піщано-алевритові або алеврито-пелітові карбонатні утворення, в яких кількість СаСО3 змінюється від 30-90 до 99%. При хорошій збереженості черепашок утворюються піщані осадки. Форамініферові відклади поширені здебільшого на глибинах від 3000 до 4500-4700 м. Глибше, в холодних, не насичених СаСО3 водах, форамініферовий мул розчиняється, не досягаючи дна, і змінюється кременистими або полігенними осадками.

Парагенетичні ряди	Групи генетичних типів	Генетичні типи
елювіальний (кори звітрювання)	групи елювію група власне кори звітрювання група грунтів	Грунти
схиловий (коллювіальний)	гравітаційна група (колювій обвалу)	обвальні утворення осипні утворення
	водно-гравітаційна група (колювій сповзання)	зсувні накопичення соліфлюкційні накопичення
	водно-схилова група (колювій змивання)	Делювій
водний (аквальний)	група відкладів руслових водних потоків	алювій, пролювій, дельтові накопичення
	група озерних відкладів (лімнічні)	озерні відклади, хемогенні, біогенні
підземноводний	група відкладів печер	печерні відклади
	група відкладів джерел	туфи, травертини
льодовиковий (гляціальний)	Група власне льодовикових відкладів	основні морени, крайові морени, бокові морени
	Група водно-льодовикових відкладів (флювіогляціальні)	прильодовикові відклади позальодовикові відклади
	Група льодовиково-озерних (лімнігляціальні)	озерно-льодовикові відклади
еоловий (вітровий)	група еолових пісків	еолові піски
	група еолових лесів	еолові леси
біогенний	група торфовищ	торфовики (низинні і верхові)
вулканогенний	група відкладів водного потоку	Лахари
	група відкладів джерел	відклади гейзерів
техногенний	група насипні, намивні, штучні водойми	гірсько-промислові, будівельні, іригаційні, господарсько-побутові

Коколітофоридові осадки утворюються за рахунок накопичення пластинок вапняних водоростей, коколітофорид, мікроскопічних розмірів (5-50 мкм). Кременисті планктоногенні осадки об’єднують діатомові та радіолярієві утворення. Перші є результатом накопичення кременистих панцирів діатомових водоростей (діатомей), які проживають у водах холодних приполярних областей. Це здебільшого алеврито-глинисті та глинисті утворення з вмістом кремнезему понад 30%.Радіолярієві осадки складені кременистими скелетами найпростіших планктонних організмів – радіолярій. Вони характерні для океанів та морів екваторіальних широт, де зустрічаються разом з діатомеями, утворюючи радіолярієво-діатомові або діатомово-радіолярієві осадки, які поширені на дні улоговин нижче критичних глибин карбонатного осадконакопичення. Айсбергові осадки особливо широко розвинені в антарктичній частині Світового океану, де льодовики, рухаючись, проводять інтенсивну екзарацію з захопленням уламкового матеріалу. Останній відноситься шельфовими кригами та айсбергами далеко в океан. При дрейфі та таненні айсбергів уламки вивільняються і відкладаються на дні. Характерною особливістю таких осадків є присутність в них брилово-щебінчатого матеріалу та жорстви. Такі осадки облямовують береги Антарктиди майже суцільною смугою шириною від 300 до 1200 км. Вони поширені не тільки в межах шельфу та континентального схилу, але спостерігаються також і на прилеглих ділянках ложа океану, де грубоуламковий матеріал. принесений айсбергами, залягає на тонкозернистих мулистих осадках.