9. Формування основної морени

В результаті екзараційної діяльності льодовика його базальна (приконтактна з корінним ложем) частина насичується уламковим матеріалом, утворюючи льодисту моренну масу, в якій проявляються гляціодинамічні текстури. Захвалений льодовиком уламковий матеріал обкатується (утворюючи валуни), подрібнюється до дресьви, щебеню і крупнозернистого піску. Безперервне насичення матеріалом базальної частини льодовика приводить до втрати здатності пластичної течії та перетворення її у відкладену морену, яка називається основною. Основна морена – комплекс льодовикових відкладів, які утворились за рахунок матеріалу, що транспортується в нижніх горизонтах льодовиків під покровом льоду по ходу його руху. Серед інших генетичних типів морен основна має найбільше поширення. В англомовній літературі вживається термін «базальний тіл». Спеціальні дослідження основних морен, виконаних Ю.О. Лаврушиним позазали належність їх до різних груп фацій: монолітної, скибовою та фацій крупних відторженців Абляційна (основна) морена утворюється при таненні льодовика і виносу матеріалу (з його поверхні і з середини) талими водами, а також осіданні частини перемитого матеріалу на основній морені. Тому в них присутні породи, що утворились в результаті водного перемиву моренного матеріалу, його сповзання, а також відклади із ознаками льодовикового транспорту. В ній не зберігається первинна текстура і дуже часто абляційна морена має вигляд грязьового потоку. В англомовній літературі (Hartshorn, 1958) її називають «текучий тілл»). Як правило абляційна морена невеликої потужності і не утворює скільки-небудь значного суцільного покриву. Абляційна морена може утворюватись також внаслідок переміщення насиченого водою моренного матеріалу у вигляді зсувів і соліфлюкційних потоків в пониження рельєфу і водойми біля краю льодовика, так звана фація морени вспливання (за Ю.О. Лаврушиним). Абляційні морени утворюються переважно в межах поширення «мертвого» льоду.

10.Методи вивчення четвертинних відкладів.

При вивченні четвертинних відкладів використовується комплекс методів, в який входять традиційні геологічні та спеціальні з огляду на специфічність і різноманітність четвертинних відкладів. Геологічні методи. З їх допомогою встановлюється послідовність нашарувань, генетичні типи, їх будова та склад. В першу чергу аналізується форма геологічного тіла (пласт, верства, лінза, клиноформа, делювіальний шлейф і т.д.), а відтак і умови залягання, зміна потужності, простягання, падіння, підняття, ритмічність, циклічність. Літологічні дослідження: форма залягання товщі, її колір, текстура, гранулометричний і мінералогічний склад, без чого неможливо проведення фаціального і генетичного аналізів. Геоморфологічний метод дозволяє виділити форми рельєфу, їх генетичну природу, кількість терас в річкових долинах, їх висоти, співвідношення з різновіковими поверхнями вирівнювання, льодовиковими відкладами, ерозійними формами. Практично кожен генетичний тип відкладів складає певні форми рельєфу і чим молодші вони, тим молодші відклади, що їх утворюють. Морфологічний аналіз, який включає геометрію рельєфу, морфометрію та морфографію, виконується шляхом аналізу топографічних карт, дешифрування аеро-космознімків і польовими дослідженнями. Геоморфологічні методи використовуються і для визначення генезису четвертинних відкладів. Палеопедологічний метод – вивчення похованих грунтів, має важливе значення при стратиграфікації субаеральних відкладів. На сьогодні поховані грунти є основою стратиграфічного розчленування лесової формації. При вивченні грунтів звертається увага на їх кольори, структури, текстури, пористість і агрегованість, наявність гумусу, новоутворення, мікроморфологію і мінеральний скелет.